Урахування факторів робочого середовища при ергономічному проектуванні робочих місць

4.1. Вимоги ергономіки та естетики до організації робочого середовища

При плануванні процесу комп'ютеризації у цілому треба брати до уваги комплекс аспектів виробничого середовища:

чітко визначити цілі комп'ютеризації;

вичленити вирішувані проблеми;

визначити, які завдання буде вирішувати комп'ютер, а які — користувач;

оцінити ефект такої роботи з урахуванням впливу комп'ютеризації на виробничі завдання, а також на організацію праці та робочого місця;

вибрати різні варіанти вирішення проблем та визначити найкращий;

підібрати необхідне обладнання;

розпланувати обстановку у приміщенні та на робочому місці з урахуванням додаткових робіт, які будуть виконуватися у приміщенні.

Навколишнє робоче середовище повинно формуватися у тісній взаємодії з працівниками таким чином, щоб врахувати особливості користувачів з різними фізичними та розумовими якостями. Тому умови роботи мають бути досить варіабельними.

Велика кількість ергономічних вимог до якості техніки, елементів обладнання та просторової організації виробничого середовища користувачів може справити враження завершеності процесу оптимізації робочих місць. Проте існуючий досвід суперечить цьому твердженню. Навіть якщо взяти до уваги всі ергономічні рекомендації, наприклад, щодо організації столу, на якому розташований ВДТ, та безпосередньо реалізувати їх, то це ще не гарантує зручності стола для користувача ВДТ. Тут, як і у кожній складовій робочого місця, треба прийняти багато рішень, що впливатимуть на естетичну якість робочого середовища. Зокрема, необхідно:

визначити та реалізувати помірний ступінь упорядкованості елементів робочого навколишнього середовища з урахуванням площі робочого місця та розмірів цих елементів;

встановити раціональний розподіл світла та тіні;

визначити ступінь взаємоузгодження елементів робочого середовища за формою, кольором та матеріалом;

поліпшити естетичні параметри засобів праці за допомогою форми, кольору та ін.

Урахування цих вимог призведе до поліпшення композиційної цілісності робочого місця, збільшить його інформаційну виразність і т. п.

Різноманіття точок зору на зазначені вимоги, їх взаємовплив та складність мовного опису виключає розробку цієї проблеми шляхом формулювання загальноприйнятних рекомендацій. Естетичну якість робочого простору можна уявити та оцінити тільки у конкретному проекті та під час його реалізації. Задовільна естетична якість робочого місця та навколишнього середовища (яка ще не має належного значення для адміністрації та користувача) займає важливу специфічну нішу в загальному комплексі організаційних зусиль.

4.2. Основні принципи конструювання робочого місця

Робоче місце (РМ) — це обладнаний технічними засобами (засобами відображення інформації, органами управління, допоміжним обладнанням) простір, де здійснюється діяльність виконавця (або групи виконавців). Організацією РМ називається система заходів щодо обладнання РМ засобами та предметами праці та розміщення їх у певному порядку.

Удосконалення організації РМ є однією з умов, що сприяють підвищенню продуктивності праці, тому питанням організації РМ тепер приділяється велика увага. За літературними даними, при правильній організації РМ продуктивність праці друкарок зростає на 30—40%, операторів ЕОМ від 8 до 20%.

Удосконалення умов та організації праці на РМ призводить до:

створення передумов для більш ефективного використання різних форм поділу та кооперації праці шляхом раціонального розподілу функцій у виробничому колективі, а також між людиною та комп'ютером, виходячи з психофізіологічних можливостей користувача;

поліпшення конструкції та полегшення обслуговування РМ (раціональне розміщення засобів та предметів праці) з урахуванням антропометричних характеристик працюючих;

розробки нових засобів та методів праці на основі психофізіологічної раціоналізації трудових процесів;

поліпшення засобів нормування праці шляхом встановлення оптимальних параметрів робочих навантажень;

формування сприятливих умов праці;

раціоналізації форм та методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, а також засобів профдобору шляхом урахування психофізіологічних особливостей працюючих.

Системи, в яких використовують ВДТ, досить різноманітні як за функцією, так і за структурою. Причому кожна система диктує свої вимоги не тільки до функціональних можливостей ВДТ, але й до форми та складу їх комплексів. Найбільш розповсюджені ВДТ, що складаються з дисплея та клавіатури. Але який би комплекс засобів не входив до ВДТ, розглядати їх окремо можна тільки умовно, оскільки вони завжди включені або становлять основу тих або інших РМ.

Однією з основних вимог до організації РМ є повна відповідність засобів оснащення РМ змісту завдань, що виконуються з їх допомогою. Проте у кожній системі вирішуються свої певні завдання, і коло цих завдань розширюється з розвитком самих технічних засобів ЕОМ та їх програмного забезпечення. Розбіжність завдань та функцій зумовлює розбіжність у діях користувачів, які у сукупності складають їх діяльність. Цим продиктований строго диференційований підхід до вирішення питань конструювання та організації РМ у системах різного призначення.

Отже, для раціональної організації робочих місць перш за все необхідно виявити ті їх особливості, на основі яких можна виразити їх схожість (або відмінність) для більш цілеспрямованого вирішення проблеми урахування людського фактора. Таким чином, організація РМ на науковій основі передбачає насамперед вирішення проблеми їх класифікації за певними ознаками.

Класифікаційна ознака — це критерій визначення подібності. Вдалість вибору переліку, складу та градацій ознак визначає ступінь зручності та ефективність використання класифікації. На сьогодні єдиної класифікації РМ, обладнаних ВДТ, з позицій ергономіки немає. Це призводить до різноплановості трактовок проблем організації РМ.

При розробці класифікаційних ознак різних типів РМ, обладнаних ВДТ, треба враховувати вельми широкий діапазон кваліфікації користувачів, різноманіття можливих завдань та зовнішніх умов діяльності. В основі класифікації РМ, обладнаних ВДТ, що пропонуються у літературі, лежать три класифікаційні ознаки: 1) тип користувача, 2) тип завдання, 3) умови роботи. Розглянемо їх більш докладно.

1. Оскільки зараз у коло користувачів входять багато фахівців, які у процесі своєї діяльності звертаються по допомогу до комп'ютера, то їх склад, зрозуміло, дуже різноманітний. За видом професійної спеціалізації, рівнем освіти та підготовки до роботи з ВДТ всіх користувачів можна поділити на два основні типи: професійні та непрофесійні оператори.

Професійні оператори — це фахівці, для яких робота з ВДТ становить основу їх діяльності. Серед них є широкопрофільні фахівці, здатні виконувати різні завдання (системні, прикладні програмісти, оператори ЕОМ та ін.), та вузькопрофільні, або вузькоспеціалізовані працівники, що виконують тільки конкретний, строго обмежений клас завдань (оператори АСУ, економісти, статистики тощо).

Для непрофесійних операторів, що мають певну свободу вибору своїх дій, робота з ВДТ є епізодичною і співвідноситься з основною професією як допоміжна. Серед них також можна виділити кілька груп користувачів за професійною спеціалізацією (медичні, банківські, торговельні, науково-технічні працівники та ін.), за загальноосвітнім цензом (школярі, студенти, аспіранти, особи, що мають учений ступінь і т. п.). Але навіть при нарощуванні деталізації прийомів класифікації, яка розрізняє групи користувачів-непрофесіоналів, основна, об'єднуюча їх ознака полягатиме в тому, що ВДТ для них є не основним, а тільки допоміжним засобом діяльності.

Збільшення масштабів використання ВДТ призвело до зростання числа як професійних, так і непрофесійних операторів. Відмінності між цими типами користувачів стають важливим фактором у організації РМ, обладнаного ВДТ: ВДТ може бути у центрі або на периферії робочої зони, просторово відділеним від основного РМ, стаціонарним або пересувним і т. п.

2. Конкретна діяльність кожного користувача та специфіка завдань, що стоять перед ним, безпосередньо впливають на організацію РМ.

Діяльність людини можна аналізувати з різних позицій. Частіше за все класифікація РМ з ВДТ проводиться за видом завдання. Наприклад, основне завдання оператора ЕОМ полягає в забезпеченні якісної (за параметром результату виконання завдання) та максимальної (за параметром завантаження комп'ютера) роботи. Серед численних завдань операторів сучасних промислових АСУ найбільш типовими є: стеження (регулювання) за технологічними параметрами та прийняття рішень при виникненні порушень режиму. Завдання цих операторів визначають і предметний склад РМ.

Саме через різноманіття основних та супутніх їм завдань обладнання РМ та його компоновка будуть істотно різнитися. Тому систематизуючи РМ за видами вирішуваних завдань, багато авторів виділяють такі їх типи:

РМ підготовки та введення даних;

РМ інформаційно-обчислювальні;

РМ інформаційно-довідкові;

РМ спостереження та контролю;

РМ оперативного управління;

РМ проектно-конструкторські;

РМ для навчального процесу та ін.

Класифікувати види завдань можна також за рівнем нервового навантаження на людину під час управління. У цьому випадку важливими класифікаційними ознаками є:

ступінь жорсткості регламентації керуючих дій у часі;

ступінь монотонії праці (яка оцінюється за допомогою числа елементарних операцій, що повторюються, числа елементів, що повторюються у операціях, тривалості операцій, що повторюються);

ступінь відповідальності користувача під час управління процесом (оцінювана за швидкістю прийняття рішення у звичайних та аварійних ситуаціях під час управління обладнанням та ймовірного виникнення аварійної ситуації);

ступінь творчого компонента у діяльності користувача ВДТ під час управління процесом.

Перевагою наведеної класифікації є універсальність інтегрального показника — рівня нервового навантаження, яке може застосовуватися при групуванні всіх без винятку завдань користувача.

Обгрунтоване віднесення завдання до певної класифікаційної групи буде сприяти більш глибокому та ретельному його аналізу, можливості порівняльної оцінки різних завдань та вибору найкращої організації РМ.

3. З урахуванням різноманіття умов роботи користувачів, а також виду вирішуваних ними завдань формуються вимоги до РМ. Організація робочого місця містить: урахування психофізіологічної сумісності користувача та засобу відображення інформації;

аналіз антропометричних характеристик людини для вибору ергономічне обгрунтованого робочого положення та робочих зон: раціональну компоновку РМ;

урахування факторів зовнішнього середовища, у тому числі соціально-психологічного аспекту.

На основі вивчення психофізіологічних особливостей сприймання та переробки інформації людиною визначено перелік параметрів засобів відображення інформації (ЗВІ), у тому числі характеристик пред'явлення інформації на екрані ВДТ:

розміри ЗВІ (довжина, ширина, кутові розміри) з урахуванням можливостей сприймання візуальної інформації;

зони розміщення ЗВІ (розміри інформаційного поля, розміри оптимальної зони інформаційного поля);

розташування ЗВІ з урахуванням: антропометричних характеристик користувача, функціонального призначення ЗВІ, частоти та послідовності звернення до ЗВІ, оптимальної видимості інформації, що подається, робочого положення користувачів;

кодування ЗВІ (вид алфавіту кодування: основа коду: склад, форма, орієнтація знаків алфавіту; оптимальне кількісне співвідношення ознак знаку та ознак об'єкта; яскравість кольорових знаків та їх кутова величина);

світлотехнічні параметри ЗВІ (яскравість зображення, яскравість фону, контраст зображення та фону, прямий та відбитий відблиск ЗВІ);

характеристика та об'єм інформації, що подається (об'єм інформації; експозиція повідомлень; число інформаційних повідомлень, що вимагають перекодування; число інформаційних повідомлень, що вимагають запам'ятовування; число інформаційних повідомлень, що вимагають термінових рішень; ймовірність успішної переробки інформації в умовах черги; тривалість оперативного спокою);

характеристики інформаційного поля (розміри, загальне число знаків, щільність і конфігурація знаків, кількість типів накреслення цифр, кут нахилу цифр, відстань між початковим та кінцевими знаками, яскравість знаків, співвідношення яскравості свічення робочих та неробочих елементів індикатора, кутові розміри знаку та ін.).

Антропометричні характеристики людини визначають габаритні та компоновочні параметри РМ, а також вільні параметри окремих його елементів. Основні принципи використання антропометричних характеристик, на думку багатьох авторів, вважаються такими:

габарит РМ, розміри та взаєморозташування його елементів повинні відповідати антропометричним характеристикам працюючих, враховуючи, що найбільші розбіжності у розмірах тіла спостерігаються між чоловіками та жінками, потім ідуть національні розбіжності, далі — вікові та професійні;

потрібний мінімум вільного простору для розміщення тіла та його переміщення розраховують виходячи з антропометричних даних людей, що характеризуються найбільшими розмірами тіла;

ті частини робочого простору, які мають бути досяжними, визначають на основі антропометричних даних людей, що характеризуються найменшими розмірами тіла та ін.

Положення тіла та найбільш часті пози, які приймає або змушена приймати людина, виконуючи роботу, є одним з основних факторів, що визначають продуктивність праці. Скарги операторів на погане самопочуття під час тривалої роботи з дисплеєм здебільшого пов'язані з незадовільною організацією робочого місця та незручною робочою позою.

Вивчення рівня втоми різних груп м'язів, стану серцево-судинної та дихальної систем показало неоднакову фізіологічну ефективність різних робочих положень тіла при різній тривалості роботи, формуючи робочу позу, потрібно брати до уваги затрачені зусилля, рухливість людини під час роботи, розмір робочої зони та особливості діяльності. Але визначивши позу, слід передбачити також умови правильної організації робочого місця. Робоче місце за ВДТ, що використовується тільки у короткі проміжки часу, може бути організовано при положенні користувача стоячи. Якщо ж користувач постійно завантажений роботою з ВДТ, більш прийнятною є поза сидячи.

В положенні сидячи основне навантаження припадає на ті м'язи, що підтримують хребетний стовп та голову. При цьому тиск більшої частини маси тіла припадає на стегна, перешкоджаючи проникненню крові у нижню його частину. У зв'язку з цим при тривалому сидінні час від часу необхідно змінювати фіксовані робочі пози. До того ж при роботі сидячи природне прогинання поперекової ділянки хребетного стовпа уперед змінюється на прогинання назад, що часто є причиною появи болю у попереку.

Для фізіологічно правильно обгрунтованої робочої пози сидячи мають бути забезпечені оптимальні положення частин тіла: корпус випрямлений, зберігаються природний вигин хребта та кут нахилу таза. Необхідно уникати сильних нахилів торса, поворотів голови та крайніх положень суглобів кінцівок.

Літературні дані про оптимальні кути між сусідніми сегментами тіла, що забезпечують зручність пози, неоднозначні. Для пози сидячи частіше за все рекомендують такі значення кутів:

кут, створений положенням осі торса та шиї, змінюється залежно від роботи, що виконується; при значенні його більше 25° виникають хворобливі відчуття у задній частині шиї; ближчим до оптимального вважається кут; що наближається до 15°;

вимоги до значення кута, утвореного положенням осі торса та осі стегна, дещо розходяться; за одними даними, він має бути прямим, тобто, 90°, за іншими— тупим (110-115°);

кут, створений віссю стегна та гомілки, може бути у діапазоні 90-120°, при куті більше 120° можлива рання втома розтягнутих згинаючих м'язів стегон;

вважається, що для кута, створеного віссю гомілки та підошви ступні, оптимальне значення 90—100°, можливе його збільшення до 115°;

кращим положенням руки визнано таке, при якому вона звисає вздовж тіла, тобто кут, створений віссю плече-ліктьового сегмента та вертикаллю торса, дорівнює нулю;

при роботі, коли передпліччя підтримуються підлокітниками або площиною столу, рука може утворювати досить великий кут з вертикаллю (до 45°), а коли маса руки утримується плечем і точкою опори служить кисть руки, то максимальне значення кута не повинно перевищувати 35°

кут, утворений віссю плеча та передпліччя, може бути від 40° при згинанні та до 180° при максимальному витяганні; кут у 90° наближається, до оптимального оскільки згинаючі та розгинаючі м'язи стискаються однаковою мірою, а умови кровообігу найбільш сприятливі;

кут, утворений віссю передпліччя та кистю, рівний 180°, вважається кращим, оскільки при цьому м'язи, що приводять у рух кисть, знаходяться у стані рівного скорочення, а кисть є прямим продовженням передпліччя; припустиме латеральне (бічне) відхилення — 10°.

Виходячи з загальних принципів організації робочого місця, у нормативно-методичних документах сформульовані вимоги до його конструкції. До них належать:

1.Вимоги до конструкції робочого стола, які містять:

вимоги до розмірів робочої поверхні обладнання (висота, ширина, глибина робочої поверхні);

вимоги до простору для ніг (висота, ширина, глибина цього простору);

вимоги до параметрів зон розміщення органів управління на обладнанні (розміри оптимальних зон моторного поля у вертикальній та горизонтальній площинах; розміри зон легкої досяжності моторного поля у вертикальній та горизонтальній площинах; розміри зон досяжності моторного поля у вертикальній та горизонтальній площинах);

вимоги до параметрів зон розміщення засобів відображення інформації (розміри інформаційного поля; розміри оптимальної зони інформаційного поля);

вимоги до взаєморозміщення органів управління та засобів відображення інформації.

2. Вимоги до робочого сидіння (крісла) згідною гігієнічними властивостями робочого місця та антропометричними параметрами людини, які містять:

вимоги до оздоблення поверхні та спинки сидіння (відсутність токсичності, паропроникність, повітропроникність, електрозахищеність, антистатичність, міцність, морозостійкість, чистота обробки матеріалу оздоблення);

вимоги до розмірів поверхні сидіння (висота, ширина, глибина та кут його нахилу);

вимоги до розмірів спинки крісла (висота, ширина упорної поверхні, радіус крутизни та кут нахилу спинки сидіння, межі регулювання висоти та ширини упорної поверхні, а також кута нахилу спинки);

вимоги до розмірів підлокітника (висота його над сидінням, довжина та ширина, відстань між внутрішніми гранями підлокітника, кут нахилу);

вимоги до розмірів підставки для ніг (довжина; ширина; висота, яка у необхідних випадках може бути регульованою; кут нахилу до горизонтальної площини).

4.3. Вимоги до організації робочих: місць користувачів ВДТ

Основним обладнанням робочого місця користувача ВДТ є відеомонітор, клавіатура, робочий стіл, стілець (крісло); допоміжним – пюпітр, підставка для ніг, шафи, полиці та ін. Вимоги до них відображені у нормативних документах: ВСНиПРВЦ; ГОСТ 12.2.032-78; ГОСТ 22269-76.

Під просторовою орієнтацією робочого місця розуміється розміщення у певному порядку елементів основного піч допоміжного обладнання відносно одне одного та працюючої людини. Просторова організація робочого місця в основному визначається розмірами та формою сенсорного та моторного простору, формою та параметрами елементів робочого місця та просторовим розташуванням елементів відносно працюючого. :

Робочі місця з ВДТ повинні розташовуватися на відстані не менше як 1,5 м від стіни з віконними прорізами, від інших стін — на відстані 1 м, між собою на відстані не менше як 1,5 м. При розміщенні робочих місць необхідно виключити можливість прямого засвічування екрана джерелом природного освітлення. Джерела природного освітлення (вікно) не повинно також потрапляти у зону прямого спостереження користувача. Відносно світлових отворів робочі місця доцільно розташовувати таким чином, щоб природне світло падало на нього збоку, переважна зліва.

При розміщенні ВДТ на робочому місці потрібно забезпечити простір для користувача величиною не менше як 850 мм з урахуванням виступаючих частин обладнання та застосування (при. необхідності) спецодягу. Для стоп має бути передбачено простір по глибині та висоті не менше як 150 мм, по ширині — не менше як 530 мм.

Розташовувати ВДТ на робочому місці необхідно так, щоб поверхня екрана знаходилася на відстані 400- 700 мм від очей користувача. Рекомендується розміщувати елементи робочого місця таким, чином, щоб витримувалася однакова відстань очей користувача від екрана, клавіатури, тримача документів.

Залежно від виду роботи та зручності користувача доцільно користуватися можливістю повороту та регулюванням нахилу екрана. Ця вимога тим більш важлива, чим численнішими та різноманітнішими є заплановані випадки застосування ВДТ. Установка рівня екрана над столом та його розташування повинні забезпечуватися за допомогою вторинних пристроїв на робочому місці.

Необхідно стало розташовувати клавіатуру на робочому столі, не допускаючи її хитання. Разом з тим має бути передбачена можливість її поворотів та переміщень. Положення клавіатури та кут її нахилу повинні відповідати побажанням користувача.

Принтер треба розташовувати так, щоб доступ до нього користувача та його колег був зручним.

Конструкція робочого столу повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості, розмірів, конструктивних особливостей та характеру роботи, яка виконується. Корисно мати модульне, рухоме робоче місце. Площа столу залежить від всіх необхідних для роботи компонентів, що розміщуються, та повинна допускати можливість вільного переміщення пристроїв. Поверхня столу має бути матовою з малим відбиттям та теплоізолюючою. Розташування технічних засобів повинно давати можливість користувачеві виконувати прості функції лівою рукою з метою зниження великих навантажень на праву руку під час ведення записів, роботи з клавіатурою та інших операцій. Якщо у конструкції клавіатури не передбачено простору для опори долонь, то її слід розташовувати на відстані не менше як 100 мм від краю столу в оптимальній зоні моторного поля.

Якщо конструкція робочого місця передбачає протікання трудового процесу у позі сидячи, то висота робочої поверхні столу повинна регулюватися у межах 680- 800 мм, у середньому вона повинна становити 725 мм. Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не менше як 600 мм, шириною не менше як 500 мм, глибиною на рівні колін, але не менше як 450 мм та на рівні витягнутої ноги — не менше як 650 мм.

Робоче крісло забезпечує підтримання робочої пози у положенні сидячи, і чим триваліше це положення протягом робочого дня, тим жорсткішими мають бути вимоги до створення зручних та правильних робочих сидінь.

Існує цілий ряд публікацій щодо конструювання різних типів робочих крісел. Незважаючи на розбіжність думок дослідників у визначенні деяких параметрів, виділяють загальні рекомендації конструювання крісла: необхідність регулювання найбільш важливих його елементів — висоти сидіння, висоти спинки сидіння та кута нахилу спинки. Причому процес регулювання має бути нескладним. Не слід надмірно збільшувати кількість регульованих параметрів крісла, оскільки це позначатиметься на його стійкості. Для надання більшої стійкості та попередження перекидання при відхиленні тіла на спинку крісла у багатьох європейських країнах використовують стільці на п'яти ніжках.

Встановлення правильної висоти сидіння є першочерговим завданням під час організації робочого місця. Цей параметр визначає інші просторові параметри — висоту положення екрана, клавіатури, поверхні для записів тощо. Висота поверхні сидіння визначається висотою підколінної ямки над підлогою, виміряної у положенні сидячи при куті згинання коліна 90°. Висоту сидіння необхідно регулювати.

Конструкція робочого стільця (крісла) повинна забезпечувати підтримання раціональної робочої пози під час виконання основних виробничих операцій, створювати умови для зміни пози. З метою попередження втоми необхідно забезпечити зниження статичного напруження м'язів шийно-плечової ділянки та спини.

Тип робочого стільця повинен обиратись залежно від характеру та тривалості роботи. Він має бути підйомно-поворотним і регулюватися по висоті та кутах нахилу сидіння і спинки, а також відстані спинки від переднього краю сидіння. Регулювання кожного параметра має бути незалежним і мати надійну фіксацію. Всі важелі та ручки пристосування (для регулювання) мають бути зручними в управлінні.

Висота поверхні сидіння повинна регулюватись у межах 400-550 мм. Ширина та глибина його поверхні має бути не менше як 400 мм. Поверхня сидіння має бути плоскою, передні краї — закругленими. Сидіння та спинка крісла мають бути напівм'якими, з неслизьким, таким, що не електризується та повітропроникним покриттям, матеріал якого забезпечує можливість легкого очищення від забруднення. Слід передбачити можливість зміни кута нахилу поверхні сидіння у межах від 15° уперед та 5° назад. Опорна поверхня спинки стільця повинна мати висоту 280-320 мм, ширину — не менше як 380 мм та радіус кривизни горизонтальної площини — 400 мм. Кут нахилу спинки у вертикальній площині повинен регулюватися у межах (-30°)- (+30°) від вертикального положення. Відстань спинки від переднього краю сидіння повинна регулюватися у межах 260- 400 мм.

З метою зниження статичного напруження м'язів рук доцільно використовувати стаціонарні або зйомні підлокітники довжиною не менше як 250 мм, шириною у межах 50- 70 мм, що мають регулюватися по висоті над сидінням у межах 200- 260 мм та регулюватися по параметру внутрішньої відстані між підлокітниками у межах 350- 500 мм. В окремих випадках підлокітники доцільно виконувати у вигляді складового елементу робочого столу.

Зручність невеликих переміщень у просторі робочої зони, зумовлених характером виробничої діяльності, може бути забезпечена за наявності спеціальних коліщаток на ніжках стільця (звичайних або гальмівних) або шляхом ковзання по поверхні підлоги, що залежить від матеріалу її покриття.

Робоче місце має бути обладнане стійкою підставкою для ніг, параметри якої просто регулюються. Вона має бути розташована по всій ширині ділянки, що відводиться для ніг. Підставка повинна мати ширину не менше як 300 мм, глибину не менше як 400 мм, регулювання по висоті до 150 мм та по куту нахилу опорної поверхні підставки до 20°. Поверхня підставки має бути рифленою, а по передньому краю мати бортик висотою 10 мм.

Робоче місце користувача ВДТ має бути обладнане легко переміщуваним пюпітром для розташування на ньому документів. Пюпітр має бути розміщений на одному рівні з екраном та віддалений від очей користувача приблизно на таку ж відстань (припустима розбіжність цих відстаней не більше як 100 мм). Місце установки пюпітра має бути обрано таким чином, щоб він не вібрував. Пюпітр має бути стійким, щоб можна було робити короткі записи від руки (підкреслення, невеликі виправлення).

Величина площини пюпітра має бути не меншою за розміри найбільшого з джерел інформації, що застосовуються користувачем. При необхідності перегортання оригіналу обидві його сторони повинні розташовуватися на підставці. Рукопис повинен слабо прилипати до підставки або кріпитися за допомогою спеціальних зажимів. Поверхня пюпітра має бути матовою, щоб навіть при малих розмірах документа не було відбиття світла.

Пюпітр повинен мати лінійку, що легко пересувається по рядках, прозору та зручну для використання. Окрім того, її пересування не повинно викликати сковзання документа.

Якщо рукопис переважно складається з документів, з яких у ПЕОМ вводиться мало інформації та які добре структуровані, то слід застосовувати спрощений пюпітр без рядкової лінійки та зажимів.

Під час організації робочого простору необхідно враховувати індивідуальні антропометричні параметри користувача з відповідними допусками на можливі зміни робочих поз та потребу у переміщеннях.

Раціональною робочою позою може вважатися таке розташування тіла. при якому ступні працівника розташовані на площині підлоги або на підставці для ніг, стегна зорієнтовані у горизонтальній площині, верхні частини рук — вертикальні, кут ліктьового суглоба коливається у межах 70- 90°, зап'ястя зігнуті під кутом не більше ніж 20°, нахил голови — у межах 15- 20°, а також виключені часті її повороти.

Для забезпечення оптимальної робочої пози користувача необхідно розташовувати засоби його праці з дотриманням таких правил:

засоби праці, з якими користувач має тривалий або найбільш частий зоровий контакт, повинні розташовуватися у центрі зони зорового спостереження та моторного поля;

краща відстань між найважливішими засобами праці, з якими користувач працює найбільш часто, має бути близькою до 500 мм;

трудові завдання користувачів повинні розроблятися з урахуванням мінімізації перепадів яскравості між найбільш важливими об'єктами зорового спостереження.