Лицарі. Хрестові походи.

Найвищим щаблем васальних сходів було лицарство.

Лицар – кінний воїн, який мав важкий меч і довгий спис. Щитом міг захиститись з голови до ніг. На тілі носив кольчугу із залізних кілець, пізніше її замінили лати (одяг із залізних пластин), на голові мав шолом і забрало, яке міг опустити на обличчя. Усе це важило до 50кг!

Кінь і зброя лицаря коштували дуже дорого – 45 корів.

Нести лицарську службу міг лише багатий і фізично сильний чоловік – феодал.

Для синів світських феодалів існувала спеціальна система виховання. До 7 років діти жили у родині. До 14 – при дворі синьйора як пажі, і до 21 року служили зброєносцями. Виховання включало навчання релігії, придворному етикету і лицарським добро чинностям: верховій їзді, фехтуванню, володінню списом, плаванню, полюванню, грі в шашки, створенню віршів на честь дами серця та співу.

Кожен лицар починав шлях із пажа, коли вступав на службу до сеньйора. Це був слуга, який виконував усі забаганки сеньйора і вчився у нього. Потім паж ставав зброєносцем. Його посвячували і давали меча, а вже згодом – лицарем.

Посвята в лицарі була актом священним і здійснювалась за участю церкви у храмі. Це було дуже урочисто і святково. Відтепер лицар мав усіма силами захищати християнство.

Лицарі змагалися між собою на турнірах.

Служіння церкві мало і войовничі вияви – Хрестові походи. 8 експедицій у Сирію, Північну Африку і Палестину здійснювались під гаслом боротьби проти “невірних” – мусульман – і звільнення Гроба Господнього та “Святої Землі”. Ці походи забрали багато життів.

Хрестові походи породили ордени – лицарські товариства, а також геральдику (складання гербів)

У лицарському середовищі народилась і куртуазність – вишукана ґречність і галантність. Серед вимог лицарського статуту була настанова шанувати жінку, захищати її. Відгомоном тих явищ стала куртуазна література.

Кохання лицарів до дами серця оспівували трубадури. Вони співали пісні під арфу чи лютню. Це, як правило, були серенади – вітальні пісні на честь коханої. Пісні виконувались у замках, на ярмарках, турнірах. Їхня творчість дала поштовх романтичній літературі.

Скульптура. Живопис. Театр. Музика

Романська скульптура досить виразна. Фігури різні за розмірами, розміщені вертикально у строго ієрархічному порядку. Христос завжди більший за янголів і апостолів, а ті – більші за простих смертних. Пропорції фігур вільні, одяг спадає складками, об’ємність фігур втрачається.

У Західній Європі скульптури робили із каменю і піщанику, в Італії із мармуру. Було також лиття із бронзи та різьблення з дерева.

У готичній скульптурі відбувається перехід від абстрактного начала до явищ реального світу; змінюються образи релігійної тематики: вони стають більш людяними; збільшується кількість світських сюжетів, з’являється портрет.

У готичних храмах скульптур дуже багато. Вони скрізь.

Живопис розвивався у розписах вівтарів та мініатюрах рукописів.

Мініатюра – живописне зображення у вигляді заставок або на всю сторінку.

Ілюстровані рукописні книги були джерелом знань і високо цінувались. Ілюструвались і церковні, і світські книги.

Кожен готичний собор розписувався картинами різної тематики: Паризький – присвячувався Божій Матері, Рейнський – портретами французьких королів тощо.

Поряд з цим у соборах є картини із зображенням сцен ремісничих і сільських робіт, бо вважалося, що праця послана людині Богом за гріхи. Алегорія гріхів зображалась у вигляді химер.

Часто собори прикрашались зображенням жонглерів, музикантів, танцюристів, бо у середні віки поширеними були потішні вистави. З 13 століття зароджується міське театральне мистецтво. “Ігри” розігрувались на площах. Одним із видів середньовічного народного театру комедійно-сатиричного характеру був фарс.

У середньовічній Європі існувала і духовна драма – містерія, яка брала свої сюжети із Святого писання.

Особливим проявом народної культури став карнавал – масове народне гуляння з вуличною процесією, маскарадом і розвагами. Носіями свята були мандрівні актори.

У музиці панує гімн – святкова релігійна пісня.

Великий вплив на музичне мистецтво Середньовіччя мала римо-католицька церква. Вона використовувала музику для впливу на прихожан. Церква прагнула відділити церковний спів від світського життя. Так виник Григоріанський спів, ознаками якого були:

1. Строгість

2. Стриманість мелодії

3. Підпорядкування тексту Біблії

4. Строга одноголосність

5. Виконання тільки чоловічим хором

У цей самий час виникає гімн. Їх поступово співають усі прихожани у церкві.

Після занепаду монастирської та лицарської культури центром музичного життя стає місто. Музика відіграє декоративно-звеселяючу роль при дворах королів і князів. Музику чути на ярмарках, весіллях, гуляннях і похоронах.

Велику роль відіграла пісенна творчість трубадурів, труверів та мінезингерів.

Трувери творили шансон. Вони з’явились у Франції у 12 столітті. Ці пісні були близькі і зрозумілі народу.

Професійних мандрівних співаків 12-13 століття у Франції та Англії називали менестрелі. Вони були носіями народних пісенних традицій. У Німеччині та Австрії співців кохання називали мінезингерами. У Ірландії та Скандинавії співцями і поетами були скальди. Вони оспівували військові подвиги.