Пенсійне забезпечення
Японська накопичувально-солідарна модель досить своєрідна, оскільки увібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Держава «своєрідно» взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. Основою пенсійної системи Японії є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з державного бюджету, але забезпечується за рахунок пенсійних внесків працівників та роботодавців . Пенсійна система Японії має два основних рівні.
Перший рівень становлять базові пенсії. Джерелом фінансування базових пенсій є пенсійні внески застрахованих громадян , роботодавців та дотації держави.
Право на базову пенсію по старості визначають за двома умовами : - досягнення установленого законом віку – 65 років, - наявністю страхового стажу.
Застосовується механізм гнучкого пенсійного віку, відповідно до якого громадяни 60-64 років у разі виходу на пенсію отримують її у скороченому розмірі. У разі продовження роботи після досягнення 65 років розмір пенсії щорічно збільшується. Розмір базової пенсії по старості встановлюють щорічно у твердій сумі, достатній для задоволення основних життєвих потреб. Збільшення її здійснюють щорічно з 1 квітня відповідно до індексу зростання споживчих цін за минулий рік.
Другий рівень – державні та професійні пенсії. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців та співробітників.
Розміри внесків та пенсій обчислюються пропорційно середньомісячному заробітку, обмеженому визначеним максимумом. Для отримання права на додаткову пенсію всі працюючі підлягають обов’язковому пенсійному страхуванню.
За класифікацією ООН, Японія вважається старіючою державою. За такої демографічної ситуації відбувається постійне збільшення витрат на виплату пенсій, тому питання реформування пенсійної системи Японії є досить актуальними.
7. Кредитно-банківська система
Грошово-кредитна система Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.
На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та касове обслуговування державної казни.
Нацбанк: Головний офіс банку знаходиться в Токіо. В країні функціонує також 33 його філії та 13 відділень, і ще 6 представництв знаходяться в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та Гонконгу.
Банк має монополію на випуск банкнот, а обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів і погоджується з урядом. Резерви Банку Японії складаються з комерційних векселів, державних цінних паперів, іноземної валюти, золотого запасу.
Банк як фінансовий агент уряду керує від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного курсу ієни.
Банк також повинен контролювати кредитну сферу й забезпечувати безперебійне функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений термін кредитним організаціям.
У сфері міжнародних фінансів Центральний банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, кредитування, проводити операції від імені закордонних банків й інших організацій із метою розвитку співробітництва з ними.
У пасиві балансу Центрального банку Японії емісія банкнот становить 89,1%, внески фінансових установ — 7,3%, урядових — 2,6%.
Активні операції спрямовані на видачу позичок фінансовим установам (12,5%), придбання золота (0,2%), збереження коштів на рахунках в іноземних банках (6,1%); головним забезпеченням емісії банкнот є цінні папери (64,3%).
Комерційні банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані.
До універсальних комерційних банків Японії належать міські й місцеві (регіональні) банки.
Міські банки — це десять із числа найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями. Міські банки — основні постачальники коштів у ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну політику.
Місцеві (регіональні) банки — це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.
До спеціалізованих комерційних банків країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.
Експортно-імпортний банк Японії. Заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі. Власні активи банку складаються з капіталу, наданого при створенні, й бюджетних асигнувань; залучені активи — з позик, що їх надають банку урядові заклади, та іноземних кредитів. Обсяг, структуру і зміст активних операцій щороку затверджує парламент Японії, а діяльністю банку керує міністерство фінансів. Експортно-імпортний банк кредитує підприємства Японії для зовнішньоекономічної діяльності, зазвичай, на термін від 6 місяців до 5 років (в окремих випадках термін кредиту може сягати 15-20 років). Разом із комерційними банками Експортно-імпортний банк надає позики також імпортерам японських товарів.
Японський банк розвитку. Засновано 1951 р. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей, які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших державних установ.
Велику групу різних за характером функцій виконують небанківські фінансово-кредитні установи.
Бюро довірчих фондів — одна з найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.
Фінансово-кредитні корпорації — спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. Бюджети і щорічні плани фінансово-кредитних корпорацій затверджуються парламентом, а їхня діяльність контролюється відповідними міністерствами і відомствами.
Страхові компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі страхування життя.
Серед інших небанківських фінансово-кредитних установ виділяються інвестиційні компанії. Інвестиційні компанії — здійснюють інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських компаній, які займаються операціями з цінними паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного володіння акціями, створення філій за кордоном.
Головні особливості грошово-кредитної системи Японії такі:
висока ступінь концентрації та централізації капіталу;
жорстка регламентація банківської діяльності;
спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.