Способи отримання депозитів комерційними банками:

1. Безстрокові безпроцентні вклади, як правило, дають право їх власникам сплачувати витрати чеками в межах суми, що перебуває на депозитному рахунку. У цьому разі чеки, як і банкноти, виконують функцію платіжного засобу. Якщо, наприклад, клієнт банку «А» переказує чек на 10 тис. грн. на рахунок клієнта банку «Б», то на кредиті резервного рахунку банку «А»позначається сума 10 тис. грн., а на дебеті банку «Б» та сама сума. Це означає, що в результаті відбулося переміщення депозитів з одного банку в інший. Загальний їх обсяг в банківській системі залишився незмінним.

2. Прийняття готівки на депозитний рахунок. Нехай власник перукарні свою щоденну виручку на суму 500 грн. вкладає в комерційний банк «А» на депозитний рахунок. Це збільшує обсяг депозитів банку «А» і водночас збільшує обсяг депозитів усіх банків.

3. Видача позик збільшує депозити банку, який видає позики, і разом з тим збільшує депозити всієї банківської системи. Нехай акціонерне товариство «Світоч» за домовленістю з банком «А» отримує від нього кредит обсягом 100 тис. грн. для виплати заробітної плати своїм працівникам (за кредитною лінією). Це збільшить активи банку «А» на 100 тис. грн., а також збільшить його пасиви (депозити) на цю саму суму, оскільки кредитування фірми здійснюється з вкладу до запитання. Ця операція не впливає на рівень депозитів інших банків, але сумарна оцінка депозитів усіх банків зросте.

4. Кредити і резерви. Банкноти, що зберігаються економічними суб’єктами на депозитних рахунках комерційних банків, надаються у вигляді кредитів іншим суб’єктам. Але на відміну від центрального банку можливості розширення кредиту комерційними банками обмежені. Це пояснюється тим, що відкриваючи рахунки до запитання, комерційний банк зобов’язаний в будь-який момент (за вимогою свого клієнта) видати йому готівку у розмірі вкладу. Для реалізації цього зобов’язання комерційний банк повинен мати резерв готівкових грошей.

Резерви - це сума грошових засобів, що зберігаються на банківських рахунках.

Обов’язкові резерви - мінімальний розмір депозитів, який комерційні банки мусять зберігати у центральному банку на безпроцентній основі.

Надлишкові резерви (В) - це касові залишки комерційних банків або сума, яку комерційні банки залишають у себе.

Фактичні резерви (TR) – це сума обов’язкових та надлишкових резервів.

Комерційний банк може видавати кредит, що створює депозит, тільки тоді, коли його грошові засоби перевищують резервні вимоги. Саме надлишкові резерви є джерелом створення нових депозитів. Комерційний банк, таким чином, зобов’язаний мати такий обсяг надлишкових резервів, що відповідає обсягу кредитів, які банк планує надати своїм клієнтам.

Оскільки будь-який наданий банком безготівковий кредит зараховується на інший рахунок як депозит, то комерційні банки створюють мультиплікативний ефект банківських кредитів та депозитів.

2. Механізм формування пропозиції грошей

Пропозиція грошей має свій механізм. Він забезпечує як сам процес формування пропозиції, так і дії щодо її регулювання, які бувають необхідними внаслідок змін в економіці. У формуванні пропозиції грошей вирішальну роль відіграє центральний банк.

Пропозиція грошей формується за рахунок певних елементів грошової маси. Першим таким елементом є грошова база, або гроші підвищеної ефективності. До складу цього елементу, входить готівка, що знаходиться в обі­гу, а також готівка в касах банків. До грошової бази входять та­кож обов'язкові банківські резерви, норму яких, як правило, встановлює центральний банк.

Маса грошей, або їх пропозиція, дорівнює грошовій базі. Але це, так би мовити, висхідна, початкова позиція. Справа в тому, що існує ще грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор - це той коефіцієнт, що визнача­ється способом поділу 100 на норму обов'язкових банківських резервів. Це дещо спрощений варіант розрахунку грошового му­льтиплікатора. Його ще можна визначити за формулою: ,

де m — грошовий мультиплікатор;

d - це співвідношення готівки (С) до депозитів (D),

r - норма ефективного резервування, яка визначається че­рез співвідношення резервів (R) до депозитів (D), .

Економічний сенс взаємозв'язку між грошовою базою і гро­шовою масою, який реалізується за допомогою грошового муль­типлікатора полягає в тому, що центральний банк, не вдаючись до випуску в обіг додаткових готівкових грошей, може збільшити їх кількість в обігу. Така потреба може виникнути, наприклад, в умовах збільшення ВВП за якихось особливих обставин. Скажі­мо, в державі зібрано великий урожай сільгоспкультур. Це озна­чає реальне збільшення ВВП, що вимагає і відповідного збіль­шення грошової маси. Проте випуск в обіг значної кількості готівки буде тиснути на ціни тоді, коли наступного року такого врожаю не буде. Отже, щоб вийти з цього становища, не ство­рюючи собі на майбутнє труднощів, центральний банк зменшує норму обов'язкових резервів і тим самим збільшує грошовий му­льтиплікатор, а відтак, і грошову масу без зміни самої грошової бази.

Проте за допомогою грошового мультиплікатора маневрувати грошовою масою можна тільки в певних межах. До того ж, якщо норма обов'язкових банківських резервів визначається централь­ним банком, то депозити він контролювати безпосередньо не може.

Пропозиція грошей складається як з готівкових грошей (банк­ноти), так і з безготівкових, або як їх іще називають депозитних грошей. Ці два основних елементи і складають грошову масу.

Готівкові гроші випускає (здійснює емісію) тільки централь­ний банк. У нашій державі його функцію виконує Національний банк України. Розміщення таких грошей здійснюється на креди­тній основі, що означає фіксацію випущених грошей на відповід­ному рахунку в центральному банку. Це може бути, скажімо, по­зика уряду, кредит комерційного банку тощо. Кредитний характер банкнотної емісії виявляється і в тому, що випущені в обіг банкноти не мають ніякого покриття золотом. Раніше, після краху золотого стандарту, випуск банкнот певною мірою прив'язувався до золотого запасу.

Окрім банкнотної емісії, центральний банк здійснює пропози­цію грошей ще через обслуговування державного боргу. Як відо­мо, державний борг зазвичай пов'язаний з дефіцитом державного бюджету. Щоб покрити цей дефіцит (повністю або частково) уряд удається до випуску цінних паперів (державних боргових зобов'язань). Ці зобов'язання держава може розмістити двома способами. Перший полягає в розміщенні поза емісійними уста­новами. У цьому разі пропозиція грошей не зростає, бо, по суті, продаж державних боргових зобов'язань тільки змінює співвід­ношення в існуючих грошових потоках. Другий спосіб полягає в тому, що держава продає свої боргові зобов'язання комерційним банкам і центральному банку, а це саме і приводить до зростання пропозиції грошей.

Так, центральний банк, купуючи в уряду його боргові зо­бов'язання, випускає в обіг нову масу грошей, збільшуючи їх пропозицію, тобто має місце кредитування уряду під його боргові зобов'язання. Цей шлях покриття бюджетного дефіциту небезпе­чний, бо він є емісійним і тому може призвести до посилення ін­фляційних процесів. Але він досить ефективний для уряду з по­гляду залучення коштів для покриття дефіциту бюджету. Тому частіше уряд розміщує свої цінні папери серед комерційних бан­ків. До речі, це часто робиться за допомогою центрального банку. Дана ситуація пов'язана з тим, що Національний банк України є представником емітента (Міністерства фінансів) щодо розміщен­ня облігацій внутрішньої державної позики.

Державні боргові зобов'язання, які отримали комерційні бан­ки, можуть бути придбані і центральним банком. У цьому разі він створює певну базу для зростання депозитної емісії комерційних банків, а значить і для збільшення пропозиції грошей.

Пропозиція грошей в обігу зростає й тоді, коли центральний банк скуповує іноземну валюту. Найчастіше це пов'язано з реалі­зацією політики стосовно курсу національної валюти і здійсню­ється у вигляді валютних інтервенцій.

Таким чином, центральний банк формує пропозицію грошей за трьома каналами: випуск готівкових грошей, обслуговування державного боргу і, нарешті, через операції на валютному ринку. Грошова маса, що складає грошову пропозицію, включає як готівкову (банкнотну) масу, так і безготівкові (депозитні) гроші. При цьому депозитні гроші часто перетворюються в готівкові. І хоч у цього процесу є й зворотний бік, коли готівкові гроші здані, наприклад, у банк, перетворюються в безготівкові, бо на відпові­дному рахунку господарюючого суб'єкта робиться відповідний запас, проте часто виникає додаткова потреба в готівкових гро­шах. У цьому випадку центральний банк змушений переказувати готівкові гроші на рахунки комерційних банків, парабанків та державної скарбниці.

Незважаючи на монополію центрального банку на емісію гро­шей, певну участь у цьому процесі, а відтак, і у формуванні пропозиції грошей, беруть комерційні банки. Ця емісія має назву депози­тно-чекової емісії і по суті виступає вторинною емісією грошей.

Процес депозитно-чекової емісії відбувається таким чином. Комерційні банки, і це їх головне призначення, акумулюють тимчасові вільні кошти у вигляді депозитів населення і юридичних осіб і надають кредити. Залучені до банку кошти - це його кре­дитний ресурс. Частина цього ресурсу відповідно до встановле­ної центральним банком норми обов'язкового резервування резе­рвується у центральному банку, а решту комерційний банк використовує для надання кредитів. Саме у зв'язку з цим і має місце депозитно-чекова емісія. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Окрім емісії депозитних грошей, банки збільшують пропози­цію грошей і завдяки операціям з борговими зобов'язаннями. Так, наприклад, якщо клієнт банку обліковує в комерційному ба­нку вексель, то банк замість векселя видає певну суму і цей потік грошей збільшує їх пропозицію на ринку. Проте цій операції про­тистоїть протилежна операція, а саме та, під час якої боржник повертає свій борг у банк. У цьому разі грошова маса, а відповід­но й пропозиція грошей зменшуються. Аналогічною буде й опе­рація з купівлі комерційним банком на фондовому ринку держа­вних цінних паперів. І в цьому випадку при їх купівлі комер­ційним банком пропозиція грошей зростає, і відповідно зменшується у разі продажу або погашення державою своїх бор­гових зобов'язань. Проте незважаючи на ці два різні за напрямками грошові потоки, вони не призводять у певному часі до ба­лансування, тому що боргові зобов'язання випускаються все-таки частіше, ніж повертаються у вигляді грошей, тому грошова маса має певну тенденцію до зростання.

Таким чином, комерційні банки збільшують пропозицію гро­шей на ринку і це треба завжди враховувати. Економічний сенс цього явища в цілому пов'язаний з тим, що за допомогою такої емісії грошовий ринок реагує на зміни, які відбуваються на лока­льному (регіональному) ринку. Тим самим підвищується еласти­чність грошової сфери, її здатність пристосовуватись до тих реа­льних змін у суспільному виробництві, які ще не набули загальносуспільного характеру.

Як було розглянуто, депозитна емісія грошей комерційними банками може призводити до багаторазового зростання пропози­ції грошей. Але за цих обставин така депозитно-чекова емісія має певні обмеження.

З одного боку, комерційний банк здійснює таку емісію під розмір своїх резервів, а вони завжди обмежені певним обсягом. З іншого - банк, емітуючи чеки, повинен на кожний момент мати певну суму грошей, аби забезпечити їх погашення. Це сто­сується не тільки чеків, але й інших боргових зобов'язань, на­приклад, грошових сертифікатів, які випускає банк. Вони до­сить тривалий час можуть функціонувати, як і чек, в якості безпосереднього платіжного засобу, але через певний термін їх однаково треба покривати грішми. Тому, здійснюючи депозит­но-чекову емісію, комерційний банк повинен постійно дбати про спроможність покривати свої боргові зобов'язання, тобто він повинен мати достатню ліквідність свого балансу і саме не­обхідність ЇЇ підтримки постійно обмежує комерційний банк у його депозитно-чековій емісії. Щоправда, у разі неспроможнос­ті покрити свої зобов'язання (через низьку ліквідність свого ба­лансу), комерційний банк може отримати кредит у центрально­му банку або в інших комерційних банках, проте такі позики, як правило, дорого коштують і вони можуть стати для банку про­блемними.