Коректуючи податки і субсидії.
Для того, щоб скоротити перевиробництво товарів і послуг з негативними зовнішніми ефектами і заповнити недовиробництво товарів і послуг з позитивними зовнішніми ефектами, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. Трансформація зовнішніх ефектів у внутрішні може бути досягнута шляхом наближення граничних приватних витрат (і відповідно вигод) до граничних соціальних витрат (вигодам). А. С. Пигу як вирішення даної проблеми запропонував використовувати коректуючи податки і субсидії.
Коректуючий податок — це податок на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами, який підвищує граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних. У нашому прикладі з целюлозно-паперовим комбінатом податок, рівний граничним зовнішнім витратам Т = МЕС, міг би наблизити ринкову рівновагу до ефективної:
МSВ = МSС.
Коректуюча субсидія — це субсидія виробникам або споживачам економічних благ, що характеризуються позитивними зовнішніми ефектами, яка дозволяє наблизити граничні приватні вигоди до граничних суспільних.
У випадку з навчанням коректуючи субсидія рівна граничним зовнішнім вигодам (S = МЕВ), могла бути надана студентам, що підвищило б їх попит на послуги освітніх установ до рівня, при якому МSВ = МSС.
Коректуючи податки і субсидії не можуть вирішити повністю проблеми, що виникають завдяки існуванню зовнішніх ефектів. По-перше, в реальній практиці досить важко точно обчислити граничні витрати і вигоди. По-друге, розміри збитку визначаються в ході юридичних і політичних дискусій дуже приблизно. І нарешті, не останню роль грає та обставина, що коректуючи податки, які платять виробники благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами, зовсім не завжди досягають поставленої мети. Все це зумовило критику коректуючи податків і субсидій і спроби знаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми. Вони пов'язані перш за все з роботами Р. Коуза.
Теорема Коуза.
Аналіз проблеми соціальних витрат привів Коуза до висновку, який Дж. Стіглер назвав "теоремою Коуза". Суть її полягає в тому, що, якщо права власності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, кінцевий результат (що максимізує цінність виробництва) не залежить від змін в розподілі прав власності. Цю ж думку Дж. Стіглер виразив таким чином: "... В умовах довершеної конкуренції приватні і соціальні витрати рівні".
Порівняння системи ціноутворення, що включає відповідальність за збиток від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, привело Р. Коуза до парадоксального на перший погляд виводу про те, що якщо учасники можуть домовитися самі і витрати таких переговорів невеликі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах довершеної конкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінність виробництва.
Р. Коуз наводить наступний приклад. По сусідству розташовані землеробська ферма і скотарське ранчо: землероб вирощує пшеницю, а скотар розводить худобу, яка час від часу з’їдає посіви на сусідніх землях. Має місце екстернальний ефект. Проте, як показує Р. Коуз, ця проблема може бути успішно вирішена без участі держави.
Якщо скотар несе відповідальність за збиток, можливі два варіанти: "Або скотар сплатить фермерові за необробку землі, або він вирішить сам орендувати землю, заплативши фермерові за необробку землі, але кінцевий результат буде тим же і означатиме максимізацію цінності виробництва".
Якщо немає відповідальності за збиток, розміщення ресурсів виявляється таким же, як і раніше. Відмінність полягає лише в тому, що тепер платежі здійснюватиме фермер. Проте "кінцевий результат (який максимізував цінність виробництва) не залежить від правової позиції ". При нульових трансакційних витратах і у фермера, і у скотаря будуть економічні стимули збільшення цінності виробництва, оскільки кожен з них отримає свою частку в прирості доходу. Проте при обліку трансакційних витрат бажаний результат може бути і не досягнутий. Річ у тому, що висока вартість отримання необхідної інформації, ведення переговорів і судових справ може перевищити можливі вигоди від укладення угоди.