3. Символічний інтеракціонізм

Серед парадигм сучасної соціології чільне місце займає символіч­ний інтеракціонізм — теоретично-методологічний напрям у західній соціології та соціальній психології, що зосереджується на осмисленні та аналізі соціальних взаємодій, переважно в їх символічному змісті.

Символічний інтеракціонізм ґрунтується на переконанні, що при­рода людини і упорядкованість суспільного життя є продуктом соціаль­ної комунікації, повсякденної взаємодії людей, постійного взаємного пристосування. Соціальну взаємодію (інтеракцію) при цьому розгля­дають як таку, що відбувається не безпосередньо (за схемою стимул-реакція), а опосередковується певними символічними засобами, яким кожен учасник взаємодії надає відповідного значення. Символічними посередниками взаємодії здебільшого є слова, але виконувати цю фу­нкцію можуть будь-які предмети або дії (наприклад, вираз обличчя, жест тощо). Найпростішим прикладом може бути мовне спілкування: на очікувану реакцію можна сподіватися лише в тому разі, якщо спів­розмовники надають своїм словам однакове значення. Мови (усні, письмові їх форми, графічні тощо) є надзвичайно складними систе­мами символічних засобів людської комунікації. Крім мов, люди тво­рили ще й безліч інших символічних систем, без використання яких не можна уявити собі суспільного життя і які організовують досвід людей, допомагають координувати спільні дії, підтримують згурто­ваність суспільства.

Таким чином, сутність символічного інтеракціонізму - в аналізі символічних аспектів соціальних взаємодій. Причому велику увагу приділяють основному символічному засобу взаємодії - мові.

Соціальний символ є необхідним елементом виконання будь-якої соціальної ролі, без якої говорити про взаємодію абсурдно. За соціа­льними символами стоїть співвіднесення особою власних дій із соці­альними нормами та взірцями поведінки. Знаючи соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати його особливості.

Досить вдало інтерпретував символічний інтеракціонізм амери­канський соціолог Нейл Смелсер. Він зазначає, що люди не реагують несвідомо безпосередньо на взаємодії зовнішнього світу, як тварини на будь-які стимули. Натомість, люди надають певного значення отри­маним стимулам і реагують великою мірою на ці значення або символи, а не на самі стимули. В числі символів, на котрі реагують люди, мо­жуть бути: мова, окремі слова, предмети, дистанція, на якій спілку­ються люди, вирази їх обличчя та вчинки.

Минулий досвід людини і взаєморозуміння того, що означають певні символи, як правило, на думку вченого, полегшують спілкуван­ня людей. Прихильники теорії символічного інтеракціонізму спосте­рігають дії людей у звичайних обставинах, форми, які люди надають своїм діям, і те, чому вони це роблять.

292

Сучасні концепції символічного інтеракціонізму розвивалися в результаті засвоєння та перероблення ідей Дж. Міда. Його прихиль­ники (Г. Блумер, І. Гофман, Т. Шибутані, А. Леві-Строс та ін.) дотри­мувались головної тези: соціологія має за об'єкт дослідження процес символічної взаємодії - інтеракції індивидів у суспільстві, яка розумі­ється переважно як «система комунікацій міжособистісного спілку­вання». На їхню думку, соціальний світ, як і особистість, є продуктом рольової взаємодії між людьми на основі узагальнених символів. Та­ким чином, соціальний світ наповнений суб'єктивністю і являє собою через смислову призму - організований світ культури. Причому ця система значимих символів відіграє роль «скрепи» соціального по­рядку.

Дана «символічна взаємодія» між людьми в повсякденному житті акцентує увагу на комунікативних формах - мові, інформаційних процесах, засобах зв'язку та ін. З цього виходить, що процес взаємної інтерпретації, яку надають люди сприйнятим символам і виробам за­гальних визначень, необхідних для взаємного розуміння, являє собою елементарну «клітинку» соціального життя.

Людське суспільство, згідно з ідеями Г. Блумера (США), виступає різностороннім соціальним процесом, в якому люди зайняті побудовою спільних дій, з метою вирішення наявних ситуацій. В даному теоретич­ному напрямі виявляються дві школи символічного інтеракціонізму -чиказька та айовська. Прихильники першої, вивчаючи взаємодії, роб­лять акцент на процесуальній його стороні, представники іншої - на стабільних символічних структурах.

Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення та зміни соціальних значень, які не мають суворої причинової обумов­леності і більшою мірою залежать від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин. Соціальне середовище трактується як результат взаємодії людей, котрі використовують ті чи інші символи і значення для зміни цього середовища.

У рамках соціології символічного інтеракціонізму мали місце кі­лька підходів. Перший з них - так званий «драматичний підхід», роз­роблений І. Гофманом (спираючись на «психодраматичну модель» соціального світу Дж. Морено),- ототожнює елементи сценічної дії і соціальної взаємодії. Цей підхід опирався на теорію взаємодії як гру і перебував під дією соціально-психологічних та структурно-функціо-налістичних теоретичних орієнтацій. В цій «версії» людина веде гру разом із іншими індивідами, а характер та процес їхньої взаємодії зу­мовлюється завдяки таким ототожненням, як: «сценарій», «аудиторія», «актор», «маска». Соціальний світ як драма має свій сценарій, в про­цесі гри актори виступають на сцені, де і відбуваються соціальні дії. Завдання «драматургічної» соціології в окремих випадках полягало у тому, щоб знайти шляхи, способи пристосування індивідів до «сцена­рних» умов соціальної системи.

293

Інший підхід є суто методологічним -рефлексивна соціологія, або «соціологія соціології», розроблена американським соціологом Ель-віном Гоулднером. Він припускав неминучість неточностей, хибнос­ті у соціологічних теоріях з тієї причини, що загальні уявлення про світ, які підсвідомо поділяють люди, і сукупність переконань, які вла­стиві тій чи іншій групі людей, до якої входить і сам теоретик чи со­ціолог,- не збігаються одне з одним. А значить, постає питання: «чи здатна соціологія перебороти дану власну обмеженість, і які теорети­чні та практичні озброєння повинен використовувати соціолог для корекції неточностей та перекручень, що неминуче виникають?». Та­ким чином, «соціологія соціології» представляє собою програму соці­ологічної діяльності, що автоматично коректує власну реалізаційну діяльність, критично оцінює та виправляє помилки, які виникають при освоєнні та пізнанні навколишнього світу.

Контрольне запитання:

1. Сучасні концепції символічного інтеракціонізму.