2. Західна Європа

2.2.1. Динаміка Західного світу

У літературі з питань загальної історії Європи, Європейського Заходу, історії держави і права можна зустріти різні підходи до періодизації розвитку держави і права взагалі рецепції римського права зокрема.

Можна виділити: формаційний підхід, цивілізаційний, традиційний (хронологічний, «епохальний»), змішаний.¹

Формаційний підхід - період формування державницьких інституцій рабовласницькі держави та право, феодальні державу та право, історію буржуазної держави та права до початку загальної кризи капіталізму, буржуазні державу та право у період загальної кризи капіталізму, виникнення світової системи соціалізму

Прихильники цивілізаційного підходу, називають такі світові цивілізації: неолітичну, ранню рабовласницьку, античну, ранню феодальну, пізню феодальну (передіндустріальну), індустріальну, постіндустріальну..²

Останнім часом у літературі намітився компромісний підхід до визначення методологічної основи періодизації політичної історії. Деякі фахівці, пропонуючи періодизації, близькі до ортодоксальних формаційних, разом з тим визнають також переваги цивілізаційного методу і вважають, що формаційний та цивілізаційний підходи у цілому співпадають, як воно й має місце у реальному житті

Періодизація рецепції римського приватного права на Заході має ґрунтуватись на не надто ускладненій періодизації історії Західного світу. Тому видається доцільним виходити з традиційного поділу історії на стародавню, середню та нову.

Рецепція полягає у трьох самостійних, але взаємопов'язаних процесах (рецепціях) відповідно до етапів розвитку Західного Світу (цивілізацій).

Якщо головні чинники рецепції є тими самими - політичні, економічні, культурні та інші потреби суспільства або його частини, переваги римського приватного права над правом даної цивілізації (країни), спорідненість цивілізацій тощо, то передумови та результат залежать від історичної епохи.

Оскільки право (система права) залежить від світогляду, який панує в даному суспільстві , рецепцію маємо розглядати серед призм пов'язаних з її характеристикою питань.

2. Проторецепція

У романістичній юридичній літературі початок рецепції римського права у Західній Європі нерідко відносять на ХІ-ХП ст.

Треба звернути увагу на те, якими були чинники використання «варварами» чужого права.

Позиції можуть бути згруповані певним чином.

По-перше, це пояснюють стремлінням варварів сприйняти, по змозі, усе вище, що залишилось від Римської імперії, особливо у галузі культури та політичної організації.

По-друге, вказують на те, що застосуванню положень римського права сприяла нерозвиненість законодавства у варварів, у яких ще взагалі не було цивільного права.

Називали й ідеологічні чинники. Наприклад, те, що « великі землевласники та рабовласники у середовищі самих остготів потребували для юридичного санкціонування свого володарювання застосування римського права та римських інституцій, а тому підтримували їх».

Загальний аналіз показує, що головними чинниками запозичення положень римського права варварами у той час були недостатня розвиненість власного законодавства та стремління варварів перейняти досягнення більш високої римської культури. Тому цей процес йшов досить активно.

Характерною рисою варварських законодавств того часу була «персоналізація» права, яка полягала у тому, що у варварських королівствах люди не підлягали дії єдиного закону, котрий поширювався б на усіх жителів його території, але кожну людину судили за правовими звичаями тієї етнічної групи, до якої вона належала: франка — за франкським (салічним) звичаєм, бургунда — за бургундським і т.п. Тому римлянам, що опинились на окупованих варварами територіях, теж було надано право судитись за власним правом.¹

Римське право завше застосовувалось не лише серед римської частини населення варварських держав, але й серед духовенства, котре тоді було головним носієм римської культури. У свою чергу духовенство не лише само жило за римським правом, а й впроваджувало його у життя — опосередковано і безпосередньо.

Аналізуючи характер законотворчості у варварських королівствах того часу, можна виокремити два підходи.

Перший з них, більш ортодоксальний, полягав у спробах окремого вдосконалення кожної з гілок «паралельного» законодавства, зберігаючи його поділ за персональною ознакою — одне для своїх, інше — для римлян.

Інший підхід до удосконалення законодавства у варварських королівствах полягав у намаганні створити акти, котрі б на відміну від «принципу персоналізації» стосувались би усіх підданих держави.

Так, на початку VI ст. у державі остготів королем Теодорихом було видано збірку (так званий «Едикт Теодориха»), складену головним чином на матеріалах римських джерел — імператорських конституцій та сентенцій Павла.

Загалом два згаданих підходи відображали тенденції регулювання за персональним та за територіальним принципами.