2. Підстави закриття кримінальної справи

Кримінальну справу закривають:

1) за наявності обставин, зазначених у ст. 6 КПК. Якщо ці обставини встановлюють у стадії досудового слідства, то вони є підставою до закриття кримінальної справи;

2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Усі підстави закриття справи залежно від наслідків, що настають в результаті прийняття такого рішення для осіб, щодо яких порушено кримінальну справу, підозрюваних, обвинувачених, поділяють на три групи: 1) такі, що реабілітують; 2) такі, що не реабілітують; 3) "нейтральні" (формальні).

Підстави, що реабілітують, — це обставини, за якими при закритті справи особа, щодо якої здійснювалося провадження, вважається непричетною до вчинення злочину.

В юридичній літературі та в практиці діяльності слідчих органів такими підставами вважають:

1. відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК);

2. відсутність складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК);

1. недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2ст. 213 КПК).

Якщо кримінальну справу закривають за першими двома підставами, то можуть бути дві ситуації: 1) особі не пред'являли обвинувачення; 2) особу було притягнуто як обвинуваченого.

У разі, якщо особі не було пред'явлено обвинувачення, то можливі такі ситуації провадження:

1. справу порушували за фактом вчинення злочину, але в ході розслідування встановлено, що такого факту не було. В цьому разі говорити про реабілітацію не можна, бо в ході провадження не зачіпалися права громадян. Реабілітація завжди пов'язана з конкретною особою;

2. справу порушували щодо конкретної особи;

3. особу затримували за підозрою у вчиненні злочину або щодо неї обирали запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення;

4. у кримінальній справі органом дізнання встановлено особу,яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), і справу направлено для провадження досудового слідства.

У трьох останніх ситуаціях можна вести мову про реабілітацію як про поновлення в правах і відшкодування завданої громадянам шкоди.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава до закриття кримінальної справи на досудовому слідстві пов'язана з тим, що після притягнення особи як обвинуваченого органам розслідування не вдалося зібрати достатньо доказів для складання обвинувального висновку, а продовжити збирання доказів немає можливості. Рішення про закриття справи за цією підставою приймають у разі, якщо особу притягнуто як обвинуваченого, але в ході подальшого розслідування справи виявляється, що:

1) сукупність доказів, які вказують на вчинення злочину обвинуваченим, "переважує" інша сукупність доказів, — тих, що спростовують його участь у вчиненні злочину;

2) ці дві підсистеми сукупності доказів "урівноважують" одна одну. Це в теорії кримінального процесу називають "ситуаціями інформаційної рівноваги" (В. С. Зеленецький). У цьому разі справу має бути вирішено на користь обвинуваченого ("усі сумніви щодо доведеності вини вирішуються на користь обвинуваченого" — один із елементів принципу презумпції невинуватості). Цікаво вирішували питання про рух кримінальної справи за наявності "ситуацій інформаційної рівноваги" в дореволюційному (до 1917 р.) російському кримінальному процесі. Особа за рішенням судового слідчого не реабілітувалася, а "залишалася під підозрою".

Після закриття справи за п. 2 ст. 213 КПК злочин вважають нерозкритим.

У разі закриття кримінальної справи за підставами, що реабілітують, статистичну картку форми 2 не заповнюють. Отже, особу не ставлять на облік як таку, що вчинила злочин.

Розглянуті підстави є такими тільки для кримінального процесу. В загальному юридичному плані такою, що повністю реабілітує, є тільки підстава, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК (відсутність події злочину). Відсутність складу злочину не виключає в діях певної особи наявності складу іншого правопорушення, що може бути підставою до притягнення до юридичної відповідальності.

Підстави закриття кримінальної справи, що не реабілітують, — це такі обставини, при закритті справи за якими органи розслідування звільняють особу від кримінальної відповідальності.

До цих підстав належать обставини, передбачені:

• п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК — наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з актом помилування окремих осіб;

• п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК — недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку;

• п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК — смерть особи.

"Нейтральні" (формальні) підстави закриття кримінальної справи — це такі обставини, при закритті справи за якими органи розслідування покладають в основу свого рішення інше — раніше прийняте судом, прокурором, слідчим чи органом дізнання — рішення про припинення провадження за тим самим фактом чи за тим самим обвинуваченням.

До цієї групи підстав належать обставини, передбачені:

• п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК — наявність щодо особи вироку за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї самої підстави. Вирок(ухвалу, постанову) може бути скасовано в апеляційному чи касаційному порядку;

• п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК — наявність щодо особи не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи затим самим обвинуваченням;

• п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК — наявність за тим самим фактом нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи. Наявність на момент завершення досудового слідства двох останніх обставин передбачає два варіанти дій: 1) закриття справи; 2) ініціювання перед прокурором (судом) питання про скасування раніше винесеної постанови.

Усі підстави закриття кримінальної справи залежно від впливу на розвиток кримінального процесу поділяють на ті:

1. за якими справу закривають повністю. Якщо сформульоване обвинувачення (тезу) повністю анулюють, то стає неможливою реалізація обвинувальної функції. Такий розвиток процесу зумовлює необхідність завершення провадження у справі;

2. за якими справу закривають частково, а саме:

• щодо окремих частин обвинувачення (епізодів злочинної діяльності). Частина 2 ст. 141 КПК визначає, що справу закривають у частині обвинувачення, що не дістала підтвердження;

• щодо окремих осіб у межах однієї кримінальної справи. В цьому разі щодо одних (одного) обвинувачених справу закривають, а щодо інших — направляють до суду з обвинувальним висновком (ст. 225КПК) або з постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 7—11-1 КПК).

Оскільки кримінальну справу направляють до суду, то доцільніше говорити не про закриття справи (як у ст. 141 КПК), а про припинення обвинувачення щодо особи. Справа становить цілісне утворення, а тому її може бути закрито тільки повністю. Обвинувачення ж може бути припинено в якійсь частині. Саме тому на практиці поширеними є постанови слідчих "про припинення кримінального переслідування", які по суті є правильними, а за формою — ні.