69. Граничні витрати і гранична продуктивність.

Граничні витрати та гранична продуктивність. Форма кривої граничних витрат є відображенням і наслідком закону спадної віддачі. Співвідношення між величиною граничної продуктивності та величиною граничних витрат можна спостерігати на основі даних табл. 6.1. Якщо припустити, що кожна наступна одиниця змінного ресурсу (праці) купується за однією й тією ж ціною, то граничні витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції знижуватимуться, поки гранична продуктивність кожного додаткового робітника збільшуватиметься. Це відбувається тому, що граничні витрати являють собою фактично незмінну ціну, або витрати на оплату додаткового робітника, поділені на його граничну продуктивність.

Наприклад, аналізуючи дані табл. 6.1, припустимо, що кожного робітника можна найняти за 10 дол. Оскільки гранична продук­тивність першого робітника дорівнює 10 дол., а оплата цього робітника збільшує витрати фірми на 10 дол., то граничні витрати виробництва кожної із цих 10 додаткових одиниць продукції становитимуть 1 дол. (10 дол. / 10).

Рис. 6.8. Взаємозв’язок між кривими продуктивності та витрат

Наймання другого робітника також підвищує витрати фірми на 10 дол., але гранична продуктивність дорівнюватиме 15 одиницям продукції. Отже, граничні витрати кожної із цих 15 додаткових одиниць продукції становитимуть 0,67 дол. (10 /15). Таким чином, поки гранична продуктивність зростатиме, гра- ничні витрати знижуватимуться. Однак як тільки починає діяти закон спадної віддачі (у нашому випадку — починаючи з третього робітника), граничні витрати почнуть зростати.

Так, у випадку з трьома робітниками граничні витрати дорівнюватимуть 0,83 дол. (10 дол. : 12); з чотирма робітниками — 1 дол., з п’ятьма — 1,25 дол. і т. д.

Отже, залежність між граничною продуктивністю та граничними витратами така: за даного рівня цін (витрат) на змінні ресурси зростаюча віддача (тобто збільшення граничної продуктивності) виражатиметься в падінні граничних витрат, а спадна віддача (тобто падіння граничної продуктивності) — у зростанні граничних витрат.

На рис. 6.8 видно, що криві граничних витрат (МС) і середніх змінних витрат (АТС) являють собою дзеркальне відображення кривих граничної продуктивності (МР) і середньої продуктивнос­ті (АР) відповідно. З цього графіка видно також, що зі зростанням граничної продуктивності граничні витрати обов’язково знижуються. У момент, коли гранична продуктивність досягає максимального значення, граничні витрати мінімальні. Падіння ж граничної продуктивності супроводжується зростанням граничних витрат. Аналогічний взаємозв’язок існує між середньою продуктивністю (АР) і середніми змінними витратами (AVC).

70. Віддача витрат у довгостроковому періоді.

Зміна масштабів виробництва та витрат. Протягом довгострокового періоду часу всі бажані зміни в структурі ресурсів можуть бути здійснені як галуззю, так і окремими її фірмами. Фір­ма може змінити масштаби своїх виробничих потужностей; вона може встановити додаткове обладнання або залишити у своєму володінні меншу кількість обладнання, ніж передбачалося в табл. 6.2.

Галузь у цілому також може змінити свої масштаби: довгостроковий період є достатнім для того, щоб нові фірми змогли вступити в галузь, а існуючі — залишити її.

У довгостроковому періоді, як відомо, всі ресурси, отже, й усі витрати є змінними.

Уявімо, що невелике підприємство обробної промисловості спочатку розгорнуло мінімальні виробничі потужності, а потім завдяки успішній економічній діяльності, все більше розширювалося. Що ж відбуватиметься із середніми загальними витратами в процесі розширення підприємства?

Спочатку якийсь час розширення виробничих умов супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат. Однак кінець кінцем уведення в дію все більших потужностей приведе до зростання АТС.

Рис. 6.9. Крива довгострокових середніх витрат: п’ять можливих розмірів підприємства

На рис. 6.9 проілюстрована закономірність для п’яти різних розмірів підприємства. Крива АТС-1 показує динаміку середніх загальних витрат для найменшого із п’яти підприємств. Крива АТС-5 — для найбільшого. Співвідношення між цими п’ятьма кривими точно відповідає викладеному вище правилу.

Будівництво все більших підприємств вестиме до зниження середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів третього підприємства. Однак за цією межею розширення виробничих потужностей означатиме підвищення мінімального рівня середніх загальних витрат, тобто зниження продуктивності.

Принципове значення мають перпендикулярні лінії до горизон­тальної осі. Вони показують ті обсяги виробництва, за яких фірмі потрібно змінити розмір підприємства, щоб забезпечити собі найменші витрати на виробництво одиниці продукції, що означає забезпечення найвищого рівня продуктивності.

На рис. 6.9 видно, що за будь-якого обсягу виробництва, меншого за 20 одиниць, максимальні витрати виробництва досягаються на першому підприємстві. Однак якщо обсяг продаж фірми перевищує 20 одиниць, але менше 30 одиниць, вона зможе досягти більш низьких витрат виробництва, тобто досягти більш високого рівня продуктивності збудувавши друге підприємство більших розмірів. Незважаючи на те, що в даному разі суми загаль­них витрат збільшаться, витрати виробництва одиниці продукції будуть нижчими, а рівень продуктивності, природно, буде вищим, ніж на першому підприємстві.

За будь-яких обсягів виробництва в проміжку від 30 до 50 одиниць найменші витрати виробництва продукції забезпечить підприємство 3.

За обсягу виробництва від 50 до 60 одиниць продукції для досягнення найвищого рівня продуктивності потрібно будувати підприємство 4. А за обсягу виробництва, який перевищує 60 одиниць, для досягнення тієї ж мети потрібно збудувати підприємство 5.

Спостерігаючи за цими змінами, можна сказати, що крива дов­гострокових АТС для окремої фірми складається із частин кривих короткострокових АТС відповідно до різних розмірів підприємств, які можуть бути збудовані.

Отже, зі сказаного випливає: кожна точка кривої довгострокових середніх загальних витрат (АТС) показує найменші витрати виробництва одиниці продукції (найвищий рівень продуктивності), за яких може бути забезпечений будь-який обсяг виробництва, якщо фірма мала у своєму розпорядженні досить часу для здійснення всіх необхідних змін у розмірах підприємства.

Криву довгострокових АТС фірми називають ще кривою вибору, або плановою кривою фірми.

Із практики відомо, що фактично в багатьох галузях кількість можливих розмірів підприємства абсолютно не обмежена. А це означає, що найменші зміни в обсязі продукції (в обсязі продажів) з часом підштовхують керівництво підприємства до необхідності зміни його розмірів.

Графічно це відображається в нескінченній кількості кривих короткострокових АТС (рис. 6.10).

Рис. 6.10. Крива довгострокових середніх витрат

Найменші середні загальні витрати за всіх можливих обсягів виробництва показано у вигляді кривої довгострокових АТС.

Ця крива проходить по дотичній до нескінченного числа корот­кострових АТС, а не складається із суми їх частин, як це було показано на рис. 6.9. Потрібно також звернути увагу на те, що за винятком мінімальної точки кривої довгострокових АТС, криві короткострокових АТС дотикаються кривої довгострокових АТС не в своїх мінімальних точках. Поки крива догострокових АТС знижується, точки дотику розміщені лівіше мінімальних точок короткострокових АТС. І навпаки, коли крива довгострокових АТС починає підвищуватися, точки дотику знаходяться правіше мінімальних точок кривих короткострокових АТС.