Складові повної собівартості послуги за системою національних стандартів

Складові	Розширені статті складових
Виробнича собівартість	Прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, прямі відрахування на соціальні потреби, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі затрати, постійні розподілені загальновиробничі витрати
Інші витрати	Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, наднор­мативні виробничі витрати

Складність визначення калькуляційних статей щодо процесу надання послуг бюджетними установами полягає в багатопрофіль­ності діяльності зазначених суб’єктів господарювання. Однак зазначена проблема може бути розв’язана на рівні галузевих міністерств, із залученням до методичних робіт і розробок фахівців-практиків. Значно вагомішим є питання випрацювання схеми включення калькуляційних статей у коди економічної класифікації видатків, які є основним показником, що регулює й забезпечує планування та використання коштів як загального, так і спеціального фондів бюджетних установ.

Об’єктом обліку витрат виступають місця їхнього утворення, види однорідних послуг, зокрема установа, основні виробництва, структурні підрозділи (факультети, кафедри, відділення установ охорони здоров’я, наукові відділи й лабораторії тощо), у даних випадках виробниче обладнання, етапи, замовлення і т. ін. Під об’єктом калькулювання розуміють окремий вид послуги, певної споживчої вартості (підготовка студента певної спеціальності, надання відповідного виду медичної послуги). З об’єктами калькулювання тісно пов’язано поняття калькуляційної одиниці, яке являє собою вимірник продукту, що прийнятий для розрахунку собівартості відповідного об’єкта калькуляції. Калькуляційні оди­ниці поділяють на кілька груп (табл. 7.7).

Таблиця 7.7

Види калькуляційних одиниць

Калькуляційна одиниця	Приклад
Натуральна	Штуки, метри, кілограми, тонни, літри
Збільшена	Прейскурантний номер виробів, артикул певної кількості виробів
Вартісна	Гривня вартості продукту
Умовно-натуральна	Відсоткове відношення на одиницю поверхні чи матеріалу
Експлуатаційна	Сила, потужність
Трудова	Нормо-година
Одиниця виконаних робіт і послуг	Тонно-кілометр, машино-день

Для визначення собівартості використовуються відповідний метод калькулювання послуг — сукупність способів відображення, групування й узагальнення даних про затрати на надання послуг у системі бухгалтерського обліку, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукту.

Основними методами калькулювання є позамовний та попроцесний методи обліку витрат і калькулювання. Сутність позамов­ного методу полягає у веденні обліку витрат по кожному замовленню чи партії продукції, а не за окремими підрозділами і звітними періодами. Попроцесний метод визначає таку процедуру, за якою всі витрати збираються за окремими підрозділами та процесами. Формування цих методів зумовлено двома формами виробництва — гетерогенною, що пов’язана з механічним поєднанням самостійних окремих продуктів у готовий продукт, та органічною, за якою готовий продукт отримується внаслідок ряду послідовних, пов’язаних між собою процесів.

Зауважимо, що мета зазначених методів одна й та сама — отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, проконтролювати витрати й визначити прибуток. Однак ця мета досягається різними способами, і це зумовлюється передусім особливостями таких методів калькулювання (табл. 7.8).

Таблиця 7.8

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЗАМОВНОГО ТА ПОПРОЦЕСНОГО МЕТОДІВ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

Позамовний метод калькулювання	Попроцесний метод калькулювання
1. Концентрація даних про здійснені витрати й віднесення їх на окремі види робіт чи серії готової продукції	1. Групування виробничих витрат за окремими підрозділами чи виробничими ділянками безвідносно до окремих замовлень
2. Визначення витрат по кожній завершеній партії, а не за проміжок часу	2. Списання витрат за календарний період, а не за час, необхідний для завершення окремого замовлення
3. Ведення тільки одного рахунка «Незавершене виробництво» щодо всіх замовлень	3. Відкриття кількох рахунків до рахунка «Незавершене виробництво» для кожного підрозділу чи виробничої ланки
4. Як правило, застосовується в індивідуальному виробництві (зокрема, з метою вартості медичних послуг)	4. Застосовується в масовому виробництві (наприклад, під час визначення собівартості освітніх послуг)

Досить відомим на практиці є нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості, який характеризується тим, що за кожним виробом на підставі чинних розроблених норм і кошторисів видатків складається попередня калькуляція нормативної собівартості. Облік за зазначеним методом побудований за принципом норм і відхилень, а саме: усі витрати поділяються на нормативні та за відхиленнями. Дані про відхилення дають змогу керівникам усіх рівнів приймати рішення щодо коливань фактич­ної собівартості навколо нормативної, а бухгалтерії калькулю- вати продукт виробництва додаванням до нормативної собівартості відповідної суми відхилень за кожною зі статей.

Відносно новим для вітчизняної практики є метод «директ-костінг», сутність якого полягає в акумуляції щодо собівартості обсягу прямих витрат, а накладні витрати відносяться безпосередньо на рахунок реалізації. Обчислюючи собівартість з метою визначення ціни продажу і прогнозування подальшого виробництва даного продукту, накладні витрати додаються до скороченої собівартості в межах існуючого ліміту за встановленими нормами. Зауважимо, що в установах, організаціях для різних видів про- дукції можуть застосовуватись різні методи обліку витрат калькулювання.

Перераховані методи є загальними в сьогоденній практиці сис­теми бухгалтерського обліку й використовуються під час визначення собівартості як продукції, так і робіт та послуг. Проте на відміну від матеріального виробництва, щодо якого питання обліку витрат і калькулювання розроблено досить докладно й обґрунтовано як теоретично, так і практично, методологія обліку витрат та калькулювання послуг бюджетних установ перебуває на первинній стадії свого розвитку.