79. Соціально-економічний розвиток української рср у 1964-85рр.

У середині 50их років гостро стала проблема необхідності глибоких якісних змін у господарстві. Пріоритетною ланкою в процесі реформування було обрано сільське господарство. Яке було зумовлене дією низки чинників.

1. Посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві. Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів.

2. Створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми оподаткування відповідно до розмірів присадибних ділянок та ін..)

3. Здійснення переходу від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспників та радгоспів.

4. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства.Протягом 1951-1960 рр. капіталовкладення держави у сільське господарство республіки зросло в 6 разів порівняно з роками четвертої п’ятирічки.

5. Підвищення освітнього рівня керівників сільськогосподарського керівництва.

Спад, що розпочався 1958 року, був зумовлений посиленням адміністративного тиску на колгоспи, непослідовністю реформаційного курсу, посилення значної частини матеріальних та людських ресурсів хрущовськими «над програмами», примусовим викупом колгоспами МТС (машино-тракторна станція) тощо.

Така ж суперечлива картина сталася і в соціальній сфері. Безпосередніми наслідками реформування суспільства стали поліпшення умов праці, збільшення доходів населення, зростання житлового будівництва, підвищення рівня життя. Проте наприкінці 50-их років, коли реформаційний процес почав давати збої, в соціальній сфері з’являються негативні тенденції та явища – дефіцит товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо.

80. Українська інтелігенція в русі опору 60-80 х років 20ст. В.Чорновіл. В.Стус

У роки "відлиги" почало формуватися покоління людей, яке ставило під сумнів офіційно декларовані цінності. Нова морально-психологічна атмосфера в суспільстві дещо оздоровила політичний клімат, розширила можливості для творчої, наукової, культурницької діяльності. Особливо активно відреагувала на тогочасні суспільно-політичні процеси інтелігенція, в системі цінностей якої поступово почали окреслюватися нові орієнтири.

Покоління інтелігенції, яке пройнялося вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії, названо "шістдесятниками", оскільки вершина його творчості припала на початок 60-х років. Цей термін саме тоді увійшов до вжитку. Це покоління, маючи високий освітній рівень, художній смак і непересічний талант, а передусім — громадянське сумління, щиро прагнуло до нового, прогресивного, не скованого догмами "соцреалізму". Своєю творчою діяльністю шістдесятники здійснили прорив у системі офіційної радянської культури, розпочали нове українське національне відродження.

Більшість національних опозиціонерів публічно виступали проти русифікації та за вільний розвиток української культури. Вже на початку брежнєвського періоду з метою придушення дисиденства в зародку у вересні 1965р. Україною прокотилася хвиля арештів. Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 p. Було влаштовано маніфестацію проти репресій у київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків». У цій акції брали участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл.

Починаючи з 1970 р. Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. І в цей час починається нова хвиля репресій, яка набирає особливої сили на початку 1972-1973 років: щонайменше 70 опозиціонерів були заарештовані, серед них і Чорновіл, якого засудили до шести років ув’язнення та трьох років заслання. Багато засуджених продовжували свою опозиційну діяльність після звільнення – їх знову арештовували і судили. Такими були і Чорновіл і поет В. Стус, якого ще під час першої хвилі засудили до п’яти років ув’язнення в таборах, а після наступного арешту він помер у таборі.