3 Суть та класифікація аудиторських доказів

З метою обґрунтування думки щодо достовірності фінансової звітності і поставленої мети аудиторської перевірки аудитору потрібно зібрати ауди­торські докази. Стосовно кількості доказів повинна забезпечуватися необхідна їх достатність та обґрунтованість вибіркових досліджень; щодо якості – достовірність, незалежність джерел інформації та релевантність (своєчасність, відповідність завданням аудиту, суттєвість).

Ауди­торські докази – це інформація, зібрана аудитором під час перевірки, яка підтверджує висновки аудитора щодо будь-якої дії господарюючого суб'єкта.

Класифікація доказів здійснюється:

1) залежно від подачі інформації

• прямі докази - це докази, що підтверджуються первинними доку­ментами;

• непрямі - це свідчення, які не мають ніякого відношення пи­тання, що досліджується.

2) залежно від джерел одержання інформації:

• внутрішні - інформація, одержана від клієнта;

• зовнішні - інформація, одержана від третіх осіб

• комбіновані - інформація, отримана від клієнта і підтвер­джена зовнішніми джерелами.

3) за характером одержання: візуальні, документальні та усні.

4) за етапами аудиту.

Джерелами аудиторських доказів є:

- інформація первинних і зведених документів;

• облікові регістри бухгалтерського обліку;

• матеріали проведених інвентаризацій;

• податкові декларації, контракти, калькуляції, розрахункові відомості бухгалтерії;

• матеріали перевірок органів податкової служби, ревізій, аудиторських перевірок;

• письмові заяви осіб, доповідні записки МВО;

• контракти;

• фінансова, управлінська та інша звітність.

Формулюючи аудиторський висновок, аудитор не здійснює суціль­ної перевірки всієї інформації, а визначає тільки основні її елементи, що характеризують стан діяльності підприємства. Необхідним є те, що ауди­тор повинен одержати аудиторські докази стосовно кожного суттєвого твердження фінансової звітності. На їх достовірність впливають такі фактори:

• незалежність джерел інформації;

• ефективність СВК;

• кваліфікація аудитора, його об’єктивність;

• правильність формування вибірки та ін.

Достовірні докази мають бути доречними. Наприклад, аудитор, пе­ревіряючи своєчасність виплати заробітної плати згідно з платіжною відо­містю, та провівши тестування з цієї процедури, встановив, що в окремих випадках суми депонованої заробітної плати не були своєчасно віднесені бухгалтером на рахунок 662 «Депонована заробітна плата», а зроблені не­коректні бухгалтерські проводки. У цьому випадку стосовно однієї мети (встановлення дотримання підприємством касової дисципліни, правильності проведення розрахунків з працівниками) докази будуть доречними, стосовно іншої (підтвердження результату фінансової діяльності) – ні.

4 Методи та методичні прийоми одержання аудиторських доказів

З метою отримання доказів аудитор має застосовувати загальнонаукові та спеціальні методи дослідження.

До загальнонаукових методів відносять: аналіз і синтез, індукції і дедукції, аналогії, логічного аналізу та ін.

До спеціальних методичних прийомів аудиту відносять:

1. Огляд – це візуальне спостереження аудитора за процедурами, процесами, перевірка наявності активів підприємства, спостереження за роботою його працівників;

2. Опитування – одержання письмової чи усної інформації від компетентних осіб;

3. Підтвердження – одержання письмових відповідей від незалежних третіх осіб щодо здійснених господарських операцій, залишків на рахунках бухгалтерського обліку та ін.;

4. Фактичний контроль – інвентаризація, контрольний обмір, лабораторний аналіз, контрольний запуск сировини у виробництво;

5. Документальна перевірка – перевірка документів і записів клієнта з метою визначення достовірності і законності операцій, зафіксованих у ній (формальна, арифметична, за змістом, зустрічна, аналіз);

6. Сканування – вивчення нетипових статей і подій, відображених у документації клієнта;

7. Перерахунок – перевірка арифметичної правильності, точності підрахунків і передачі інформації;

8. Аналітичні процедури – економічний аналіз показників, виявлення тенденцій розвитку.

Методи організації аудиту: суцільний, вибірковий, аналітичний, комбінований.

Вибірковий метод перевірки дає змогу аудитору з найменшими втратами отри­мати результат щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарю­вання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помил­ки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним методом.