14. Мовлення

1. Поняття про мовлення та його функції. Білінгвізм.

1. Психолінгвістичні теорії мовлення.

2. Види мовлення:

1. Зовнішнє мовлення;

2. Егоцентричне мовлення;

3. Внутрішнє мовлення.

4. Психологічні механізми мовлення.

5. Становлення мовлення у дитинстві.

6. Основні особливості мовлення.

7. Індивідуальні відмінності мовлення.

14.1. Поняття про мовлення та його функції.

Білінгвізм

Однією з найважливіших потреб людини є потреба в обміні інформацією. Передавати та отримувати інформацію можна лише за допомогою знаків, точніше — знакових систем. Ці знакові систе­ми можуть бути вербальними (словесними) та невербальними (несловесними). Вербальні знакові системи по-іншому називають мовою.

Мова — це система словесних знаків. Питання про суть мови, її виникнення та розвиток, структуру і закономірності вивчає мо­вознавство. Від мови як засобу спілкування відрізняють мовлен­ня — психічний процес спілкування між людьми за допомогою мови. Мовлення є мовою в дії. Мовне спілкування здійснюється за правилами конкретної мови і є продуктом історичного розвитку людства. Виникнення мовлення поза суспільством неможливе, бо воно є соціальним продуктом. Призначене для спілкування, воно і породжується у спілкуванні.

Мова та мовлення є діалектичною єдністю. Проте між ними є і відмінності ( див. табл. 3).

266

267

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Таблиця З

Характерні ознаки мови та мовлення

Мова	Мовлення
1. Явище духовної культури	1. Психічне явище
2. Система знаків та правил їхнього перетворення	2. Процес оперування мовою
3. Виникає у процесі суспільного вироблення узагальнень та понять, у результаті якого поняття набувають загальноприйнятого змісту	3. Виникає у процесі індивідуального засвоєння понять, у результаті якого поняття набувають різноманітного конкретного змісту
4. Спочатку засвоюється теоретично	4. Спочатку засвоюється практично
5. Статична, бо нові правила та закони виробляються століттями	5. Динамічна, бо у процесі мовлення породжуються нові правила та закони

Мовлення пов'язане зі всіма психічними процесами людини. На рівні відчуттів воно впливає на пороги чутливості; на рівні сприймання — на такі його особливості, як осмисленість і узагаль­неність. Мовлення забезпечує словесно-логічну та довільну пам'ять; допомагає створювати образи уяви і забезпечує більшу зосередженість уваги. Особливо тісно мовлення пов'язане з мис­ленням. Слово є формою існування понять, а завдяки реченню ут­ворюються та існують судження та умовиводи. Мовлення є обов'язковим компонентом для понятійного, теоретичного і вер­бального мислення. Мовлення як психічний процес спілкування між людьми може спричинити радість і тривогу, заспокоїти і обра­зити, тобто викликати різноманітні емоції та почуття. Значну роль мовлення у вигляді самонаказів відіграє і у вольовій регуляції по­ведінки людини. Отже, мовлення є могутнім чинником формуван­ня людської свідомості.

Розглянемо функції мовлення у психічній діяльності людини: У сфері спілкування мовлення виконує комунікативну та екс­пресивну функції. Комунікативна функція (від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) є одна з основних і полягає у тому, щоб за до­помогою мовлення передати певну інформацію. Ця інформація має вплинути на поведінку, рішення або почуття іншої людини. Експресивна функція (від лат. expressus — виразний) є однією з пер­винних і виявляється у передачі емоційного ставлення до змісту

268

мовлення і партнера спілкування. Це досягається за рахунок вико­ристання таких слів, як «Ох!», «Ай!», «Bay!» тощо, а також через інтонацію та модуляцію голосу.

У сфері мислення мовлення виконує сигніфікативну та гностич­ну функції. Сигніфікативна функція (від лат. significo — подаю знак, виражаю) — це позначення предметів і явищ за допомогою слів та словосполучень. У результаті утворюються поняття — одна з логічних форм мислення. За цією функцією мовлення людини відрізняється від комунікацій тварин. Звук, який видає тварина, мо­же виражати страх, голод, задоволення тощо, але ніколи не позначає предмети чи явища. Виділення за допомогою мовлення суттєвих сторін та відношень предметів та явищ забезпечується гностичною функцією (від гр. gnosis — пізнання), або функцією узагальнення. Ця функція діє на етапі формування суджень та умовиводів.

У сфері управління мовлення виконує функції планування та регулювання. Функція планування забезпечує складання плану поведінки та програми дій і в результаті спонукає людину до пев­ної діяльності. За допомогою регулятивної функції впорядко­вується наша поведінка і діяльність, а також діяльність інших лю­дей. Особливо це стосується довільних психічних процесів: довільної пам'яті, сприймання, уваги тощо.

У соціальній сфері мовлення виконує суспільно-історичну функцію, яка пов'язана з передачею за допомогою мовних засобів суспільно-історичного досвіду людства. Це реалізується у фольк­лорі та народній творчості.

Більшість людей, які з народження живуть у двомовному сере­довищі, стикаються з проблемою білінгвізму (від лат. bis — двічі, lingua — мова), або двомовності — одночасним засвоєнням дити­ною у ранньому віці (здебільшого, до 4 років) двох мов. Для кожно­го білінгва одна з мов є першою, основною у мисленні і спілкуванні, а інша — другою, яка використовується рідше або в спеціальних сферах, наприклад, у навчальному закладі, професійній діяльності, при офіційному спілкуванні тощо. Для білінгвів часто характерний чіткій зв'язок «людина — мова». З однією людиною вони говорять однією мовою, з іншою — другою. Для України білінгвізм є поши­реним явищем. Найчастіше зустрічається українсько-російська і російсько-українська двомовність. В обох випадках глибоке ово-

269

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

лодіння другою мовою неможливе без засвоєння норм і цінностей культури, що обслуговується цією мовою, бо крім самих слів потрібно знати ситуації, у яких вони використовуються.

Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу потребує перемикання коду. Це перемикання буває неповним, наприклад, лексика і граматика в людини російська, а фонетика українська. Таке змішане мовлення називають суржиком.

У різних країнах ставлення до білінгвізму визначається кон­кретною соціальною і політичною ситуацією. Так, в Європі во­лодіння двома мовами є свідченням певного рівня культури, у США це найшвидше ознака того, що людина приїхала в цю країну нещодавно і ще не асимілювалася, в Україні — це проблема національної ідентифікації.

Чи білінгвізм не заважає розвиткові дитини? Дослідження по­казують, що, навпаки, знання відразу двох мов, правда після їхнього повного опанування, сприяють лінгвістичному, когнітив-ному і культурному розвиткові дитини.

14.2. Психолінгвістичні теорії мовлення

У сучасній психолінгвістиці виділяють чотири основні теорії мовлення: теорію научіння, преформістську, релятивістську та когнітивну, які вони виникли у XX ст. Основне, давколо чого то-чуться суперечки у цих теоріях — це питання про те, чи мовлення зумовлене вродженими структурами, спільними для всього люд­ства, чи навпаки, це набута структура, різна в різних культурах.

Теорія научіння представлена біхевіоральним підходом (Уотсон, Моуреа та ін.). В цій теорії стверджується, що засвоєння мовлення відбувається послідовно під впливом соціального сере­довища: одні звуки підкріплюються, інші — ні. Набуті навички по­ступово формують «внутрішній діалог», тобто мислення. Підкрес­люється також роль наслідування мовлення батьків. У дитини є вроджена потреба і здатність до наслідування звуків людського мовлення. Отримавши позитивне емоційне підкріплення, насліду­вання веде до швидкого засвоєння спочатку звуків мовлення, потім слів і нарешті граматичних правил.

Теорія преформізму (Хомський, Леннеберг та ін.) виходить з того, що людина від народження має специфічні задатки до за-

270

своєння мовлення. Ці задатки закладені у мозку і визначають вроджену здатність кожної людини змінювати значення чи зміст будь-якої фрази, а також будувати необмежену кількість осмисле­них висловів. Дозрівають вони приблизно у віці одного року, що дає змогу прискореного розвитку мовлення в період від 1 до З років. Такий вік називають сенситивним' для формування мов­лення; він однаковий у всіх культурах. Отже, кожна мова — це ли­ше один властивий певній культурі варіант базової моделі, спільної для всього людства.

У релятивістській теорії (Сапір, Уорф та ін.), навпаки, ствред-жується, що кожній культурі властива своя мовна структура, яка слугує своєрідною матрицею для мислення людини. Мова і мис­лення є культурно зумовленими реаліями; різні умови навколишнього середовища впливають і на мовлення людей, і на їхнє мислення, і на сприймання світу. Так, у ескимосів існує близько 12 слів для позначення різних станів снігу і льоду. Отже, люди повинні і чіткіше сприймати його форми. В однієї народ­ності Нової Гвінеї існує лише два слова для позначення кольору, і тому сприймання кольорового спектру в них ніби-то звужене. Пізніші дослідження, однак, показали, що сприймання людини не залежить від наявності чи відсутності відповідного слова, а може суттєво залежити від тренування. Від культури як носія мови зале­жить не процес сприймань, а швидше спосіб вираження думки.

Когнітивна теорія (Піаже та ін.) стверджує, що розвиток мов­лення пов'язаний з притаманною дитині від народження здатністю сприймати та інтелектуально опрацьовувати інфор­мацію. Цим пояснюється їхня спонтанна словесна творчість. Інте­лектуальна діяльність успадковується, а мовлення формується при взаємодії з середовищем і залежить від розвитку мислення і мотивації: перші висловлювання дітей зазвичай стосуються того, що вони вже розуміють. Так само і говорять діти про те, що їм цікаво.

' Сенситивні періоди (від лат. sensus — відчуття) — це такі періоди онтогенезу, в які організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності.

271

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості