Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності: поняття та види

Ліцензія означає дозвіл, пра­во. Загалом, цей термін широко застосовується у законодавстві. У цьому аспекті варто розрізняти ліцензії па використання об’єктів права інтелектуальної власності та ліцензії, що видають­ся на здійснення певних видів господарської діяльності, експортні (імпортні) ліцензії у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Якщо у першому випадку мають місце відносини приватнопра­вового характеру щодо надання дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, то у другому випадку виникають публічно-правові відносини щодо видачі компетентними держав­ними органами дозволів на здійснення певних видів господарської діяльності чи па експорт (імпорт) певних товарів.

Для з’ясування сутності ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності варто звернутися до глави 35 ЦК України, де вміщено загальні положення про право інтелектуаль­ної власності. У статті 426 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦК України чи іншим законом. Отже, ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності є правовою формою надання особою, яка має виключне право дозволяти ви­користання об’єкта права інтелектуальної власності, іншій особі дозволу на використання відповідного об’єкта.

Можливість видачі ліцензій щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності законом обмежується. Наприклад, на географічне зазначення (зазначення походження товару) не вста­новлюється виключне право особи дозволяти його використан­ня (ст. 503 ЦК України), а тому у ст. 17 Закону України від

червня 1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів» прямо передбачено, що власник свідоцтва не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Ліцензія передбачає дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності у певній обмеженій сфері. У ліцензії обумовлюється сфера, у межах якої ліцензіат має право здій­снювати використання об’єкта. Сфера використання об’єкта визначається:

певними ведами майнових прав, що надаються ліцензіату, та способами використання об’єкта (наприклад, видача ліцензії на переклад літературного твору означає, що ліцензіат не має права здійснювати використання твору іншими способами (пуб­лічне виконання, відтворення та ін.);

територією, на яку поширюються надані права;

строком дії ліцензії.

Ліцензією можуть визначатися й інші межі сфери використан­ня об’єкта (наприклад, може бути передбачено тираж твору).

Учасниками правовідносин у разі видачі ліцензії на вико­ристання об’єкта права інтелектуальної власності є ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар — це особа, яка видає ліцензію, тобто фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти ви­користання об’єкта права інтелектуальної власності (наприклад, автор твору, володілець патенту па винахід, володілець свідоцтва па торговельну марку, інша особа, яка у встановленому порядку набула виключного права дозволяти використання відповідного об’єкта права інтелектуальної власності).

Особа, якій надається дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, називається ліцензіатом. Ним може виступати як фізична особа (наприклад виконавець, якому автор твору надає дозвіл публічно виконувати цей твір), так і юридична особа (наприклад, акціонерне товариство одержує від володільця патенту дозвіл на використання винаходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 1108 ЦК України ліцензія на вико­ристання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена:

як окремий документ;

як складова частина ліцензійного договору.

Ліцензії на використання об’єктів права інтелектуальної влас­ності можуть бути різних видів. У частині 3 ст. 1108 ЦК України дається характеристика трьох видів ліцензій:

виключна ліцензія;

одинична ліцензія;

невиключна ліцензія.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виклю­чає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелекту­альної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазна­ченій сфері. Цей вид ліцензії створює найбільш сприятливі умови для ліцензіата, оскільки у цій ситуації він стає єдиним суб’єктом, який має право використовувати відповідний об’єкт права інте­лектуальної власності у сфері, що обмежена ліцензією.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виклю­чає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій па використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості ви­користання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері. На відміну від виключної ліцензії, одинична ліцензія зберігає за ліцензіаром право використовувати об’єкт у сфері, що обме­жується ліцензією.

Невиключна ліцензія передбачена ч. З ст. 1108 ЦК України. Цей вид ліцензії характеризується тим, що ліцензіар не позбав­лений права використовувати відповідний об’єкт у сфері, що обмежена цією ліцензією, та права видавати ліцензії на вико­ристання об’єкта у зазначеній сфері іншим особам.

Крім зазначених видів ліцензій, ч. З ст. 1108 ЦК України до­пускає існування інших видів ліцензій, якщо вони не суперечать закону. Наприклад, у ліцензійній практиці використовуються також такі види ліцензій, як відкрита ліцензія, повна ліцензія, супровідна ліцензія тощо.

Ліцензіат може видати письмове повноваження па використан­ня відповідного об’єкта іншій особі тільки за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі. Видана ліцензіатом у цьому випадку ліцензія називається субліцензією. ЦК України не має норм щодо умов, на яких видається субліцензія. Однак, з огляду па тс, що субліцензія має похідний характер від основної ліцензії, то сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності за субліцензією лежить у межах сфери використання цього об’єкта за основною ліцензією. Наприклад, строк дії субліцензії не може виходити за межі строку дії основної ліцензії.