2.Особливості функції контролювання

Об’єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:

-складністю технологічних процесів в організації;

-невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, --технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

-динамізмом науково-технічного розвитку;

-ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

-особливістю глобалізації;

-тиском конкурентів;

-боротьба за ринки збуту тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.

Для того, щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізовував свої функції, він повинен:

-базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях;

-відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності;

-орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;

-відповідати основному для організації виду діяльності;

-забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій;

-бути простим і зрозумілим;

-бути економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами)[1].

Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. В кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Певні працівники, які перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші, щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати об’єктивну інформацію, вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан у людей, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці втягнутих у конфлікт людей. Тому контроль потребу вивіреного, делікатного використання з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його реалізацію[5].

3.Види контролю

Як важливу категорію менеджменту контроль класифікують за різними ознаками:

За змістом: фінансовий, виробничий, маркетинговий та ін.

Фінансовий контроль постає як система спостережень, перевірок, досліджень ефективності функціонування та розвитку фінансових ресурсів. Він зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших суб’єктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхідності у корективах тощо.

Виробничий контроль полягає в порівнянні показників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень. Основними критеріями при цьому є строки виготовлення, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, аналіз витрат виробництва. За періодичністю виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і зовнішніх операціях підприємств.

Контроль маркетинговий – це комплекс дій та заходів, пов’язаних з перевіркою рівня реалізації маркетингової концепції підприємства. Основними критеріями при цьому є ефективність рекламної компанії, рівень конкурентоспроможності продукції, якість після продажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо[3].

2. За етапами виробничо-господарської діяльності: попередній, поточний та завершальний.

Попередній контроль здійснюється на вході в систему організації на основі встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.

Поточний контроль реалізується в процесі виробничо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості:

управлінська необхідність;

-наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця;

-використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації;

-націленість на всі види діяльності організації.

Завершальний контроль здійснюють на виході із системи організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації, забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

Для підвищення ефективності кожного із видів контролю доцільно їх реалізовувати стосовно конкретних видів ресурсів .

3. За рівнем централізації контролю: централізований та децентралізований.

Централізований контроль постає як цілеспрямована діяльність спеціалізованих контрольних служб, заснована на використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів. Його особливістю є послідовний, спрямований на суб’єкт вплив „зверху до низу”; здебільшого йому властива закритість інформації.

Децентралізований контроль ґрунтується на соціальних нормах, цінностях, традиціях, корпоративній культурі. Значною мірою він зорієнтований на самоконтроль та внутрігруповий контроль, що здійснюється на засадах соціальної взаємодії. Йому властива прозорість інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю. Не менш важливою його особливістю є і забезпечення двостороннього впливу[3].