Глава 7

них сферах життєдіяльності. Такі мотиви часто називають голов­ними або генеральними, вважається, що вони формуються з дитинства¹.

Подібне розуміння мотиву більш прийнятне для визначення змісту та спрямування мотивації. Воно близьке за своєю сутністю до категорій «ставлення», «установка», «ціннісна орієнтація» та майже не розмежовується з ними, крім того, що у мотива більш ви­разна спонукальна функція. Ці відмінності знаходяться більше у сфері термінології, ніж у сутності. Але й у такому широкому значенні мотив не може бути визнаний інтегрованим, типовим по­казником особистості. Мотиви так чи інакше, в усвідомленій чи не-усвідомленій формі, пов'язані зі свідомістю, з усім психологічним комплексом особистості, відображують спрямованість останньої, морально-психологічний образ особи. Через мотив у процесі моти­вації здійснюється оцінка предмета реалізації мотиву та пов'язаної з цим дії особи через соціальний зміст, що став здобутком особи у процесі засвоєння суспільних відносин. Звідси, очевидно, зрозу­міло, що мотиви, як і потреби, займаючи важливе конструктивне місце у спонукальному механізмі, не можуть бути інтегративним показником особистості, визнаватися її «ядром», оскільки самі, у першу чергу, знаходяться під значним впливом змісту особистості, її внутрішнього духовного світу². Таким чином, у наведеній формулі співвідношення: «мотиви» ->- «особистість» їх потрібно представи­ти наступним чином: «особистість» ->- «мотиви».

Далі розглянемо коротко поняття та значення категорії «моти­вація». Не дивлячись на деякі розбіжності у визначенні її поняття, воно може бути зведено до двох основних варіантів згідно з якими мотивація — це: 1) сукупність або система психологічних детер­мінантів, що виконують роль внутрішньої причини злочину³; 2) процес виникнення, формування, розвитку, зміни мотивів, прийняття рішення вчинити злочин⁴. Цей процес має своє виник­нення, розвиток, спрямованість і припинення.

¹ Антоияп Ю. М. Зазнач, праця. — С 107-108.

² Закалюк А. П. Зазнач, праця. — С 34.

³ Кримінологія. Загальна та Особлива частина / За рсд. І. М. Даныиина. — С 83.

¹ Криминальная мотивация / Под рсд. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986. — С. 15; Антоши Ю. М. Зазнач, праця. — С. 107.

290

Умови та механізм злочинного прояву

На нашу думку, другий варіант визначення мотивації є більш обґрунтованим, він чітко визначає зміст цієї категорії, ЇЇ співвідно­шення з мотивами, як елементами детермінаційного процесу. Разом з тим не треба ототожнювати мотивацію з останнім проце­сом у всій його повноті, з усією сферою суспільних відносин, де детермінується діяльність. Мотивація — це психічна діяльність, предметом якої є мотиви: їх виникнення, формування, реалізація у намірі та рішенні вчинити злочин. Вона не охоплює весь механізм вчинення, тому не можна погодитися з віднесенням до неї вико­нання прийнятого рішення, його контроль, корекцію діянь, аналіз наслідків, що настали після злочину¹.

Можна сформулювати поняття мотивації як особистісного феномену так: мотивація — це процес формування, розвитку та становлення особистої психологічної готовності та мотивів діяльності певної спрямованості та соціальної значущості. Звідси, стосовно особистості, можна розрізняти мотивацію, що формує мотиви антисуспільної, суспільно небезпечної, злочин­ної діяльності, тобто антисуспільну, суспільно небезпечну, кримінальну мотивацію. Відзначимо, що кримінальна мотивація формується не одразу. У процесі антисуспільної та суспільно не­безпечної (некримінальної) мотивації через виникнення в особи мотивів, що зачіпають предмети, які належать до головних умов життєдіяльності суспільства, та головним чином — через наміри й високу ймовірність застосувати кримінально-заборонені засо­би та форми діяльності щодо реалізації цих мотивів, мотивація останньої ніби проходить передкримінальний етап, коли ще не сформована кримінальна мотивація, а лише відбувається орієнтація у криміногенному відношенні. Таку орієнтацію та мотивацію, на відміну від кримінальної, називаємо криміногенною. Вона формує мотиви, що є внутрішньою причиною злочинного прояву.

Слід зазначити, що процес формування криміногенної орієн­тації та мотивації хоч і є продовженням (це необов'язково) нега­тивного становлення особистості антисуспільної спрямованості та нерідко має ті самі джерела, але змістовно якісно відрізняється від

¹ Савченко В. А. Зазнач, праця. — С 37.

291