- •Культура як духовний та суспільний феномен.
- •Поняття «національної ментальності» ідентичне «державності».
- •Українська національна культура. Як самостійний соціокультурний феномен, її характеристики та ознаки.
- •Українська культура в системі світової.
- •Періодизація історії української культури.
- •Етногенез українського народу, основні етапи його складання.
- •Історичні версії походження українців та міфологічні інтерпретації.
- •Культура прадавніх словян.
- •Характеристика культури Київської Русі середньовічного типу культури.
- •Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Руси.
- •Розвиток письменності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •Іларіон Київський «Слово про закон, благодати та істину»: зміст . Значення та основні проблеми твору.
- •Образотворче мистецтво, іконопис та архітектура Київської Русі.
- •Галицько-Волинська Русь, як культурна спадкоємиця Київської Росі.
- •Культурно просвітницька діяльність братських шкіл.
- •Львівський архітектурний ренесанс.
- •Українське барокко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •Києво-Могилянська академія, як культурно освітній осередок. Утворення колегіумів.
- •Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури.
- •Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •Дворянський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Аналіз праці «Історія Русі». Зародження національної ідеї.
- •Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України.
- •Розвиток науки і освіти в Україні XIX ст..
- •Харківський, Київський, Львівський університети, як осередок української культури XIX ст..
- •Національно-культурне відродження в Галичині.
- •Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •Архітектура, культура, живопис України XIX ст..
- •Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні XIX ст..
- •Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Здобутки української культури в період її національно-культурного відродження(1919-19).
- •72)«Українізація» 20-х років, як соціокультурний процес. Розвиток науки та освіти в перші нешатливі роки.
- •73)Розстріляне відродження 20-30-х років XX ст., та його трагічні наслідки для української культури.
- •74)Український театр 20-30 років XX ст. Лесь Курбас.
- •75)Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •77)Українська культура в iIпол. XX ст.. Русифікація. Рух «Шістдесятникі».
- •78)Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х на початку 90-х років xXст..
- •79)Українська культура в добу розбудови державної незалежності (1991-2009р.).
- •81)Феномен масової культури її прояви в українській культурі.
- •82)Діяльність діячів української еміграції.
81)Феномен масової культури її прояви в українській культурі.
Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.
Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян важливим здобутком національної культури останніх років уважає насамперед «зрушення в оволодінні громадянами державною мовою», яке закладає основи подальших позитивних змін.
Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами. У системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу посідають особливе місце як найважливіші, бо з ними громадяни пов'язують образ своєї культури. У її якісне «ядро» більшість опитаних громадян дев'яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Насамперед мистецтво уособлює у свідомості народу живу душу його культури (виділяється музика, пісня, література).
Образ своєї культури громадяни також пов'язують з тією її складовою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації щодалі зменшується — національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя.
Менше значення в системі національної культури надається громадянами релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазначити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між східними та західними регіонами України, які часто мають принциповий характер і є свідченням варіативності її розвитку.
Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними організаціями рівень релігійності зростає значно швидше порівняно з загальноукраїнським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустріально-урбанізована, зросійщена) Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури.
У Східній Україні залучення до національної культури відбувається значно повільніше, долаючи на своєму шляху істотні перепони.
Перехідний період, який характеризується модернізаційними процесами, супроводжується і радикальними змінами в умонастроях суспільства, хоча період «культурних революцій» уже минув. У нових умовах змінюються функції закладів культури. Крім загальнотрадиційної організації культурного відпочинку вони сприяють відродженню художньої самодіяльності, фольклору і традицій, формують їх потреби в прекрасному.
Формується підсистема недержавних культурних закладів та програма «Культура. Просвітництво. Дозвілля», спрямована на трансформацію системи задоволення культурних запитів громадян. Відбувається реформування сфери культури відповідно до концепції державної культурної політики.
У всіх видах мистецтва склалась суперечлива невідповідність між потребами переосмислення художньої реальності і відставанням критики.
Українська культура в цілому все ще переживає період свого нового становлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей, модернізаційного і постмодернізаційного структурування.
