3. Суб’єкт громадської думки.

При аналізі проблеми суб'єкта необхідно перш за все розуміти різницю між суб'єктом громадської думки і його виразником. У якості останнього можуть виступати і окремі індивіди, і групи людей. Носієм громадської думки не може бути індивід, тому що вона являє собою специфічний стан суто масової свідомості. Однак особиста думка може бути пов’язана за своїм об’єктом з суспільним інтересом і таким чином входити до складу громадської думки.

Важливою теоретико-методологічною проблемою є визначення суб'єкта громадської думки, яким, вочевидь, можна вважати певні групи населення, що характеризуються спільністю інтересів, цінностей, соціального статусу тощо. Відповідно громадську думку не варто ототожнювати з індивідуальною думкою або просто зводити до суми індивідуальних думок (останнє характерне для полстерівського підходу до розуміння громадської думки). З етимології самого терміна "громадська" можна зробити висновок, що суб'єктом громадської думки є "громада", або точніше "громадськість", як певне об'єднання людей.

Найпростіше пояснення громадськості дає американський філософ, представник прагматизму Дж. Дьюї. У межах запропонованого вченим ситуативного підходу громадськість – це активне соціальне утворення, що в певний момент об'єднується навколо певної проблеми задля пошуку шляхів її вирішення [4, с. 135]. При цьому така проблема повинна становити суспільний інтерес та бути відправною точкою, змістовим осердям комунікативного процесу, який зрештою сприяє виробленню осмисленої спільної лінії поведінки чи принаймні виваженої оцінки ситуації. На це, зокрема, вказує В. Л. Оссовський, стверджуючи, що "громадська думка – це спільна думка індивідів, яка репрезентує певний консенсус індивідуальних думок щодо конкретної проблеми, котра становить спільний інтерес" [12, с. 31]. Отже, громадськість як суб'єкт громадської думки є нечітким ситуативним утворенням, а тому потребує уточнення, які ж саме групи, колективи, класи потрібно відносити до неї. В. Л. Оссовський виділяє два типи таких суб'єктів: 1) соціальні групи в соціологічному розумінні цього терміна; 2) соціальні утворення масового походження [12, с. 77]. Розглянемо окремо ці два типи суб'єктів громадської думки та їх потенціал у її творенні

Натовп не можна назвати суб'єктом громадської думки, оскільки просторова близькість, емоційна залежність його учасників один від одного та від свого лідера, психологічні ефекти зараження фактично блокують можливість продукування, а тим більше обміну думками. Водночас ситуація натовпу створює сприятливі умови для нав'язування людям готових думок, оцінок, суджень, оскільки критичність сприйняття фактично відсутня. Цим можна пояснити таку популярність масових заходів як засобу політичної та іншої агітації, оскільки основною їх метою є залучення якомога більшої кількості учасників та приєднання до ідей їх ініціаторів. Публіка та аудиторія у цьому контексті є потенційними суб'єктами громадської думки, оскільки передбачають наявність спільних інтересів та можливість комунікації між їх членами, що є неодмінними умовами для вироблення громадської думки.