3.Види та форми комунікації.
Під видом комунікації розуміють різновиди мовного спілкування. До таких різновидів належать ділова розмова, бесіда, обговорення, співбесіда, спір, полеміка, дискусія, дебати, диспут, переговори, торги.
Розмова – це завжди комунікація, якщо, звичайно, вона не є просто розповіддю про що-небудь однією особою іншій. Ми розглядаємо розмову як контактний метод. Він невіддільний від ситуаційної поведінки, де, як кажуть, «зустрічають по одягу» (манері триматися, рухатися, говорити, володіти своїми емоціями тощо), а «проводжають по розуму» (здатності зрозуміти, глибоко уявити проблему, обгрунтувати її, вміти сформулювати свою власну думку, вдало заперечити).
В розмові варіюють чітко продумані цілі, інтуїтивні причини та неусвідомлені мотиви.
Розрізняють: розмову, бесіду (у власному розумінні слова) і ділову бесіду. Розмова – це форма ситуаційного контакту. Всі компоненти розмови повинні бути обгрунтовані й мотивовані. В правильній організації розмови чітко виділяють дві сфери: когнітивну і афектативну.( рис.2.1)
Когнітивна сфера – це сфера пізнання та усвідомлення.
Перша частина її говорить про те, що необхідно собі давати звіт про те: «Хто я?», «Де я?», «Яке моє місце в даній ситуації?». Друга частина безпосередньо пов’язана з усвідомленням необхідного, бажаного й можливого: «Що я хочу?», «Як це можливо?»
Афектативна сфера. Тут вже розуміють, що розмова – це психологічний контакт, тому доцільні такі запитання «Хто він (вона)?», «Яке місце займає він (вона)?», «Яке моє ставлення до нього (неї)?». На підгрунті відповіді на останнє запитання формується емоційно-психологічна фабула розмови.
Рис. 2.1 Дві сфери розмови
Перша складова – підготовчий етап розмови. Вона не починається з простого звертання. На рівні підготовчого етапу мотивовано обирається суб’єкт розмови та його об’єкт (предмет розмови). Насправді, іноді предмет або об’єкт розмови з’являється вже після вибору суб’єкта.
Друга складова може бути названа історичною змінною. Вона може включати до себе фактичний (когнітивний) або емоційний (афектативний) компоненти. В будь-якому контексті розмови історична змінна як факт подій, які вже відбулися, обов’язково здійснює вплив на фабулу майбутніх подій та впливає на всю фабулу розмови.
Третя складова – попередні умови, або ситуація. Прямому звертанню звичайно передує якесь обгрунтування. Це та ж “Causa Sui” (причина самої себе) розмови. Тут можуть бути і події, які розвиваються спонтанно, а також деякий спровокований інцидент.
В першому колі, який означає співвідношення когнітивної й афектативної зон, кружляє вся розмова. І його наповнення істотно залежить від опрацювання його сегментів. Якщо в першому з них має місце перевищення претензії (ким хочу відрекомендуватися) над підтвердженням (хто є насправді), то така розмова розвивається в область, яку назвемо експозицією. Вона характеризується тим, що суб’єкт розмови просто прагне постати в потрібному йому світлі. Зменшення претензій на користь підтвердження може варіюватися в діапазоні від самознищення до звичайної клоунади. Ця сфера, по суті, є мірою співвідношення існуючого й того, що має бути в комунікації. Вона з неминучістю визначає як зміст другого сегмента, постановку цілей, так і наступні характеристики їх мотивованості та обгрунтованості розмови.
Доповнення характеристики розмови вмотивованими формами звертання, кореляцією між вибраним предметом (об’єктом) і суб’єктом розмови дає уяву про те, що розмова – не така вже проста справа.