2. Ведення оборони дивізією.

Способи ведення оборонного бою, за поглядами військового командування ПКС, залежать, перш за все, від умов та мети переходу до оборони, наявності високоточної зброї і зброї масованого ураження, а також виду оборони. Під час війни основним способом ведення оборонних дій є нанесення вогневого ураження по основному угрупуванню противника, стійке утримання позицій (рубежів) в поєднанні з контратаками.

Основні зусилля дивізії зосереджуються на ураження противника в період його зосередження і висування до оборонних позицій. Ураження противника на дальніх підступах здійснюється ударами високоточної зброї, авіацією та бойовими вертольотами, РУК типу "Джисак" використовуються, в першу чергу, для ураження других ешелонів і резервів, що висуваються. По мірі підходу противника, вогневе ураження нарощується артилерією та іншими вогневими засобами на маршрутах висування і рубежах розгортання. При наявності всіх елементів оборони незалежно від її виду, оборонний бій починається військами прикриття, а при відсутності смуги забезпечення (зони прикриття) - головними силами дивізії - за утримання передового району оборони.

Якщо війська прикриття складає підсилена бронетанкова або механізована бригада, то вона займає, як правило, два рубежі на відстані один від одного до 10-15 км, маючи на першому рубежі два батальйони, а на другому - один батальйон. При цьому частини, які займають цей рубіж, повинні примусити противника зупинитися та розгорнутися і відбити наступ у бойових порядках. Для досягнення цієї мети підрозділи прикриття займають оборону в районах, перекриваючи основні напрямки наступу противника і ведуть оборону методом стримуючих дій.

Частини прикриття і підрозділи охорони, використовуючи мінно-вибухові загородження і створюючи в широких масштабах зруйнування вогнем і контратаками на основних проміжних позиціях (рубежах), наносять противнику ураження, завдають йому втрат, затримують наступ і, тим самим, забезпечують своїм головним силам час для зайняття оборони.

За допомогою цих дій передбачається обмежити можливості противника несподівано і масовано застосовувати засоби ураження.

З виходом наступаючого противника у завчасно визначені райони для його розгрому, може проводитися контрпідготовка, яка рахується одним із найважливіших заходів по розриву або послабленню наступу противника. Контрпідготовка розпочинається нанесенням масованих вогневих ударів високоточною і. звичайною зброєю, авіацією і вертольотами вогневої підтримки, вогнем всіх родів зброї по основним угрупуванням противника. Для виконання задач контрпідготовки притягується максимально можлива кількість ракетних частин і артилерії дивізії.

Слідом за контрпідготовкою може бути проведена контратака перед переднім краєм оборони. Згідно статуту армії США, проведення контратаки з виходом за передній край смуги оборони дає можливість досягнути рішучого успіху. Для проведення контратаки з виходом за передніх край залучається також і другий ешелон (загальновійськовий резерв) дивізії. Захоплені під час контратаки рубежі рекомендується закріпляти.

Останнім рубежем ведення бойових дій підрозділами загальної охорони - є позиції бойової охорони. На цих позиціях передбачається: здійснити максимально можливий опір противнику і примусити його передові позиції бойової охорони за передній край оборони головнях сил. Після виконання свого завдання війська прикриття і охорони відводяться за передній край в розпорядження їх начальників. В кінцевому підсумку в смузі забезпечення передбачається вогнем усіх видів нанести можливо найбільші втрати наступаючому, вимотати його головні сили ще до виходу до переднього краю передового району оборони.

На зрив наступу противника, ведення бойових дій в смузі забезпечення і проведення контрпідготовки передбачається витрачати 25-60% боєприпасів, 40-50% льотного ресурсу тактичної авіації і ВВП, що виділені дивізії.

З переходом противника в атаку подальше ведення оборонного бою залежить від оборони у який передбачає не тільки спосіб побудови військ, але й спосіб ведення бойових дій.

При веденні мобільної (рухомої) оборони, з підходом противника до переднього краю, війська, що обороняються, прагнуть не допустити попереднього викриття виду оборони і системи її побудови і приймають усі заходи щодо зриву його атаки. З цією метою по противнику, що розгорнувся або зайняв вихідне положення для наступу, може проводитись контрпідготовка ударами високоточної зброї, підтримуючої тактичної авіації, ВВП і вогнем артилерії.

3 переходом противника в атаку вогонь військ, що обороняються, і доводиться до найвищого ступеня, основні зусилля вогневих засобів особливо вертолетів вогневої підтримки (ВВП) і ПТКР, зосереджуються на знищенні танків і піхоти противника.

Якщо відбити атаку перед переднім краєм не вдалося, то війська, що утримують пункти опору і райони оборони, ведуть оборонні і стримуючі бої таким чином, щоб примусити противника наступати по напрямкам, які спрямовані у райони, заздалегідь вибрані для його розгрому. Підрозділи і частини, які обороняються на флангах укріплення головного угрупування противника, що наступає, стійко утримують займані позиції, навіть у разі обходу їх противником війська, що знаходяться на напрямку, допустимого районом оборони, уклинення противника і ведуть оборонні стримуючі дії на послідовно займаємих позиціях, відходячи на стримуючі, блокуючі і запасні позиції та наносячи вогневе ураження противнику, що наступає. Основні зусилля протитанкових засобів, ВВП і РУК зосереджуються на зніщенні танків і важливих броньованих цілей. Удари ВВП наносяться, як правило, з засідок та з заходом в тил противнику групами 4-6 вертольотів. В цей час тактична авіація наносить удари по артилерії і ПУ тактичних ракет, резервам і пунктам управління.

З виходом противника в призначений для його розгрому район, розміри якого (при побудові мобільної оборони у всій смузі) можуть бути і 6-8 км по фронту і 6-12 км - у глибину, усі сили і засоби військ, що обороняються, направляються на те, щоб не допустити його подальшого просування в глибину оборони. На рубежі максимально допустимого уклинення противника війська, що обороняються, затримують його і, використовуючи усі вогневі засоби, примушують противника ввести на ділянку вклинення додаткові сили і засоби для розвитку наступу.

Такими діями передбачається змусити наступаючого противника створити в районі вклинення найбільш щільне угрупування військ бойової техніки і, таким чином, створити вигідні умови і об'єкти для застосування по ним тактичної авіації, вертольотів вогневої підтримки та РУК і завершити його розгром контратакою резервом (другим ешелоном) дивізії.

Контратака розглядається як вирішальний етап ведення мобільної оборони. Вважається, що контратака повинна проводитись тоді, коли наступ противника затримано, але він не встиг закріпитись та провести перегрупування.

Для успішного проведення контратаки ретельного планується вогневе забезпечення, протиповітряна оборона та інженерне обладнання. В залежності від обстановки в дивізії контратака може проводитись дивізійним резервом, який може мати склад до двох бригад, самостійний або разом з корпусним резервом.

Висування другого ешелону (резерву) для проведення контратаки здійснюється у двохешелонному шикуванні з таким розрахунком, щоб на момент нанесення авіаційного удару він закінчував розгортання на вказаних рубежах. За 20-30 хвилин до початку контратаки наносять удари РУК по артилерії та ПУ ТР, угрупуванню, що вклинилося, та резервом противника, пунктам управління. Слідом за ударом високоточної зброї, при підтримці вогню артилерії та вертольотів вогневої підтримки, війська другого ешелону (резерву) переходять в контратаку. Тактична авіація в цей час наносить удари по об'єктам в глибині, резервам, що підходять, та пунктам управління. Підрозділи вертольотів вогневої підтримки супроводжують війська, що наступають, наносячи удари, в першу чергу, по танкам і важливим броньованим цілям противника. Одночасно з другим ешелоном (резервом) переходять в контратаку і війська першого ешелону. В період проведення контратаки широко застосовуються тактичні повітряні десанти силою рота-батальйон. Бойові дії в цей період характеризуються великою напруженістю і маневреністю.

З розгромом угрупування противника, що вклинився, подальший хід бойових дій залежить від конкретних умов обстановки. Війська можуть, після визначного перегрупування, перейти в наступ, або продовжувати вести оборону, а при невдалому результаті контратаки дивізії, використовує всі сили і засоби для блокування угрупування противника, що уклинилось і забезпечення умов введення в бій резервів армійського корпусу.

При веденні оборони району (позиційної оборони) основні зусилля військ, що обороняються, спрямовуються на відбиття наступу противника і утримання передового району оборони. По противнику, що приготувався або розташувався для наступу, може проводитися контрпідготовка ударами високоточної зброї, авіації, ВВП і вогнем артилерії, його атака відбивається вогнем всіх видів зброї. Важливі ділянки місцевості утримуються будь за що, а в випадку захоплення їх противником, вони знову оволодіваються.

Угрупування противника, що уклинилося в оборону, передбачається розгромити ударами високоточної зброї, вогнем ВВП, артилерії і відновити утрачене положення контратаками других ешелонів (резервів) бригад, дивізії.

В залежності від обстановки, контратаки другим ешелоном (резервом) передбачається проводити, батальйону - при уклиненні противника на 800-1000 м. у глибину взводних опорних пунктів; бригадами –1,5-3 км. тобто на глибину ротних опорних пунктів; дивізійними – 6-12км. тобто при загрозі втрати батальйонних районів оборони. Для її забезпечення притягується максимально можлива кількість вогневих засобів, у тому числі і високоточна зброя.

Мета контратаки - розгром противника, що вклинився, і відновлення оборони.

Якщо ж контратака дивізії не може досягти своєї мети в зв’язку з перевагою уклинившогося противника в силах і засобах, то рекомендується усі зусилля дивізії зосередити для його блокування і недопущення подальшого прориву його в глибину.

Послівне нарощування зусиль під час оборонних дії, за поглядами військового командування ПКС, є однією з найважливіших умов успішного розгрому противника і досягнення мети оборони.

Треба відмітили, що погляди військових фахівців ПКС на організацію і ведення оборонного бою відповідають сучасним вимогам. Але, теорія організації оборони має і слабкі сторони.

До сильних сторін оборони слід віднести наступні:

наявність значної кількості високоточної зброї, яка виділяється для досягнення мети оборони, і великої кількості засобів доставки цієї зброї до цілей;

глибоке ешелонування військ по глибині, розосереджене і потайне розташування військ, які обороняються, що заважає їх викриттю;

підготовка і проведення заходів, направлених на зрив наступу і послаблення сили удару противника (контрпідготовки і нанесення могутніх контратак);

зосередження більшої частини вогневих засобів у передовому районі оборони забезпечує їх стійкість в протитанковому відношенні;

широке застосування ВВП із засад, а також з виходом в тил і у фланг;

найбільша стійкість системи управління і його живучість та ефективність.

широке застосування ТА для вирішення завдань оборони.

До слабких сторін оборони відносяться:

мала дальність стрільби засобів доставки ВТЗ;

відносно невисокі щільності військ, особливо у смузі забезпечення і у передовому районі при веденні мобільної оборони;

велика залежність успіху мобільної (рухомої) оборони від забезпечення другого ешелону.

пасивний характер дій;

наявність резервів на проміжках.

Роблячи висновок з розгляду 2-го питання потрибно підкреслити, що:

1. Командуванням армій ПКС розроблена система заходів щодо ведення оборонного бою. Ці заходи включають: нанесення ураження головному угрупуванню противника на дальніх підступах до оборони; створення і обладнання смуги забезпечення і ведення в їх межах бойовий дій; проведення контрпідготовки і контратак резервами дивізій з виходом за передній край оборони; боротьбу за утримання передового району

2. Ведення оборони передбачається двома способами – рухомої (мобільної) і позиційної оборони.

Головною метою ведення мобільної (рухомої) оборони є нанесення противнику максимальних втрат, а не утримання місцевості. Ведення позиційної оборони застосовується тоді, коли втрата важливих районів неприпустима.

Ведення оборони дивізією передбачає, в першу чергу, саме широке застосування найсучасніших засобів ураження, і особливо - ВТЗ, тактичної і армійської авіації з метою нанесення максимального ураження противнику ще на початкових етапах ведення ним наступу.

3 А К Л Ю Ч Е Н Н Я

Таким чином, в арміях таких країн, як США, ФРН хоча основним видом бойових дій і рахується наступ, проте мається достатньо глибоко розроблені теорії оборонного бою, які в цілому, відповідають вимогам і характеру сучасного бою. В ЗС РФ більш значну увагу приділяється організації і веденню оборони. Але у всіх арміях ПКС оборона розглядається як тимчасовий вид бойових дій.

В умовах масового застосування найсучаснішої зброї, коли обстановка буде різко і швидко мінятися, за поглядами воєнних фахівців ПКС, перехід від наступу до оборони і навпаки стане нерідким явищем.

Сьогодні в арміях ПКС продовжується удосконалення існуючих і пошук нових способів організації і ведення оборони в умовах застосування звичайної зброї. А це викликає необхідність постійно і глибоко вивчати організацію, озброєння і тактику дій підрозділів, частин і з'єднань ПКС та суміжних держав, слідкувати за появою нових теорій, форм і способів організації і ведення бойових дій, застосування всіх