Види станів

Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви пси­хічних процесів:

• стани емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;

• стани вольові — рішучість, розгубленість тощо;

• стани пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. д.

Стенічні стани – стани, що активізують життєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності.

Астенічні стани – стани, що погіршують життєдіяльність людини.

Психічні стани розрізняють і за глибиною та за тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибше, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, може заступитися іншим. З практичною метою виділяють стани миттєві (нестійкі), довгочасні і на­віть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кож­ний стан, наприклад тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (трива­лим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із по­точних у перманентні може мати як позитивний (стан тре­нованості в спорті, рішучості), так і негативний (стан утоми, розгубленості) характер.

Складність розрізнення типів психічних станів полягає в тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою, кожний із станів мас свій континуум проявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекват­ність чи неадекватність ситуації тощо).

Стрес (від англ. stress – тиск, напруження) – індивідуальна реакція організму людини на екстремальну ситуацію, яка вимагає певної перебудови функцій організму, його адаптації.

ФАЗИ СТРЕСУ:

1. Тривожність — стан підвищеного психологічного дискомфорту, переживання з приводу подій, які мають відбутися, стан невпевнено­сті у своїх силах і можливостях, самонавіювання негативній думок. Людина сприймає щось незвичне, не може собі його пояснити і це викликає в неї певне занепокоєння. А організм одразу готується до захисту (саме тут і виявляються фізіологічні симптоми стресу).

2. Адаптація — це період пристосування до нової ситуації, небез­пеки, яка виникла. У цей час настає так звана рівновага протидії захисних сил нервової системи і впливів зовнішнього середовища (чинника стресу). Як стверджує канадський фізіолог, директор Ін­ституту експериментальної медицини та хірургії в Монреалі Г.Сельє, ця фаза називається “еустрес” (від гр. “еу” — гарний). Оскільки стрес випадає на долю однієї системи, інша в цей час відпочиває. Сельє звертає увагу на те, що в повсякденному житті термін “стрес” чомусь обов'язково пов'язують лише з несприятливою для організ­му реакцією. Насправді ж діяльність, зумовлена стресом, може бути і приємною, і неприємною. Г.Сельє наголошує: “Повна свобода від стресу — це смерть”. Стрес спонукає нас до нових висот.

3. Виснаження — це і є третя фаза стресу. Саме під час виснажен­ня позитивний стрес переходить у негативний, або, за Г.Сельє, “ди-стрес”. Відповідно до експериментальних досліджень, вчений визна­чив такі стадії стресу: тривалий страх — виснаження нервової сис­теми — смерть.

Фрустрація (від лат. frustratio – обман, розлад, крах планів) – психологічний стан людини, який викликається суб’єктивно неподоланими труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети чи до вирішення завдань; переживання невдачі, почуття розчарування, крах надій.

• ПСИХІЧНІ УТВОРЕННЯ – психічні явища, що формуються в процесі набуття людиною життєвого і професійного досвіду, в зміст яких входить особливе поєднання знань, вмінь та навиків.

1. Знання – чуттєвий досвід (у вигляді образів), отриманий з моменту народження, який поступово трансформується у систему уявлень і понять.

Знання дають достовірні відомості про предмет, об’єкт, забезпечують творчий, свідомий рівень діяльності, успішне її виконання. Розрізняють емпіричні й теоретичні знання, у них різний ступінь узагальнення конкретних фактів. В основі емпіричних знань лежить фактичний матеріал, одержаний поза експериментальним шляхом (природне спостереження, свідчення очевидців). Теоретичні знання ґрунтуються на наукових узагальнених фактах, отриманих експериментальним шляхом. Знання завжди підпорядковані нашим потребам та інтересам.

Навичка – психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний займатися певним видом діяльності раціонально, творчо, майстерно, кваліфіковано.

Розрізняють прості, елементарні навички та складні, майстерні. Елементарні навички є наслідком простого наслідування або багаторазового вправляння шляхом спроб і помилок. Майстерні ж навички формуються в процесі творчої діяльності, на основі систем знань і наявних елементарних навичок.

Уміння – вироблена на основі знань і навичок система психічних і практичних дій, які забезпечують успішне виконання певного виду діяльності на елементарному або майстерному рівнях. Уміння є показником інтелектуального рівня, гнучкості та кмітливості, здатності творчо застосовувати наявні знання та навички, засвоювати та набувати нові.

Звичка – потреба виконувати ту чи іншу дію, схильність людини до відносно стандартних дій. З фізіологічної точки зору звичка – це певний динамічний стереотип, який не вимагає від нас особливих зусиль.