4. Джерела муніципального права

Норми муніципального права знаходять відображен­ня в різних зовнішніх формах, які іменуються джерела­ми муніципального права (схема 5).

Основним джерелом муніципального права України є нормативні акти, ієрархію яких за юридичною силою становлять:

• Конституція України,

• Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»,

• інші закони, предме­том яких є питання організації та здійснення місцевого самоврядування,

• підзаконні акти з питань місцевого са­моврядування:

  1. нормативні укази Президента України,

  2. постанови Кабінету Міністрів України,

  3. нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим,

  4. нормативні акти місцевого самоврядування - акти локальної нормотворчості.

Термін «нормативні акти місцевого самоврядуван­ня» треба розуміти такий як родовий - він охоп­лює нормативні акти, що приймаються безпосередньо територіальною громадою (акти місцевих референдумів) та нормативні акти органів місцевого самоврядування, що приймаються на підставі статті 144 Конституції Ук­раїни: «Органи місцевого самоврядування в межах пов­новажень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території».

У той же час існує проблема визначення природи ак­ту місцевого самоврядування. Справа в тому, що для ра­дянської та пострадянської правової науки є традиційним постулат щодо зв'язку норми права, нормативно-пра­вового акта і держави - творцем права виступає держава. Як підкреслюється в юридичній літературі, відокремле­ність місцевого самоврядування від держави вимагає но­вого підходу до визначення природи актів місцевого са­моврядування. Оскільки ці акти згідно з Конституцією України мають обов'язкову на відповідній території си­лу, вони повинні бути віднесені до нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве само­врядування в Україні» в системі місцевого самовряду­вання правом приймати нормативні акти наділяються представницькі органи місцевого самоврядування - міс­цеві ради. При цьому, рішення ради нормативно-право­вого характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Серед нормативно-правових актів місцевого само­врядування особливе місце займають статути тери­торіальних громад сіл, селищ, міст, які приймаються з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснен­ня місцевого самоврядування. Чинне законодавство України не визначає місця статутів в ієрархії джерел му­ніципального права, хоча, з урахуванням їх предмета, статути можна було б визначити як акти найвищої юри­дичної сили з тих, що приймаються в системі місцевого самоврядування.

Особливе місце в системі спеціальних джерел муні­ципального права займають міжнародні договори - за умови їх ратифікації Верховною Радою України вони стають частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України), наприклад, Європейська хартія місцевого самоврядування. В міжнародних дого­ворах формулюються основні принципи місцевого само­врядування, що мають бути відтворені в актах націо­нального законодавства України.

Нормативні акти СРСР та УРСР виступають дже­релами муніципального права України лише за умови, що вони не суперечать законам України, ухваленим піс­ля проголошення незалежності України (ст. З Закону Ук­раїни «Про правонаступництво України»), наприклад. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».

Що стосується рішень Конституційного Суду Ук­раїни, то вони не містять нових норм права (в тому числі муніципально-правових норм), проте їх значення як джерел муніципального права пов'язане з тим, що в цих актах встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президен­та України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з пи­тань місцевого самоврядування, подається офіційне тлу­мачення Конституції та законів України (тобто вони ви­значають умови чинності або нечинності відповідних нормативних актів чи їх окремих положень).

Прикладом можуть слугувати Рішення Конститу­ційного Суду України від 13 травня 1998 р. у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів Ук­раїни щодо офіційного тлумачення положень статей З та 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» (справа щодо статусу депутатів рад); Рішення Конституційного Суду України від 9 лю­того 2000 р. у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конс­титуції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 6, частини першої статті 11, частини чет­вертої статті 16, пунктів 3, 5, 6, 9, 10, 16 частини першої статті 26, частин третьої і четвертої статті 41, частини шостої статті 42, статей 51, 52, 53, 54, частини четвертої статті 61, частини першої статті 62, частин першої, шос­тої, сьомої статті 63, частин четвертої, п'ятої, шостої статті 78, частин третьої, п'ятої, сьомої статті 79, абзацу третього пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» (справа про місцеве самоврядування) тощо.

Муніципально-правові договори - це дво - чи багато­сторонні угоди, укладені органами місцевого самовряду­вання різних територіальних громад або територіальних громад різного рівня (наприклад, територіальної громади міста та району у місті), що регулюють відносини, пов'язані зі здійсненням місцевого самоврядування, роз­поділом повноважень у системі місцевого самовряду­вання, делегуванням окремих повноважень органів міс­цевого самоврядування.