9. Індосамент і його види.

Індосамент (від італ. in dosso — на хребті) — передавальний напис на цінному папері, в т.ч. на векселі, чеку. Засвідчує передачу прав, що витікають із цінного паперу від однієї особи до нового власника. Як правило, індосамент проставляється на звороті документу або на додатковому аркуші — алонжі. Містить підпис особи, котра здійснює індосамент — індосанта, разом з супроводжувальним написом (або без нього).В іменному індосаменті зазначено назву особи, на користь якої він виконаний — індосата. Натомість, у бланковому індосаменті не міститься вказівки про нового власника. Силу бланкового має також індосамент на пред’явника. Заставний індосамент використовується переважно при операціях кредитування банком підприємств під заставу векселів.Передоручувальний індосамент може включати ряд застережень, які мають на увазі просте доручення провести операції з цінним папером. Індосат у цих випадках може індосувати цінний папір на користь наступної особи лише у порядку передоручення, тобто з аналогічним застереженням. Безоборотний індосамент здійснюється із застереженням «без обероту на мене» чим знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у платежі векселем.

Крім передавальної індосамент виконує також гарантійну та легімітаційну функції. Гарантійна функція полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатом у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. В міру збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов’язаних солідарною відповідальністю за векселем і цим самим підвищується його надійність. Легімітаційна функція (засвідчення законності права) випливає з того, що законність прав вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть у випадку, коли останній індосамент є бланковим. Індосамент повинен бути простим і нічим не зумовленим. Усілякі обмежувальні умови вважаються недійсними (ненаписаними). Підпис на індосаменті повинен бути виконаним власноруч, тоді як інші його частини можуть наноситись механічними засобами.

10. Протест по векселю. Право регресу вимог.

Протест векселя — це нотаріальна дія, яка офіційно підтверджує факти, з якими пов'язане виконання певних правових наслідків. Така дія оформлюється актом протесту. При вчиненні протестів векселів нотаріус повинен визначити, чи є поданий документ векселем, виявити його зовнішні ознаки, що відрізня­ють його від усіх цінних паперів і документів. Приймаючи вексель для опротестування, нотаріус перевіряє реквізити виданого векселя. Необхідною умовою вчинення протесту векселів є встановлення суб'єктів вексельного обігу для визначення особи, яка має право звер­нутися до нотаріуса за опротестуванням векселя.

Право зворотної вимоги (регресу) — це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоду) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому [6, 1087]. Таке визначення може бути застосованим тільки для регресних зобов'язань, які виникають на підставі зобов'язань відшкодування шкоди. Якщо одна особа помилково перерахувала деяку суму іншій особі, а потім, з'ясувавши свою помилку, вимагає цю суму назад, то це — зворотна вимога, але не регресна, тому що вона звернена особою, що сплатила платіж, до особи, що отримала платіж. Для регресної вимоги характерно, що дана особа сплатила кредитору, а вимагає з іншої особи. Регресна вимога завжди спрямована на відшкодування втрат, понесених за рахунок або з вини іншої особи, а тому вона, по суті, є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди й, отже, в більшості випадків є формою цивільно-правової відповідальності. Термін “регрес” означає лише умови виникнення цієї шкоди та порядок її відшкодування. Не випадково всі автори, що досліджували регресні зобов'язання, так чи інакше зв'язують їх із проблемою відповідальності. Регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди.