1.3. Ландшафтна характеристика Донбасу

У основу фізико-географічного районування Донбасу покладений ландшафтно-генетичний принцип, усесторонній аналіз взаємозв'язків і взаємозалежності компонентів географічної оболонки - геологічної будови, рельєфу місцевості, клімату, вод, ґрунтово - рослинного покриву, врахований також вплив господарської діяльності людини на природу.

Луганська і Донецька області відносяться до степової зони і розташовані в межах чотирьох фізико-географічних областей: 1) Старобельської степової області південних відрогів Середньорусської височини (Айдарської степової підобласті); 2) Донецької фізико-географічної області; 3) Степової області північно-східного Приазов'я; 4) Степової області Придніпровської низовини (Запорожсько-Гуляйпольської підобласті).

Кожна фізико-географічна область ділиться на фізико-географічні райони. У Старобельськой степової області виділяються три фізико-географічні райони – Верхне-Айдарській, Придонецький і Северсько-Донецький. У Донецькій фізико-географічній області шість районів – Луганський, Лозово-Каменській, Кринсько-Нагольчанський, Бахмутськй-Торецький, Верхнє-Волчанський, район Головного Донецького вододілу. У степовій області північно-східного Приазов'я два райони – Волновахській і Приморський. До степової області Придніпровської низовини Запорожсько-Гуляйпольської підобласті відноситься тільки один Мокро-Ялинській фізико-географічний район; решта районів цієї физико-географічної області, як і областей північно-східного Приазов'я, лежить за межами Луганської і Донецької адміністративних областей.

Старобельська фізико-географічна область. Старобельська степова область південних відрогів Середньоруської височини розташована в основному на лівобережжі Северського Донця, в межах східної частини Харківської і північної частини Луганської адміністративних областей. Ділиться вона на дві підобласті – Донецько-Оськольську та Айдарську; остання знаходиться на території Луганської адміністративної області.

Айдарська фізико-географічна підобласть займає східну частину Старобельськой степової області, охоплює басейни лівих приток Северського Донця – Червоного, Борового, Айдара і Деркула.

Верхнє-Айдарській фізико-географічний район охоплює північну найбільш підведену частину Айдарськой степової підобласті у верхній течії річок Червоної, Айдара і Деркула. Площа його рівна 4728 км2, що складає 25,1 % загальній площі всієї підобласті.

Фізико-географічний район розташований на схилах Воронежського кристалічного масиву. У його будові беруть участь породи кам’яновугільного, крейдяного (крейда, мергель, пісок, пісковик), палеогенового (глини, піски, пісковики) віку. Зверху вони перекриті антропогеновими відкладеннями, представленими головним чином льоссами, льоссовидними суглинками, глинами, на яких формуються ґрунти переважно чорноземного типу. Крейда і мергель часто оголюються по правих крутих берегах, розчленованих глибокими ярами, схилам річкових долин Червоною, Айдара і їх приток.

У орографічному відношенні він є відрогами Середньоруської височини, які професор Н.І. Дмитрієв виділяє як Придонецьке плато. Тут знаходяться найвищі абсолютні відмітки (220 – 238 метрів) не тільки згаданого плато, але і всій Айдарськой степової підобласті. Загальний нахил місцевості – на південь, відповідно якому течуть і головні річки: Червона, Айдар, Деркул.

Рельєф виділеного Верхнє-Айдарського району є хвилястою підвищеною рівниною, сильно розчленованою ярами і балками. Густина ярово-балочної мережі складає 0,75-1 км. на 1 км², глубинна ерозія – 50-100 метрів. Клімат континентальний. Тривалість безморозного періоду 100 днів.

Мережа гідрографії розвинена слабо. Тут протікає тільки одна значна річка – Айдар. Решта річок лише своїми верхів'ями заходять в межі фізико-географічного району. Води річок використовуються для зрошування полий і задоволення потреб тваринницьких ферм.

Ґрунтовий покрив представлений переважно звичайними середньогумусними чорноземами тяжелосуглинистого і глинистого механічного складу, а також чорноземами звичайними малогумусними. Обширні ділянки зайняті еродованими ґрунтами.

Рослинність належить до разнотравно-типчаково-ковилових степів. Долини річок зайняті луговою рослинністю, місцями – чагарниками. На схилах ярів і балок окремими масивами зустрічаються байрачні ліси. З штучних насаджень поширені полезахисні смуги, сади і дерева уподовж дороги.

Ландшафтна структура Верхнє-Айдарського фізико-географічного району характеризується поєднанням вододільних хвилястих місцевостей із звичайними мало- і середньогумусними чорноземами і долинно-балочними місцевостями з еродованими чорноземами. Його своєрідність підкреслюють водораздельно-карстові місцевості з урочищами виположенних воронкоподібних западин. Долинні заплавні і надпойменно-терасні місцевості займають обмежені площі.

Придонецький фізико-географічний район розташований в середніх частинах басейнів річок Червоної, Борової, Айдара. Площа його 11 393 км2, тобто 60,5% Айдарськой степової підобласті.

У тектонічному відношенні виділений район є північним крилом Донецького прогинання, що відокремлює Воронежський кристалічний масив від Донецької складчастої області. Територія складена породами каменновугольного, мелового і палеогенового віку, вкритими антропогеновими відкладеннями – льоссами, лессовидними суглинками. У річкових долинах, по правих берегах і глибоких ярах часто оголюється крейда – виходить на денну поверхню.

Орографічно Придонецький район виділяється як понижені відроги. Орографічно Середньоруськоївисочини, поверхня якої розчленована річковими долинами, ярами і балками. Глибина ерозії досягає 50-200 метрів, густина балочний для яру мережі – 0,75-1 км. на 1 км2.

Клімат фізико-географічного району континентальний, помірно посушливий. Тривалість безморозного періоду 155-160 днів. Річну кількість опадів складає 440-470 мм.

Річки описуваної території належать до басейну Северського Донця. Головні з них Жеребець, Червона, Борова, Айдар, Деркул. На більшій частині району мережа гідрографії розвинена слабо. Води річок мають важливе значення для зрошування, задоволення господарсько – побутових потреб, населення, забезпечення водою тваринницьких ферм, розведення водоплавного птаха.

Ґрунти представлені переважно звичайними середньогумусними чорноземами. На вододільних просторах північно-східної частини району значні площі займають чорноземи звичайні мало гумусні; на північному заході значні масиви представлені чорноземами південними малогумусними. У долинах річок розвинені чорноземні для лугу ґрунти.

Рослинний покрив відноситься до разнотравно-типчаково-ковилового степу. Тут знаходиться відомий степовий філіал Луганського заповідника Стрельцовська степ. На крейдяних оголеннях річкових долин і балок поширена рослинність, властива крейді, - iссоп меловой, солянковидна полин та ін. Ліси зустрічаються в річкових долинах, балках і ярах.

У цьому районі вододільні хвилясті місцевості із звичайними еродованими чорноземами чергуються з широкими, виположеними древньотеррасовими (до антропогенові) місцевостями із звичайними чорноземами легшого механічного складу. Крім того, значні площі займають долинні, заплавні і надпойменно-терасні (антропогенові) місцевості.

Сіверсько-Донецький фізико-географічний район охоплює південну частину Айдарської степової підобласті, акумулятивні тераси Сіверського Донця. Він тягнеться суцільною смугою з північного заходу на південний схід шириною від 6 до 30 км. Площа району складає 2703,2 км², тобто 14,4 % території Айдарськой підобласті. У геологічній будові району беруть участь породи каменновугольного, крейдяного, палеогенового і антропогенового віку.

Площа, зайнята терасами Сіверського Донця і обмежена на півночі Придонецьким плато, на заході – Лівобережним плато і на півдні – Донецьким кряжем, виділяється під назвою Донецької терасної рівнини.

Сіверській Донець в районі обтікання Донецького кряжа нижче річки Красної має дві тераси: заплавну і піщану. Заплавна (луг) тераса, прилегла вузькою смугою (0,5-2,5 км.) безпосередньо до русла річки, має плоско рівнинний, іноді котловинно-впадинний рельєф. Поверхня другої, піщаної (бором), надпойменной тераси слабохвиляста. Характерним її елементом є дюни з пологими схилами, розвинені на значних піщаних масивах. Йолові піски другої тераси часто розповсюджуються на корінне плато.

Клімат фізико-географічного району континентальний, помірно посушливий, дуже теплий. Тривалість безморозного періоду 150 днів. Річна кількість опадів складає 455 мм.

Головною водною артерією є Сіверській Донець, який в межах даного району приймає свої основні притоки, – Жеребець, Красну, Борову, Айдар, Євсух і Деркул.

Чудовий вигляд на Сіверській Донець відкривається в тих місцях, де він тече серед крейдяних порід. Покриті лісами Гори Артема – найживописніше місце в Донбасі.

Ґрунтовий покрив Сіверсько-Донецького району дуже різноманітний. На більшій частині території переважають чорноземні ґрунти (на пісках) і дерново-слабоподзолiстi. На заплаві поширені дерново-глеєві могутні (луги) і дерново-глеєві ґрунти в комплексі з подзолисто-глеєвими і болотними. Значні площі зайняті пісками, дюнами.

Рослинність представлена степовими злаками і разнотравно-злаковими лугами, великими масивами лісів переважно з дуба, тополі, верби, ясена, сосни, берези.

Особливості господарського використання земель Сіверсько-Донецького фізико-географічного району визначаються долинними заплавними, надпойменно-терасними піщаними і надпойменно-терасними лесовими місцевостями.

Донецька фізико-географічна область. Донецька степова фізико-географічна область розташована в басейнах правих приток Сіверського Донця – Бахмутки, Казенного Торця, Луганки, Луганчика, Великої Кам'янки; верхніх течій Самари та її притоки Вовчою, які несуть свої води до Дніпра; Кальміусу і Міуса, що безпосередньо впадають в Азовське море. Північну межу її утворює долина Сіверського Донця. На південному заході вона граничить з Приазовською височини. На півдні Донецька піднесеність досить чітким уступам відділяється від Приазовської низовини. На заході природна межа в рельєфі слабо виражена, приблизно співпадає з крайніми виходами на денну поверхню кам'яновугільних відкладень.

Серед інших областей північностепової підзони вона виділяється як піднесеність, найбільш підведена частина якої відома під назвою Донецького кряжа. У адміністративному відношенні включає центральні і північно-західні райони Донецької області, південно-східні райони Луганської області, а на північному заході заходить на територію Харківської і Дніпропетровської областей. Площа фізико-геграфічної області 27 134 км2, тобто близько 4,5 % площі Української РСР.

Луганський фізико-географічний район розташований в басейнах середньої і нижньої течії Лугані і Луганчика. Його північна межа проходить по правому берегу Сіверського Донця, південна співпадає з північними межами виходів кам'яновугільних відкладень Донецького кряжа. Площа району складає 2 220 км2, тобто 8,2 % території Донецької физико-географічної області.

У геологічній будові району беруть участь породи палеозою, головним чином пісковики і сланці кам'яновугільного віку, прикриті на вододілах верхньокрейдяними (по долинах річок часто оголюються крейда і мергель) і антропогеновими відкладеннями. Зібрані в синклинальні, переважно дрібні складки, породи карбону ускладнені численними розривними порушеннями – надвигами.

Територія характеризується увалистим долинно-балочним, глибоко розчленованим рельєфом. Більш піднесена північна частина району, максимальні крапки її досягають 218-220 метрів над рівнем моря.

У кліматичному відношенні району помірно посушливий. Тривалість безморозного періоду –155 днів. Кількість опадів за рік – 450-470 мм.

Річки фізико-географічного району беруть початок в найбільш піднесених частинах Донецького кряжа і належать до басейну Сіверського Донця. Річкова мережа розподілена нерівномірно; у західній і середній частинах району вона добре розвинена, у східній – слабо. Головними водними артеріями є річки Лугань (з притоками Біла, Вільхова) і Луганчика.

Річкова вода використовується для зрошування земель, потреб промислових підприємств, тваринницьких ферм і господарсько-побутових потреб населення.

В межах даного району, де відкладення карбону поступово йдуть в глибину, грунтоутворюючі породи представлені важкосуглiнiстими лесами і продуктами вивітрювання мергельно-крейдяних порід, на яких формуються чорноземи звичайні мало гумусні і чорноземи на твердих карбонатних породах. Значні площі займають середньо і сильно змиті ґрунти. У долинах річок розвинені чорноземно-луговi болотяні ґрунти.

Рослинність степова, різнотравно-типчаково-ковилова. По схилах річкових долин, балок і ярів зустрічаються листяні ліси, головним чином з дуба і ясена. Заплави річок зайняті луговою рослинністю, місцями – чагарниками, заболочені ділянки – чагарниками очерету і осоки.

Основну площу фізико-географічного району займають равнинно-водораздiльний, останцево-гривастий і ярово-балочний типовiй місцевості. Широкий розвиток мають також долинні заплавні і надпойменно-терасні місцевості.

Лозово-Каменській фізико-географічний район розташований на північному схилі Донецького кряжа, в басейні Великої Кам'янки, верхньої і середньої течії Луганки і Луганчика. Площа рівна 3692 км², або 13,6 % території Донецької физико-географічної області.

У геологічній будові території вирішальна роль належить пісковикам, вапнякам і піскуватим сланцям кам'яновугільного віку. Ці породи часто виступають на денну поверхню в тих місцях, де льосовиннi суглинки змиті. Заплави річок складені переважно піщано-глинистими алювіальними утвореннями і уламками вивітрених кам'янистих порід.

Формування сучасного рельєфу тісно пов'язане з характером залягання кам'яновугільних порід і їх складною тектонікою. Для району характерний гривастий (грядково-улоговинний) рельєф. Поверхня сильно розчленована річковою мережею (подовжніми і поперечними долинами), ярами і балками.

На північ від Головного Донецького вододілу висоти швидко знижуються. Так, від станції Петровеньки в північному напрямі до долини річки Лугані впродовж 32 км. відбувається спад на 250 метрів. Найвищі крапки знаходяться на південних вододільних плато, у верхів'я Лугані.

Вододільні ділянки є хвилясті рівнини з характерними для них природними і насипними курганами. У місцях виходу на денну поверхню щільних порід карбону утворюються окремі скелі, гребені, кам'яні «могили». Річкові долини тут мають вид гірських ущелин.

Клімат континентальний, помірно посушливий, відрізняється частими туманами, завірюхами і ожеледдю. Річна кількість опадів - 450-500 міліметрів.

Мережа гідрографії добре розвинена, належить до басейнів Великої Кам'янки і Лугані.

Формування річкових долин знаходиться в тісному зв'язку з геологічною будовою території: місцями річки прокладають свій шлях у вузьких тектонічних тріщинах, поступово розширюючи їх.

Долини річок, дренирующие територію району, у верхній течії порівняно вузькі (300-500 метрів), в нижнем ширина їх зростає до 3-4 км. Майже на всьому своєму протязі ліві схили крутіші, обривисті, порізані глибокими (20-30 метрів) ярами, праві – пологі, але в місцях оголення пісковиків вони часто бувають крутими і обривистими. Заплави луги, сухі, переважно двосторонні, в окремих місцях зовсім відсутні. Русла річок, за винятком верхів'їв, звивисті, рясніють перекочуваннями. Берегами переважно круті, складені скельними породами.

У ландшафтній структурі території району провідну роль, окрім рівнинно-водороздільних і останцево-гривастих місцевостей, грають хвилясто-купольні місцевості.

На північних схилах Донецького кряжа, в межах фізико-географічного району, льосовий покрив майже весь змитий. Тут сформувалися чорноземи на продуктах вивітрювання безкарбонатних корінних порід. Вельми характерним є високий відсоток еродованих, змитих і таких, що розмиваються земель. У заплавах річок поширені дерново-глейовим могутні (луги) ґрунти. По схилах, покритих лісами, зустрічаються сірі лісові ґрунти, розвинені на корінних породах.

По рослинному покриву Лозовсько-Каменській фізико-географічний район відноситься до степової зони, територія якого у минулому була покрита разнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю. В даний час степ змінив свій вигляд – зручні землі розорані. Бідною рослинністю відрізняються оголення корінних кам'янистих порід. У долинах річок поширені лугові трави і чагарники, заболочені ділянки поросли очеретом, осокою і іншими вологолюбними рослинами. По балках і ярах зустрічаються байрачні ліси.

Фізико-географічний район головного Донецького вододілу тягнеться суцільною смугою з північного заходу на південний схід (шириною 6-15 км.) уздовж залізничної лінії Никітовка-Дебальцево-Зверево. Площа району – 1485 км2, що складає 5,5 % загальній площі Донецької физико-географічної області.

Кам'яновугільні породи на Головному Донецькому вододілі прикриті відкладеннями антропогена. Лише подекуди виступають останці, складені кам'яновугільними породами. Вододіл слабо розчленований верхів'ями річок, ярами, балками і є найбільш рівнинною місцевістю Донецького кряжа.

В межі фізико-географічного району входять найбільш підведені частини Донецькоївисочини. Між станціями Дебальцеве і Колпаково (Дебальцево-івановський кряж) вододіл піднімається найвище (298-340 метрів). Тут знаходиться найвища точка Донецького кряжа – Могила Мечеть, яка досягає 367 метрів абсолютної висоти.

У зв'язку з підведеною Головного Донецького вододілу його клімат відрізняється поряд своєрідних рис. Середня річна і липнева температура тут значно нижче, ніж в решті районів Донецької физико-географічної області. Кількість же опадів і висота сніжного покриву з підвищенням місцевості зростають. Збільшується і число днів з туманами, завірюхою, ожеледдю. Середня тривалість безморозного періоду – 165 днів. Опадів випадає 550 міліметрів в рік, кількість їх зменшується з північного заходу на південний схід (Дебальцеве – 556 мм, Ровеньки – 433 мм).

Головне вододільне плато Донецького кряжа у межах Донецької физико-географічної області найбільш підведено над рівнем моря і служить вододілом річок системи Северського Донця – Бахмутки, Лугані, Луганчика, Великої Кам'янки і річок, які несуть свої води безпосередньо в Азовське море (Міус, Глечик, Нагольная і ін.). Тут беруть початок притоки Лугані (Камишеваха, Лозова, Біла, Вільхова) і Міуса, Глечики, В

Ґрунти фізико-географічного району утворилися переважно на лесових породах і представлені головним чином чорноземами глибокими середньогумусними Місцями зустрічаються чорноземи на твердих безкарбонатних породах. У найвищих точках кряжа (вище 300 метрів) розвинені огрядні чорноземи на лесі. Придатні землі району розорані і використовуються під посіви сільськогосподарських культур.

Відносно рослинного покриву найбільш підведена частина Головного Донецького вододілу може бути віднесена до ландшафтів, близьких до лісостепових. Про це свідчить наявність опідзолених чорноземів і сірих лісових ґрунтів. Мабуть, у далекому минулому, до господарського освоєння. Він був покритий луговими степами, серед яких виділялися значні обнесені ділянки, головним чином, з дуба і ясена. У верхів'ях балок, що починаються тут, а також долин річок і в даний час зустрічаються залишки широколистяних лісів – донецькі діброви. На крутих, обривистих схилах балок поширені скельні ліси.

У ландшафтній структурі фізико-географічного району панує равнинно-водораздільний (плакорний) тип місцевості. Тут зустрічаються також і такі типи місцевості, як останцеве-купольний, що мають підлегле значення.

Кринсько-Нагольчанській фізико-географічний район охоплює південні схили Донецького кряжа у верхів'ях басейнів Кальміусу і Міуса (з притоками Глечик і Нагольная). За розмірами території (7787 км2) він займає перше місце серед інших районів Донецької физико-географічної області (складає 28,7 % всій її площі).

У геологічній будові беруть участь кам'яновугільні відкладення, головним чином, пісковики і вапняки. У південній частині району на відкладеннях карбону залягають крейда, крейдяні мергелі і глауконитовiе піски крейдяного віку. Як і породи карбону, вони оголюються по долинах річок, ярах і балках.

Складний і досить різноманітний сучасний рельєф сформувався в тісному зв'язку з геологічною будовою і тектонікою. Тут вапняки і пісковики карбону (стійкіші проти процесів вивітрювання і розмиву) утворюють численні гривки, куполи, «могили», кряжі (Нагольний кряж). Найвищі точки знаходяться на вододілі басейнів Глечика і Кальміусу з басейнами Торця і Вовчою. Поверхня району сильно порізана густою мережею річкових долин, глибоких ярів і балок.

Для Нагольного кряжа характерні антиклінальні куполи, серед яких відомі Центральний (підноситься на 150 метрів над дном долини річки Нагольної), Гострий Горб, Дьяковській, Грібоваха. В межах розповсюдження вапняків карбону (басейн річок Мокра Волноваха і Суха Волноваха) спостерігаються карстові явища: печери, воронки, дрібні нерівності.

Клімат континентальний; у південно-західній частині – помірно посушливий, на решті території – недостатньо вологий. Річна кількість опадів – 470 міліметрів.

Мережа гідрографії добре розвинена. Більшість річок належать до системи Міуса і Кальміусу. На крайньому південному сході району знаходяться витоки Сухого і Мокрого Єланчиків, Міцною (притока річки Тузлова), Кундрючьої.

Ґрунти району різноманітні і мозаїчні. У південно-західній його частині, де місцями зберігся лесовий покрив, залягають звичайні середньогумусні чорноземи, в південно-східній – чорноземи звичайні мало гумусні. У заплавах річок поширені чорноземно-лугові ґрунти. На продуктах вивітрювання безкарбонатних кам'яновугільних порід розвинені сильно щебенистi чорноземи. Окремими плямами зустрічаються могутні і оподзоленi чорноземи.

Рослинність фізико-географічного району характерна для степової зони. На висоті 200-300 метрів разнотравно-типчаково-ковилові південні степи поступово змінялися північними разнотравно-типчаково-ковиловими степами. Ліси – листя, байрачного типу, складаються переважно з дуба, ясена, клена, розташовані по ярах і балках, в річкових долинах – заплавні. Дуже бідним рослинним покривом відрізняються оголення корінних кам'янистих порід.

Для Кринсько-Нагольчанського району характерне поєднання різних типів місцевості, але найбільш поширені останцево-гривасті, хвилясто-купольні, балочні для яру і карстові місцевості. Останцево-гривастий тип місцевості панує там, де на денну поверхню виступають щільні кам'яновугільні відкладення (пісковики, вапняки), м'які ж глинисті породи змиті. Гривки, протяжність яких іноді досягає декількох кілометрів, є останцами, що утворилися в результаті тривалих процесів денудации. Їх вершини часто покриті розсипами – продуктами вивітрювання пісковиків і вапняків. Еродовані малопотужні чорноземи цих місцевостей є порівняно малоцінними земельними угіддями, їх освоєння є одним з складних завдань.

Волністо-купольній місцевості характерні переважно для осьової частини Головної антикліналі. У утворенні куполів беруть участь антиклінальні складки, кварцові жили. Найбільш крупними і відомими куполами є: Центральний (біля села Нагольного), Гострий Горб (недалеко від села Єсауловки), Дьяковській (поблизу села Дьяково), Софіївський (біля станції Никітовка), Амвросієвській (біля станції Амвросієвка).

Карстовий тип місцевості зустрічається там, де вапняки карбону піднімаються вище за місцеві базиси ерозії. Південною межею розповсюдження вапняків є річка Мокра Волноваха.

Бахмутсько-Торецький фізико-географічний район розташований в басейнах Бахмутки і Казенного Торця, в межах Бахмутськоi і Кальміус-торецькой улоговин. Займає 7456 км2, тобто 27,5 % площі Донецької физико-географічної області.

У геологічній будові виділеного району бере участь складний комплекс відкладень карбону, пермі, тріасу, юри і крейди, які в долинах річок, в балках і по ярах виходять на денну поверхню. На вододілах вони покриті молодшими породами –льосоми та льосовидними суглинками; на акумулятивних терасах річок – алювіальними, зрідка золовими утвореннями.

Поверхня фізико-географічного району слабо хвиляста, балочно ярового типу. Там, де палеозойські відкладення позбавлені покриву посадкових, молодших порід, поширений гривастий рельєф. Найвища точка (225 метрів) розташована на вододілі Казенного Торця і Бахмутки.

Східна грядково-улоговинна і північна дрібно складчаста частини району відрізняються складним рельєфом. Тут піднесене плато сильно порізане долинами річок, глибокими ярами і балками. На вододілах, де відкладення карбону прикриті могутньою товщею мезозойських і кайнозойських порід, переважають спокійні, одноманітні форми рельєфу.

Клімат району континентальний, дуже теплий, в південно-східній частині недостатньо вологий, на решті території – помірно посушливий. Річна кількість опадів – 450 міліметрів.

Мережа гідрографії помірно розвинена. Тут протікають такі притоки Северського Донця, як Казенний Торець з Сухим і Кривим Торцем, Бахмутка. Джерела, які виходять на денну поверхню з кам'яновугільних вапняків, крейдяних мергелів і трещиноватого мела, грають важливу роль в живленні річок. У селища Райгородок бере початок канал Северській Донець – Донбас.

На льоссі, льоссовидних суглинках, частково на продуктах вивітрювання корінних порід розвинені звичайні середньогумусні чорноземи. У долинах річок – чорноземи лугові і лугові солончакові ґрунти. По схилах річкових долин, ярів і балок ґрунту середньо - або сильно еродовані, а місцями повністю змиті; на денну поверхню виступають оголення корінних порід.

Фізико-географічний район розташований в зоні разнотравно-типчаково-ковилових степів, де в рослинному покриві панують злаки. На схилах балок і річкових долин зустрічаються байрачні ліси, на піщаних масивах – соснові. Рослинність річкових долин представлена луговими травами, частково чагарниками; на заболочених ділянках і руслах річок є чагарники осоки і очерету.

Верхне-волчанській фізико-географічний район розташований на західній околиці Донецького кряжа, в басейнах верхньої течії Вовчої і Самари. Територія району складає 4492 км2, тобто 16,5 % площі Донецької физико-географічної області.

У геологічній будові території району беруть участь дислоковані вугленосні породи карбону, що занурюються на північний захід в межах Дніпровсько-Донецької западини, а також відкладення тріасу, юри і крейди. Майже повсюдно розвинені відкладення палеогену і неогену. Антропогенові відкладення представлені лісами і лісовідними суглинками, які більш менш рівномірно покривають територію району. Дно річкових долин заповнене алювіальними, переважно піщаними відкладеннями.

Поверхня фізико-географічного району є хвилястою рівниною, порізаною балками, ярами і річковими долинами, особливо розчленованою поблизу Донецького кряжа. Найвищі точки (240 метрів) знаходяться на вододілі басейнів Казенного Торця і Самари. Відмітну особливість виділеного району складає невелика глибина урізу долини і балок, що пов'язане із значним видаленням місцевого базису ерозії, яким є Дніпро.

Клімат помірно-континентальний. Середня тривалість безморозного періоду –165 днів. Річну кількість опадів складає 420-450 міліметрів.

Територія району зрошується річками системи Дніпра – верхніми течіями Самари, Бика і Вовчою. Річкова мережа помірно розвинена. Харчуються річки головним чином талими сніговими водами.

З приток Вовчою, що протікають у межах району, слід зазначити лівий – Сухі Яли і правий – Солону. У літній час ці річки на значному своєму протязі пересихають, утворюючи плеса у вигляді озер.

Ґрунтовий покрив представлений звичайними чорноземами важкоглинистого механічного складу. У південній частині району розвинені чорноземи звичайні мало гумусні. По схилах балок і річкових долин ґрунту сильно змиті. Для долин річок характерні чорноземно-лугові і лугові солончакові ґрунти.

Рослинний покрив належить до зони ковило-різнотравних степів. Лісів дуже мало. Зустрічаються вони головним чином по долинах річок і разом з лісосмугами, лісонасадженнями по ярах і балках складають близько 2,2% площі району. Переважає ліс дубовий, на піщаних терасах – сосновий, на пониженнях – змішаний.

Для даного фізико-географічного району характерне поєднання різноманітних типів місцевості – заплавного, надпойменно-терасного піщаного, надпойменно-террасово льосового, равнинно-водораздельного і балочного для яру.

Фізико-географічна область північно-східного Приазов'я. Степова область північно-східного Приазов'я включає Приазовську піднесеність і побережжя Азовського моря. У її межі входять південно-східна частина Запорізької і нижня частина Донецької адміністративних областей.

Волновахській фізико-географічний район розташований в Степовій області північно-східного Приазов'я, в межах Українського кристалічного щита. Площа – 3440,8 км2.

Геологічна будова фізико-географічного району визначається породами стародавнього кристалічного фундаменту, Які оголюються не тільки по річкових долинах, але і на вододілах. А в районі Велікоанадольського лісництва і села Благодатного спостерігаються оголення і девонські відкладення. У місцях розповсюдження вапняків в басейні Сухої Волновахи і Мокрою Волновахи розвинені карстові явища.

В межах Приазовського масиву розвинені різноманітні по складу гнейси, граніти, сиєніти, маріуполіти тощо. Там, де стародавні кристалічні породи не виходять на денну поверхню, вони покриті неогеновими і антропогеновими відкладеннями – льоссами і льоссовидними суглинками.

У геоморфологічному відношенні територія виділеного району розташована в південно-східній частині Приазовської піднесеності, сучасний рельєф якої в значній мірі обумовлений характером залягання кристалічних порід. Найвищі точки тут досягають 278 метрів над рівнем морить.

Вододільні простори Приазовської піднесеності слабохвилястi, розчленовані річковими долинами, балками і ярами. Тут спостерігаються куполовидні підвищення – вулканогенні форми. Продукти вивітрювання базальту утворюють нагромадження відособленостей, які нагадують брилові лави сучасних вулканічних вивержень.

У хвилястий рельєф вносять різноманітність характерні для цього району залишки щільних кристалічних порід, що збереглися від руйнування, - «могили». Яскравим прикладом можуть бути Кам'яні Могили.

Клімат фізико-географічного району континентальний, дуже теплий, в північній його частині – помірно посушливий, в південній – посушливий. Середня температура січня від –5,1 до –6,2 градуса, липня – вiд20 до22 градусів. Середня тривалість безморозного періоду –170 днів. Річна сума опадів складає 415 міліметрів. Волновахській фізико-географічний район виділяється сильною ожеледдю. Середня повторюваність його складає 20-40 днів в році, а максимальні розміри досягають 60-80 міліметрів.

Мережа гідрографії району добре розвинена. Тут своєю середньою течією протікає Кальміус з правими притоками Кальчиком і Мокрою Волновахою.

У ґрунтовому покриві переважають чорноземи звичайні, мало гумусні і чорноземи звичайні мало гумусні глибокі на льосових породах. Окремі ділянки зайняті чорноземами звичайними середньогумусними і чорноземами звичайними малогумусними неглибокими. Є масиви чорноземів щебнистих на елювії масивно-кристалічних магматичних порід.

Рослинність характерна для зони ковило-різнотравних степів. У заповіднику Кам'яні Могили в цілинному степу зустрічаються еэндеміки.

Ліси переважно байрачного типу, дубові з домішкою ясена і клена, приурочені до балок. У північній частині фізико-географічного району у відкритому степу розкинувся Велікоанадольській ліс, який є найстарішим в нашій країні степовим лісництвом.

Докучаєвські лісові смуги, які тепер розрослися у великий ліс, грають значну роль в захисті навколишніх колгоспно-радгоспних полів від суховіїв, є яскравим прикладом перетворення природи в степах Приазов'я.

Певний інтерес представляє Староїгнатієвський ліс, розташовані по балках і схилах в 45 кілометрах на північ від Азовського моря. И.М. Лабунській вважає: «Староїгнатієвський дубовий-кленовий ліс одвічно існує в степах Приазов'я – незаперечне свідоцтво того, що наші Донецькі простори були колись покриті лісом».

В межах Волноваського фізико-географічного району спостерігається поєднання різних типів місцевості: равнинно-водораздельного (плакорного), ерозійно-структурного, балочного для яру, заплавного, надпойменно-терасного карстового.

Приморський фізико-географічний район розташований на просторах Приазовської низовини, в басейнах річок Кальміусу (нижня частина) і Грузького Єланчика. Площа його перевищує 2233 км2.

У тектонічному відношенні територія виділеного району є частиною Причорноморської западини Російської платформи, розташованої між південним краєм Приазовкого кристалічного масиву, південними схилами Донецького кряжа і побережжям Азовського моря. У його будові бере участь могутня товща осадових порід мезо-кайнозою, зокрема неогенові черепашкові вапняки з прослоями глини, на значних площах прикритих лісами і лісовідними суглинками антропогенового віку; на крайньому півдні поширені сучасні морські відкладення.

На північному Приазов'ї вузькою переривистою смугою протягується Євксинська, або Каспійська, стародавня морська тераса; на захід від Маріуполя вона знищена на сучасною абразією. Море інтенсивно руйнує береги. «О цьому свідчать, - відзначає В.Г. Бондарчук, - численні могили на самому кінці кручі, висячі долини, дорогі, перехоплені морем. Зокрема, це дуже добре простежується на ґрунтовій дорозі Жданов-Ялта» (р. Жданову зараз повернена колишня назва – Маріуполь – А.Е.).

Рельєф фізико-географічного району рівнинний, слабо хвилястий, з ледве помітним розвитком ерозійних процесів. Його одноманітність порушують безруслові долини, блюдцеобразні плоскодонні западини – поди і блюдця. Абсолютні відмітки поверхні району змінюються від 165 метрів в північно-східній частині до 46 метрів на півдні.

Біля берегів Азовського моря низовина часто закінчується обривистими уступами, місцями косами або обвальними нагромадженнями і вузькою смугою піщаного побережжя.

П.К. Заморій відзначає, що обвальні явища спостерігаються уздовж всього побережжя Азовського моря, усюди, де водотривкі куяльницькі глини залягають вище за рівень поривши. Там, де ці глини йдуть під рівень морить, обвальні явища відсутні і береговий обрив безпосередньо підмивається морськими хвилями і поступово руйнується ними. Обвальні тераси добре виражені між східним краєм Белосарайської коси і портом Маріуполь.

Намивні коси розвинені проти гирл річок, своїми гострими вершинами вони висуваються в морі. Серед них особливо виділяються Белосарайська, яка лежить проти гирла річки Білосарайської, поблизу Маріуполя, і Крива коса – проти гирла річки Мокрою, на межі України і Росії.

Клімат району континентальний, дуже теплий. Середня кількість опадів тут відносно невелике – 410 мм в році.

Мережа гідрографії району помірно розвинена. Головними річками тут є Грузської Єланчик, Кальміус, Кальчик. Останні дві протікають по його території своїми нижніми течіями. Річки належать до басейну Азовського моря, їх долини відрізняються звивистістю і асиметричністю схилів.

У ґрунтовому покриві переважають звичайні мало гумусні чорноземи і чорноземи звичайні мало гумусні глибокі, які утворилися на льоссах і льоссовидних породах. На Білосарайській і Кривій косах розвинені хлоридно-сульфатні солончаки, солонцеваті ґрунти чорноземні ґрунти на пісках.

Рослинність належить до зони разнотравно-типчаково-ковилового степу. В сучасний час цілинний степ розораний, і лише невеликі її простори у всій невинній красі збереглися в заповіднику Хомутовська степ. Тут широко представлені ковила, тирса, типчак, катран, воронець, тюльпан, шафран, фіалка, горицвіт, дикий льон, жовта люцерна, чабрець, полин, пирій і багато інших степових рослин. На косах морського побережжя поширена піщана і солончаково для лугу рослинність.

Для даного фізико-географічного району характерні такі місцевості: рівнинно-водороздільний (плакорний), заплавний, надпойменно-террасово-лісовий, приморський береговий, приморський рівнинно-терасний, приморський береговий з обривами і косами.

Фізико-географічна область Придніпровської низовини.

Степова область Придніпровської низовини розташована між правим корінним схилом долини Дніпра – на заході і північно-західними відрогами Донецької піднесеності – на сході. В межах Донецької адміністративної області знаходиться лише один Мокро-ялинській фізико-географічний район.

Мокро-ялинській фізико-географічний район розташований в басейні річки Мокви Яли. Площа його складає 2127 км2.

Територія району охоплює Гуляйпольську депресію, Конксько-Ялинську западину, понижену поверхні кристалічних порід Приазовського масиву, покриті морськими і континентальними осадковими відкладеннями палеогенового, неогенового і антропогенового віку.

Рельєф рівнинний, злегка хвилястий, слабо розчленований річковими долинами, ярами, балками. Найбільші висоти (до 200 м над рівнем моря) знаходяться в південно-східній частині району, поблизу Приазовської піднесеності.

Клімат помірно-континентальний, дуже теплий, посушливий. Річну кількість опадів складає 400 мм.

Мережа гідрографії фізико-географічного району слабо розвинена. Тут тече одна більш менш значна річка Мокрі Яли з своїми правими притоками – Кашлогачем і Шайтанкою.

Ґрунтовий покрив району дуже одноманітний. На всій його території переважають чорноземи звичайні середньогумусні, сформовані на льосах і льосовидних породах. У долинах річок поширені чорноземно- луговi глибоко-слабосолонцові ґрунти на сучасному алювії.

По рослинному покриву цей район відноситься до зони разнотравно-типчаково-ковилового степу. На зволожених ділянках поширені лугова і болотяно для лугу рослинність. Заплавні луги мають важливе господарське значення як кормова база (сінокоси, пасовища) для розвитку тваринництва. Ліси переважно дубові, зустрічаються по балках і річкових долинах.

У межах Мокро-Ялинського фізико-географічного району поширені такі типи місцевостей: равнинно-водораздiленний, заплавний, надпойменно-бір, терасно-лісовий і балочно яровий.