2.4.Рубрикація тексту

Рубрикація тексту випускної бакалаврської роботи - це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно співпідпорядковані частини.

Найпростішою рубрикою є абзац - відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзац найчастіше розглядають як композиційний прийом для об'єднання кількох речень, які викладають нову спільну думку в тексті.

Абзаци одного підрозділу за змістом послідовно пов'язують один з одним. Кількість самостійних речень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, яка передається.

Особливу увагу слід приділяти початкові абзацу. Перше речення абзацу передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв'язку з попереднім текстом.

Такими є загальні правила розбиття тексту роботи на абзаци. Що стосується поділу на більші частини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту. Структурні його частини будуються за логічними правилами розподілу поняття.

Сутність основного правила полягає в тому, щоб перерахувати всі види поняття, що діляться. Тому обсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, що діляться. Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів.

Протягом усього процесу ділення обраний критерій поділу повинен залишатися однин і тим самим і не підмінюватися іншим.

За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле.

Ділення повинно бути неперервним, бо в його процесі треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них.

Заголовки розділів і підрозділів випускної бакалаврської роботи повинні точно відбивати зміст викладеного в них тексту. Вони не можуть скорочувати або розширювати обсяг закладеної смислової інформації.

Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів, скорочені слова й абревіатури.

Кожен заголовок у науковому тексті має бути по можливості коротким Але й надмірна його лапідарність небажана. Чим коротший заголовок, тим він ширший за своїм змістом. Особливо небезпечні заголовки з одного слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему розміщеного під ним тексту.

Трапляється й інша крайність, коли автор роботи хоче гранично точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове прийняття.

2.5. Мова і стиль випускної бакалаврської роботи

Мова і стиль випускної бакалаврської роботи як частина писемної наукової мови склалися під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної і запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить своє відображення у системі мовних засобів. Науковий виклад складається, головним чином, з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.

Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і зв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т.ін.), заперечення (проте, тим часом, але, у той час як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до.., звернімося до ..., розглянемо, зупинимось на..., розглянувши.., перейдемо до .., необхідно зупинитися на .., необхідно розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати...)

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний і т.ін.).

На рівні цілого тексту для наукової мови основною прикметою е цілеспрямованість і прагматизм, відсутність емоційно мовних елементів,

Для визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів явищ використовують спеціальні наукові терміни. Слід пам’ятати, що не можна повільно змішувати в одному тексті різну термінологію, бо кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй термінологічну систему.

Розглянемо тепер деякі особливості наукової мови, котрі суттєво впливають на мовно-стилістичне оформлення дослідження. Насамперед, слід відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.ін.).

У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки понять.

Як відомо, не можна утворювати форми ступенів порівняння відносних прикметників. Тому в науковому тексті, використовуючи якісні прикметники, перевагу віддають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".

Особливістю мови наукової прози є також відсутність експресії. Звідси домінуюча форма оцінки - констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильним буде прикметник "наступні" замінити займенником "такі", котрий всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет.

Дієслово і дієслівні форми несуть в тексті особливе інформаційне навантаження. Звичайно пишуть "проблема, яка розглядається", а не "проблема, яка розглянута". Ці дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета та використовуються при описі ходу дослідження, доведення.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлювання.

Рідше - дієслова умовного і майже ніколи - наказового способу. Часто використовують зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлено необхідністю підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (наприклад, "У даній статті розглядаються...”).

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той, "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, "Ці дані служать достатньою підставою для висновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їх значення в науковому тексті не використовуються.

Зупинимося тепер на синтаксисі наукової мови. Оскільки вона характеризується логічною послідовністю, тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов’язані один з одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді або міркуваннях. Тому для наукового тексту, який потребує складної аргументації і виявлення причинно - наслідкових відносин, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними звуками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності "завдяки тому, що", "між тим, як", "тому що", "замість того, щоб", "з огляду на те, що", "зважаючи на те, що", "внаслідок того, що", "після того, що", "в той час як" та ін. Особливо часто використовуються похідні прийменники "протягом", "відповідно до..."» " у результаті", "на відміну від...", "поряд з ...", " у зв’язку з" і т.ін.

Писемна наукова мова має й чисто стилістичні особливості. Об’єктивність викладу - основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи той факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (тре­ба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки, чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень ("за повідомленням", " за відомостями”, "на думку", " за даними", "на нашу думку" і т.ін.).

Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключив емоційно забарвлені слова та вигуки.

Стиль писемної наукової мови - це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті.

Використовується також форма викладу від третьої особи ("Автор вважає..") Аналогічну функцію виконує речення з пасивними дієприкметниками ("Розроблений комплексний підхід до вивчення».."), в якому відпадає потреба у фіксації суб’єкта дії, що тим самим дає змогу уникати особових займенників.