Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕЗИ ЗВІТНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ- 2011.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
760 Кб
Скачать
☆

Сучасний стан роботи з читачами в Уманській бібліотеці-філії № 4 (Черкаської області)

Пріоритетними напрямами діяльності бібліотеки щодо обслуговування читачів сьогодні є:

  • виховання у читачів духовно-моральних цінностей;

  • розповсюдження серед читачів економічних, екологічних та правових знань;

  • приділення значної уваги роботі з читачами;

  • пропаганда серед читачів здорового способу життя;

  • популяризація творів друку місцевих авторів, організація виставок, презентацій та зустрічей з авторами;

  • сприяння організації змістовного дозвілля читачів, в тому числі читачів поважного віку, ветеранів війни та праці, інвалідів.

Щорічно послугами Уманської бібліотеки-філії № 4 користуються 38000 читачів. Їм видається близько 85000 документів. Книжковий фонд бібліотеки зараз нараховує 30 тисяч примірників.

Бібліотека отримує щорічно 25 назв журналів та 10 назв газет, які користуються популярністю у відвідувачів. До послуг читачів у бібліотеці надано вільний доступ до різноманітної інформації через мережу Інтернет.

Вивчення історії рідного краю, ознайомлення з літературою Уманщини, культурних цінностей, фольклорних скарбів, залучення молоді до читання творів авторів рідного краю є одним із найголовніших завдань, що стоять перед бібліотекою як освітньо-культурним центром.

Уманщина здавна була багата своїми талантами. Уманські поети, письменники, краєзнавці — різні за віком та фахом, але всіх їх єднає любов і шана до українського слова, своєї Батьківщини, родини, людей — своїх земляків. Кожен по-своєму в своїх творах відкриває душу, кличе за собою в прекрасний світ книги. Поети та краєзнавці пишуть про минуле і сьогодення, не просто слова, а заримовані думки, філософські роздуми, чисті почуття про наболіле і пережите, твори історико-краєзнавчого характеру. Серед них наш земляк, історик-краєзнавець Анатолій Гнатович Палій, автор історичної серії «Наші великі предки».

Масова популяризація літератури з освітніми та виховними прийомами проводиться шляхом: організації днів правової культури, виставок-диспутів, літературних годин, полемічних бесід та ін.

Читачів приваблює до бібліотеки не лише можливість поповнити свої знання і задовольнити різноманітні читацькі вподобання, а й зустрічі з місцевими письменниками, психологами, акторами, цікавими неординарними людьми.

Успішно проводяться в бібліотеці щорічні Шевченківські та Симоненківські читання, День знань, цикли літературних годин.

Бібліотекарі відкривають невідомі сторінки історії своєї малої Батьківщини, пропонуючи кращі мистецькі та літературні твори земляків шляхом організації прем’єр, презентацій нових книг, оглядів, літературних портретів, вікторин, брейн-рингів, літературних ігор тощо.

Серед різноманітних шляхів популяризації творчості місцевих письменників особливе місце посідають вечори — зустрічі з письменниками, презентації нових книг, авторські вечори, що створюють умови для безпосереднього спілкування з читачами, і тим самим залучають молодь до читання.

В приміщенні читальної зали бібліотеки відбуваються зустрічі молоді з членами Уманського літературного клубу. Зокрема, відбулося знайомство з поетичною творчістю Софії Кримовської, презентація книги місцевої авторки, жінки-лікаря, матері та поетеси Ніни Степанівни Михайлової «А журавлі літа носять», що побачила світ у Черкаському видавництві «Відлуння — Плюс».

Відбулася також виставка-презентація на тему: «Геніальність уманської Русалоньки» (присвячена різноплановому творчому розмаю місцевої поетеси Марини Павленко).

З 1996 р. при юнацькому абонементі діє клуб «Спілкування». Його відвідують молоді читачі віком від 14 до 21 року. Метою клубу є самопізнання, самовизначення, спонукання молоді до інтелектуального самовдосконалення. Виходячи із завдань клубу, проводяться такі заходи: літературно-музичні композиції, зустрічі із земляками — ліквідаторами Чорнобильської трагедії: «Є місце подвигу не тільки в дні війни», дискусії: «Закон і молодь», полемічні бесіди: «Наркоманія: стан, проблеми боротьби з нею на сучасному етапі» та ін.

З роками зростає творчий потенціал бібліотеки, спостерігається її наближення до реальних потреб читачів, бібліотечне обслуговування сприяє розвитку їх духовності. Пошуки нових форм і методів роботи з читачами тривають.

Підсекція:

Історія вітчизняної книги,

бібліотечної справи та бібліографії

УДК (002+070):930.1 Шатрова Марина

ЧАСОПИСИ В ГАЛУЗІ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ЗРІЗ

Дослідження діяльності видавництв з випуску періодичних видань України в галузі образотворчого мистецтва кінця ХІХ — початку ХХ століття на сторінках фахових видань відбувалося фрагментарно. Метою нашого дослідження є вивчення накопиченої джерельної бази з визначеної теми та дослідження діяльності українських видавництв з випуску періодики в галузі образотворчого мистецтва зазначеного періоду.

Історіографія проблеми складається із досліджень історії українського мистецтва, історії видавничої справи України, досліджень, у яких опосередковано вивчався характер та зміст мистецьких часописів України кінця ХІХ — початку ХХ століття.

До уваги бралися студії, що досліджували засоби образотворчості, а саме ілюстрування періодичних видань, оскільки ілюстрація доволі часто розглядається як частина видання, спрямована на візуальний показ змісту авторської роботи, та ті документи, в яких висвітлювалася тематично-змістова характеристика часописів зазначеного періоду.

У шеститомному виданні Головної редакції Української Радянської Енциклопедії «Історія українського мистецтва» (К., 1967—1970) [3—4] досліджено історичні умови функціонування мистецтва в Україні, виявлено постаті, які пов’язані з графічним чи будь-яким іншим мистецтвом, що знайшло відображення у періодичних виданнях. Тут подано цінну інформацію про діяльність тижневого ілюстрованого журналу «Пчелка», який з 1884 року почав виходити в Одесі з карикатурами художників Л. Пастернака, М. Чемоданова, І. Бербеля, М. Бондаренка, А. Арго. У енциклопедії зазначається, що в результаті наростання революційних подій 1905—1907 років художники-графіки, а іноді й живописці брали активну участь у тематичному оформленні та ілюструванні часописів. Наприклад, відомі художники того часу, а саме: І. Бурячок, Ф. Красицький, В. Маслянников, І. Шульга, В. Різниченко, П. Наумов, М. Яковлєв, С. Світославський, О. Сластіон та інші, брали участь в ілюструванні сатирико-гумористичного тижневика «Шершень», який виходив у Києві в 1906 році.

Досліджуючи львівську мистецьку пресу 30-х років ХХ століття, О. Середа зазначає, що на думку редакції видавництва «На порозі», першим відчув потребу в ілюстрованих часописах Т. Шевченко, задумавши напередодні свого заслання видавати гарно ілюстрований журнал «Живописна Україна» [8, с. 114]. У 90-ті роки ХІХ століття задум частково втілився у журналі «Зоря», що видавався у Львові. Далі, як зазначає О. Середа, цю ідею продовжували втілювати львівські часописи «Дзвін» (1905—1906, видавець Осип Шпитко (Щипавка), «Руська Хата» (за ред. Р. Сембратовича), ілюстрований літературно-науковий додаток «Діла» — тижневик «Неділя» (1911—1912). Згодом цю справу наслідувала «Ілюстрована Україна», яка виходила впродовж двох років перед Першою світовою війною і була першою газетою на галицькому ґрунті, в якій ілюстрація відігравала провідну, а не додаткову роль [8, с. 114].

До числа періодичних видань, що публікували на своїх сторінках статті з питань образотворчого мистецтва, можна віднести часопис «Бібліологічні вісті», що його видавав Український науковий інститут книгознавства (УНІК) у 1923—1930 рр. Статті Ф. Ернста «Георгій Нарбут та нова українська книга», Е. Голлербаха «Г. І. Нарбут як майстер обгортки», його ж «Книжні знаки Г. Нарбута», Ю. Михайліва «Фрагменти спогадів про Г. І. Нарбута», П. Баліцького «Спогади про Нарбута» (Бібліологічні вісті. — 1926. — № 3) є унікальними для дослідників життя і творчості видатного українського художника, графіка Георгія Нарбута.

Н. Г. Солонська, вивчаючи зміст журналу, із дослідників українського образотворчого мистецтва виділяє талановитого архітектора та графіка Володимира Юхимовича Січинського (1894—1962), який публікувався на сторінках згаданого часопису [11]. В. Січинський здійснив захоплюючу наукову розвідку про оригінального художника та книжкового графіка, учня Георгія Нарбута — Роберта Лісовського [10] та ін.

Важливим фактом історії видавничої справи в галузі образотворчого мистецтва початку ХХ століття є огляд В. Січинського в журналі «Бібліологічні вісті», що охоплює 1917—1927 рр. С. П. Костюк зауважує, що В. Січинський, характеризуючи видання В. Модзалевського «Украинское искусство» (Чернігів, 1917), відзначив, що «в цей період було мало публікацій з українського мистецтва. Матеріали того часу друкувались в основному в журналі «Наше минуле» (Київ)» [5, с. 55]. В. Січинський звертався до творчості Г. Нарбута, О. Мурашка, Д. Безперого, І. Похитонова, П. Холодного. У часописі «Стара Україна», за дослідженнями С. П. Костюка [5, с. 54], було розміщено перший список літератури В. Січинського з питань українського мистецтва. Цінним, на думку дослідника, є те, що до більшості видань подані рецензії.

Цінним джерелом з виявлення інформації в контексті нашого дослідження став «Бібліографічний покажчик статей по музейництву і мистецтву, поміщених в газеті «Діло» в річниках 1—45 (1882—1927)» за редакцією Є. Ю. Пеленського. Із передмови на передрук машинописного варіанту вищезгаданого бібліографічного покажчика, яку написав С. П. Костюк, можна дізнатись, що «газета «Діло» виходила у Львові у 1880—1939 рр. з перервами (від 5.IX.1914 до 15.IX.1915 рр. під час захоплення Галичини російськими військами і від 29.IX.1918 р. по 1920 р., коли польська влада неодноразово закривала газету)» [2, с. 3]. Цей часопис є невичерпним джерелом інформації з найрізноманітніших питань, а особливо з питань культури, мистецтва та історії. Галузь образотворчого мистецтва репрезентована розділом «Мистецтво і культура», який ділиться на низку підрозділів і рубрик.

Цінним джерелом дослідження є матеріали до бібліографії періодичних видань Миколи Мартинюка [7], де автор дослідив роботу українських періодичних видань 1914—1939 років, переважно львівських, у тому числі в галузі образотворчого мистецтва. У бібліографічній характеристиці видань автор вказує тематичну спрямованість часопису, місце видання, періодичність та роки виходу часопису у світ, іноді вказуються співробітники видавництва.

Доволі цінний для історії періодики з образотворчого мистецтва матеріал поданий у статті О. Середи «Українські мистецькі часописи-ефемериди Львова 30-х рр. ХХ ст. : умови функціонування та причини зникнення» [8]. Як зазначає авторка, у період 30-х років ХХ століття розвиток образотворчого декоративно-ужиткового мистецтва перебував у «справжньому духовному гетто» [8, с. 110]. Але світ побачила значна кількість літературних і мистецьких часописів: «Мистецтво і Культура» (1930), «Література. Мистецтво. Наука» (1931—1932), «Мистецтво» (1932—1936), «Вістник» (1933—1939), «Ілюстрована газета» (1933), «Критика» (1933), «Назустріч» (1934—1938), «Обрії» (1936—1937), «Хрест Меча» (1937), «Напередодні» (1937—1938), «Мистецтво і Світ» (1938), «Вість» (1938), «Ми і Світ» (1938—1939) [8, с. 110].

Із дослідження О. Середи дізнаємося, що до мистецьких видавничих проектів, які завершилися на першому випуску, належали: «Світ» (додаток до «Неділі») (1931), «Карби» (1933), «Українська Ілюстрація» (1934) та «Мистецтво і Культура» (1939). Ці видання мали на меті формувати своєрідне бачення і розуміння духовної краси через естетичний вплив на читачів.

Із викладеного вище можна зробити висновок, що розмаїття українських періодичних видань в галузі образотворчого мистецтва наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття було доволі значним, але випуск великої кількості таких часописів завершився на одному — двох номерах. Очевидно, причиною стали вимоги до таких видань: висока якість ілюстративного супроводу, що передбачало додаткові витрати на якісне поліграфічне виконання, збільшуючи вартість одного примірника в кілька разів, порівняно з іншими часописами. Ті видання, що виходили у світ, мають цінний інформаційний потенціал, оскільки залишились і на сьогодні джерелом наукових досліджень у галузі книгознавства, бібліографознавства, документознавства, історії журналістики, мистецтвознавства, ін.