Правоохоронні органи України

Систему правоохоронних органів України становлять:

• прокуратура України;

• органи внутрішніх справ;

• Служба безпеки України;

• адвокатура;

• нотаріат.

Прокуратура України.Згідно зі ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1)підтримання державного обвинувачення в суді;

2)представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3)нагляд за дотриманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4)нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

До прийняття Конституції України прокуратура, крім названих, виконувала ще дві функції – загальний нагляд за додержанням і застосуванням законів усіма підприємствами, установами, організаціями і громадянами та попереднє слідство за найбільш тяжкими злочинами п. 9 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України встановив, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Незважаючи на те, що від прийняття Конституції пройшло більше восьми років, відповідні закони не були прийняті, і прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду та досудового слідства.

Засади організації та порядок діяльності прокуратури визначаються розділом VІІ “Прокуратура” Конституції України та Законом України від 05.11.91 “Про прокуратуру”.

Систему органів прокуратури України становлять:

• Генеральна прокуратура України;

• прокуратура Автономної Республіки Крим;

• прокуратури областей, м. Києва та Севастополя;

• міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури;

• військові прокуратури.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – п’ять років.

Органи внутрішніх справ України. Основними нормативно-право­вими актами, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ України, є Закони України “Про міліцію” (від 20.12.90) та “Про оперативно-розшукову діяльність” (від 18.02.92), а також Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 17.10.2000 № 1138/2000.

Органи внутрішніх справ виконують такі завдання:

• здійснення захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань;

• забезпечення охорони громадського порядку на вулицях, майданах, скверах та інших громадських місцях, запобігання адміністративних правопорушень і здійснюють провадження у справах про них, розгляд яких покладено на органи внутрішніх справ;

• запобігання злочинів, їх припинення, розкриття, розслідування, здійснення розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень;

• організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки.

До системи органів внутрішніх справ входять: міліція, внутрішні війська, державний пожежний нагляд.

Міліція- державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя і здоровя, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань

Основними принципами діяльності міліції в Україні є принципи законності, гуманізму, поваги до особи, забезпечення взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням.

Міліція складається з таких підрозділів:

• кримінальна міліція – здійснює боротьбу із загально-кримінальною злочинністю;

• міліція громадської безпеки – забезпечує охорону громадського порядку, нагляд за придбанням, використанням зброї, вибухових речовин;

• транспортна міліція – забезпечує охорону громадського порядку на залізничному, повітряному, водному транспорті;

• державна автомобільна інспекція – попереджає порушення правил дорожнього руху, здійснює нагляд за експлуатацією транспортних засобів;

• міліція охорони – забезпечує охорону майна підприємств, установ, організацій, осіб;

• спеціальна міліція – забезпечує охорону громадського порядку на територіях і об’єктах, які мають важливе значення для держави.

Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Порядок організації та діяльності СБУ визначається Законами України “Про Службу безпеки України” (від 25.03.92), “Про оперативно-розшукову діяльність” (від 18.02.92), “Про розвідувальні органи України” (від 22.03.2001), “Про контррозвідувальну діяльність” (від 26.12.2002) та деякими іншими актами законодавства.

На Службу безпеки України покладається в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Співробітники служби повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У своїй діяльності СБУ дотримується принципів законності, поваги до прав і гідності людини, відповідальності перед народом України, колегіальності, гласності та конспірації.

Система СБУ включає в себе:

• Центральне управління СБУ;

• регіональні управління СБУ;

• органи військової контррозвідки;

• військові формування;

• навчальні, науково-дослідні заклади.

До штату СБУ входять співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав і свобод та представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури України регулюється Законом України “Про адвокатуру” від 19.12.92.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Діяльність адвокатів може здійснюватися у таких формах:

• індивідуальна адвокатська діяльність;

• відкриття адвокатом свого адвокатського бюро;

• об’єднання адвокатів у колегії, фірми, контори тощо.

З метою захисту прав і законних інтересів клієнта адвокат може здійснювати такі види адвокатської діяльності:

• надання консультацій і роз’яснень із юридичних питань, усних чи письмових довідок;

• складання скарг та інших документів правового характеру;

• посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть;

• виконання своїх обов’язків відповідно до кримінального процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства;

• здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та іншими юридичними особами.

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та діяльності нотаріату є Закон України “Про нотаріат” від 02.09.93.

Розрізняються такі форми нотаріальної діяльності:

• діяльність нотаріусів у складі державних нотаріальних контор;

• діяльність нотаріусів у складі державних нотаріальних архівів;

• діяльність нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою.

Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість. Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час.

Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні

Одним із найважливіших елементів демократичної, соціальної, правової держави є децентралізація державної влади на рівні територіальних громад та органів, які вони обирають.

Місцеве самоврядування - це одна із форм народовладдя в Україні, сутність якої виявляється в самостійному вирішені населенням питань місцевого значення в межах Конституції та законів України. Місцеве самоврядування - це різновид політичної, а не державної влади.

Розділом XI Конституції, Законом України „Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року, а також Європейською хартією про місцеве самоврядування, прийнятий Радою Європи 15 жовтня 1985 року і ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, що ввійшла, (ЯКИМ чином, до складу національного законодавства, визначено засади функціонування місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

1. народовладдя. Місцеве самоврядування є формою участі населення в управлінні справами місцевого значення;

2. законності. Територіальні громади та їх органи зобов'язані діяти у строгій відповідності з законодавством України й у межах своїх повноважень;

3. гласності. Діяльність органів місцевого самоврядування має висвітлюватися засобами масової інформації, були відкритою для критики і пропозицій;

4. колегіальності. Органи місцевого самоврядування є колегіальними, прийняті ними рішення мають колективний характер;

5. поєднання місцевих і державних інтересів. Територіальні громади та їхні органи існують і діють у межах Української держави. Через це неприпустиме протиставлення інтересів громади і всього українського народу. Місцеве самоврядування має діяти з врахуванням загальнодержавних програм соціально-економічного і культурного розвитку;

6. виборності. Всі органи місцевого самоврядування обираються громадянами відповідно до демократичних засад виборчого права України;

7. правової, організаційної і матеріально-фінансової самостійності. Місцеве самоврядування відділене від держави. Органи місцевого самоврядування мають право приймати статути територіальної громади, видавати загальнообов'язкові правові акти. Вони мають статус юридичної особи і діють на основі самофінансування;

8. підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб. Представницькі органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані періодично звітувати перед населенням про свою роботу;

9) державної підтримки та гаранти місцевого самоврядування.

Держава підтримує місцеве самоврядування шляхом передачі йому майна, фінансування програм соціально-економічного і культурного розвитку, здійснюваних у межах територіальної громади;

10) судового захисту прав місцевого самоврядування. Порушення прав територіальної громади, її органів є підставою для судового розгляду. Система місцевого самоврядування в Україні будується, перш за все, відповідно до адміністративно-територіального поділу, яке належить до компетенції центральної влади.

До системи місцевого самоврядування входять:

1. територіальна громада;

2. сільська, селищна, міська рада;

3. сільський, селищний, міський голова;

4. виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

1. районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

5. органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватись районні в місті ради.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада - це об'єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Саме на місцевому рівні найповніше реалізуються права громадян на участь в управлінні громадськими справами. Основними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад є:

1. місцевий референдум, рішення якого є обов'язковими до виконання на відповідній території;

2. загальні збори громадян за місцем проживання, рішення яких можуть враховуватися органами місцевого самоврядування в їх діяльності;

3. право місцевої ініціативи, тобто право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

4. громадські слухання, тобто заслуховування територіальними громадами депутатів відповідних рад та посадових осіб місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік і пропозиції, які вносяться за результатами цих слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Важливою ланкою системи місцевого самоврядування є сільські, и пітні, міські ради. До їх складу входять депутати, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що Н|н7іставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Елементом системи місцевого самоврядування є виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, тобто виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Обласні та районні І шли не створюють виконавчих органів.

Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який є головною посадовою особою цих адміністративно-територіальних одиниць. Він обирається виборцями, здійснює свої повноваження на постійній основі, а також головує на засіданнях рад і очолює виконавчий комітет цих рад.

До системи місцевого самоврядування також належать органи і самоорганізації населення. їхній статус визначається Конституцією і Законом України „Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 ріжу. З ініціативи жителів можуть створюватися такі органи самоорганізації населення:

1. сільські та селищні комітети;

2. вуличні та квартальні комітети;

3. комітети мікрорайонів;

4. будинкові комітети;

5. комітети районів у містах.

Організаційно-правовою основною місцевого самоврядування є те, що Мого органи є юридичними особами і вони наділені власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Крім того, органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у разі здійснення яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в \ правлінні районних і обласних рад.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти. Ради та виконавчі комітети на своїх засіданнях приймають рішення, а сільські, селищні, міські голови видають розпорядження.