80. Правове положення іноземних громадян у випадку спадкування в Україні.

іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Україні цивільною правоздатністю нарівні з українськими громадянами, тому вони після смерті громадянина України можуть входити в коло його спадкоємців як за законом, так і за заповітом.

Спадкоємець - іноземний громадянин чи особа без громадянства зобов'язані у встановлений чинним законодавством України 6-місячний термін прийняти спадщину шляхом здійснення певних дій. Якщо вони перебувають в Україні, то їх особисте прибуття до держаної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і подання там відповідної заяви буде свідченням прийняття спадщини. Якщо вони знаходяться за межами України, то заявити претензію на спадщину вони можуть: шляхом відправлення рекомендованою поштою відповідної заяви до одержаної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини чи до одного із українських спеціалізованих адвокатських об'єднань, яке в якості їх представника виконає подальші необхідні процесуальні дії; шляхом подання відповідної заяви до консульської установи України за кордоном, яка зобов'язана надіслати таку заяву за призначенням; шляхом звернення за допомогою до свого консула в Україні.

Сам факт, що спадкоємець не проживає в Україні, не є підставою для продовження строку на прийняття спадщини. Але це можливо. При оформленні своїх спадкових прав іноземний громадянин чи особа без громадянства повинні подати до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини перелік документи, які є доказом їх родинних та інших відносин зі спадкоємцем. Нотаріальне провадження в спадковій справі завершується видачею свідоцтва про право на спадщину

Спадкові права громадян України за кордоном

Українська практика виходить з визнання в Україні прав спадкування, що виникли на підставі відповідних іноземних законів.

Українські суди встановлюють на прохання громадян факт існування родинних відносин для захисту прав спадкування, що виникли відповідно до іноземних законів.

Сприяння українським громадянам у захисті за кордоном їхніх спадкоємних прав, які виникли під дією іноземних законів, роблять консульські установи України. Консул приймає міри до охорони майна, що залишилося за кордоном після смерті громадянина України.

Термін прийняття спадщини обчислюється з дня повідомлення дипломатичного або консульського представництва про смерті спадкодавця.

82. Сімейне право – самостійна гілка права, під якою розуміють сукупність правових норм, які регулюють сімейні (власні та майнові) відносини, які утвор. між людьми в формі браків, з кровного юродства, усиновлення і прийняття дітей в сім’ю на виховання.

Гаагські конвенції з сімейного права

о регулюванні колізій законів в сфері заключення браків

о регулювання коліз. законів, щодо розлучень (іноді судових);

щодо коліз. закон. Майнових відносин.

Конвенція про заключення браків: визнання його недійсним

Щодо права застосов.до майна.

Колізійні прив’язки матеріально-правові норми сімейного права дуже багато, що породжує колізію при вирішенні питань шлюбних відносин.

закон місця укладання шлюбу;

закон громадянства подружжя;

закон країни постійного проживання подружжя;

закон усиновлення

закон суду тощо.

Шлюб – юридично оформлений добровільний союз мужчини і жінки, направлений на утворення родини, який породжує для них взаємні майнові права і обов”язки.

- шлюб – договір, шлюб – партнерство, шлюб – статут.

Країни з різними формами браку

- правові наслідки породжує лише гражданський шлюб (Німеччина, Франція, Швейцарія..)

- шлюб може бути укладений в гражданській формі (Англія, США ...)

- лише релігійна форма шлюбу (Ізраїль, Ірак, Іран)

Умови укладання шлюбу:

1) Матеріальні (про дійсність шлюбу, вік тощо) та

2) формальні (цивільний, цивільно-релігійний, релігійний) – вимоги до процедури оформлення.

Колізійні питання розірвання шлюбу

Розірвання шлюбів , наприклад, громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні відбувається по законодавству України. Тобто, ці особи вправі розірвати шлюб як у суді, так і в органах загсу. Розглядаються в суді справи про розірвання шлюбу українського громадянина з іноземцем і в тих випадках, коли обидві особи проживають за кордоном. Можливий розгляд справи про розлучення між особами - українськими громадянами й у тих випадках, коли такий чоловік і жінка проживають за кордоном.

Громадянин України, що проживає поза межами України, вправі розірвати шлюб із проживаючим поза межами України чоловіком у судах України. Але не завжди розірвання шлюбу , зроблене в Україні, може бути визнане за рубежем.

83. 1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином

України та іноземцем або особою без громадянства, а також між

іноземцями або особами без громадянства визначаються правом

України.

85. Стаття 56. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні

1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.

Стаття 57. Укладення шлюбу в консульській установі або дипломатичному представництві

1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.

2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.

86. “Стаття 197. Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами і шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Визнання розлучень, здійснених поза межами України

Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні провадиться за законодавством України.

Розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними грома-дянами, здійснене поза межами України за законами відповідних дер-жав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України. Розірвання

213

шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за за-конами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза ме-жами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Ук-раїні. Громадянин України, що проживає поза межами України, має пра-во розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства, в судах України. У тих ви-падках, коли за законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану, шлюб може бути розірва-ний в консульських установах України.

Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян України, які про-живають поза межами України, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного Суду України”.

87. Стаття 57. Укладення шлюбу в консульській установі або

дипломатичному представництві

1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них

проживає за межами України, може укладатися в консульській

установі або дипломатичному представництві України згідно з правом

України.

2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або

дипломатичному представництві відповідних держав в Україні

регулюється правом акредитуючої держави.

88. Стаття 61. Майнові відносини подружжя

1. Подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків

шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави,

у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до

нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

2. Право, вибране згідно з частиною першою цієї статті,

припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі

зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з

подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування

якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до

правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не

встановлено подружжям.

3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки

шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових

наслідків шлюбу.

90. “Іноземні громадяни, які виявили бажання усиновити дитину, яка є громадянином України, звертаються з письмовою заявою до Центру про взяття їх на облік кандидатами в усиновителі та надання направлення на відвідання відповідного державного дитячого закладу для підбору, зна-йомства та установлення контакту з дитиною.

До заяви додаються такі документи:

1. Висновок, виданий компетентним органом країни проживання кандидата в усиновителі, що підтверджує його можливість бути усино-вителем, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних, складу сім’ї, наявності власних дітей, інших відомостей. Якщо висновок

217

видав недержавний орган, до нього додається копія ліцензії, виданої заз-наченому органу на проведення діяльності, пов’язаної з усиновленням.

2. Дозвіл компетентного органу країни проживання кандидата в уси-новителі на в’їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини.

3. Документи про доходи, заробіток, прибуток (довідка з банку про річний прибуток сім’ї).

4. Медичний висновок про стан здоров’я кожного кандидата в усино-вителі.

5. Копія свідоцтва про шлюб (якщо заявники перебувають у шлюбі).

6. Копія паспорта або іншого документа, який засвідчує особу канди-дата в усиновителі.

7. Відомості уповноваженого органу на кожного кандидата в усино-вителі про те, що ніхто з них не притягався до кримінальної відповідаль-ності.

8. Зобов’язання усиновителя у разі усиновлення дитини в місячний термін поставити її на консульський облік в консульській установі Украї-ни в країні проживання та надавати цій установі періодичну інформацію (не менше одного разу на рік) про умови проживання і виховання дити-ни, можливість її представника спілкуватися з дитиною, а також про збе-реження усиновленій дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку.

Зазначені документи мають бути легалізовані в установленому по-рядку, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнарод-ними договорами України. Термін дії цих документів — один рік.

Документи мають бути перекладені на українську мову. Переклад за-свідчується в консульській установі України в країні проживання канди-датів в усиновителі або в органах державного нотаріату на території Ук-раїни”.

Ознайомимося зі статтями КпШС України, які регулюють усиновлен-ня на території України.

“Стаття 1992. Усиновлення дітей іноземними громадянами, які пе-ребувають у шлюбі з громадянами України на території України

Усиновлення дітей іноземними громадянами, які перебувають у шлюбі з громадянами України на території України, провадиться відпо-відно до глави 14 цього Кодексу в порядку, передбаченому для громадян України.

Стаття 1993. Усиновлення дітей, які є іноземними громадянами або особами без громадянства, на території України громадянами інших держав

218

91. Колізійні проблеми трудових договорів.

Стаття 52. Право, що застосовується до трудових відносин

1. До трудових відносин застосовується пр.д-ви, у якій вик. робота, якщо інше не передбачено законом або між. договором У.

Стаття 53. Трудові відносини громадян У.які працюють за кордоном

1. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:

1) громадяни У. працюють у закордонних дипломатичних установах У.;

2) громадяни У. уклали з роботодавцями – фіз. або ю.о. У. трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству д-ви, на території якої виконується робота;

3) це передбачено законом або між.дог.У.

Стаття 54. Особ. регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в У.

1. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в У., не регулюються правом У. в разі, якщо:

1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дип.пред. іноз. д-ав або пред. МО в У,якщо інше не передб. між. дог.У.;

2) іноземці та особи без громадянства за межами У.уклали з іноземними роботодавцями - фіз.чи юр.о. трудові дог. про виконання роботи в У., якщо інше не передбачено дог. чи між.дог.У..

93. Загальні положення про трудові права іноземців в Україні та громадян України за кордоном.

Українці за кордоном:

Постіно- за законодавством тієї країни, тимчасово – можуть працювати внаслідок:

направлення в іншу державу;

укладання трудового контракту;

під час виконання трудов. Обов”язків – пошир. Законодавство України. та за законодавством іншої країни.

Без оформлення дозволу – висококласні спеціалісти – на підприємства з іноземними інвестиціями.

Правовий статус іноземців, які постійно проживають користуються національним режимом, щодо працевлаштування. Тимчасово лише за контрактом; не можуть займатися трудовою діяльністю, які перебувають тимчасово у приватних справах. Не можуть зазначатися на посади, на яких за нашим законодавством можуть працювати лише українці.

- мають право на пенсії, як і укр..громадяни;

- дають гроші до пенсійного фонду;

- Працевл. Регулюється законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України.

- за законом держави місце знаходження головного підприємства;

Іноземці:

1) Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу

2) За контрактом без дозволу іноз.можуть працювати в Україні у випадках спеціально визначених законодавством.

3)Праця іноз. за контрактом, ускладнений суб”єктами господарчої діяльності України та іноземними державами.

4) підприємницька діяльність;

5) можуть працювати на спільних підприємствах.

6)можуть працювати у вільних економічних зонах.

7) для здійснення представницьких функцій.

8) труд.статус іноземця визначається за закон.держави, яка їх надіслала та за законодавством України.

9) на співробітників міжн. Урядових організацій поширюються норми актів цих організацій.

94. Положення іноземних громадян в цивільному процесі.

Під міжнародним цивільним процесом у науці МПрП розуміється сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних з захистом прав іноземців і іноземних юридичних осіб у суді й арбітражі . Термін "міжнародний цивільний процес" носить умовний характер. Звичайно до міжнародного цивільного процесу відносять питання, про наступне:

1) визначення підсудності у відношенні справ, що виникають по цивільним, сімейним і трудовим правовідносинам з іноземним, або міжнародним, елементом;

2) процесуальне положення іноземних громадян і іноземних юридичних осіб у суді;

3) процесуальне положення іноземної держави і його дипломатичних і консульських представників;

4) установлення змісту іноземного права;

5) звертання до іноземних судів з дорученнями про вручення документів і виконання окремих процесуальних дій і виконання доручень іноземних судів;

6) визнання і примусове виконання іноземних судових рішень ;

7) здійснення нотаріальних дій;

8) визнання іноземних арбітражних угод;

9) розгляд спорів в порядку арбітражу;

10) примусове виконання рішень іноземного арбітражу.

Питання міжнародного цивільного процесу пов'язані з регулюванням самого змісту цивільно-правових, сімейних і інших відносин з іноземним елементом.

95. В современной мировой системе международная подсудность определяется:

1) по признаку гражданства стороны или сторон в деле (страны романского права). Так, суд Франции признает себя компетентным рассматривать дела при условии, которое в спорном правоотношении принимает участие гражданин Франции, независимо от места их возникновения. Согласно французскому гражданскому кодексу, «иностранец, который даже не находится во Франции, может быть вызванный в французский суд для выполнения обязательств, составленных им в Франции с французом; он может быть привлечен к французскому суду по обязательствам, заключенным им в иностранном государстве с французом» (ст. 14). И дальше: «Француз может быть привлечен к французскому суду по обязательствам, заключенным им в иностранном государстве с иностранцем» (ст. 15).

2) по признаку местожительства или домицилия ответчика, т.е. распространение основ внутреннего законодательства на дела с иностранным элементом (страны пандектного права) (ФРГ);

3) по признаку «фактического присутствия» ответчика (страны общего права), т.е. по признаку непосредственного участия ответчика или наличия надлежащего ему имущества на территории определенного государства (Англия, США). Так, система законов Великобритании не связывает юрисдикцию суда с резиденцией сторон, местом заключения договора или местом неразрешенного действия. Она ставит вообще компетенцию в зависимость от того, чтобы ответчику в судебном округе лично был предоставлен иск или повестка в суд. Идет речь при этом о своем гражданине или иностранце, практически не имеет значения, как и вопрос, проживает ли иностранный ответчик здесь постоянно. Кроме того, сложное регулирование международной компетенции в отдельных штатах США также выходит из подобных представлений.

4) по месту нахождения спорной вещи;

5) при наличии другой связи спорного дела с территорией определенного государства, в частности места причинения вреда, выполнение договора и т.п. Предоставление иностранным гражданам и лицам без гражданства национального режима имеет безусловный характер. В законодательстве Украины не содержатся любые ограничения или условия для иностранцев, выполнение которых необходимо для обращения в суд. Отказ в принятии искового заявления иностранца возможно только на общих основаниях, предусмотренных в ГПК Украины (ст. 122 ГПК)

97. Стаття 80. Судові доручення

1. У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від них доказів на території іноземної держави можуть бути виконані консульською посадовою особою України відповідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування.

98 Визнання і виконання іноземних судових рішень.

Порядок визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів визначається відповідними міжнародними договорами України. Рішення іноземного суду або арбітражного суду може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту набрання ним законної сили. Таким міжнародним договором є Конвенція держав — членів СНД, якою встановлено єдиний порядок визнання і виконання рішень її учасницями і яка стала нормативною базою для його відтворення у договорах між Україною і Республікою Грузія, Республікою Польща, Естонською Республікою та ін. Кожна з договірних сторін на умовах, передбачених Конвенцією, визнає і виконує рішення, винесені на території інших договірних сторін, а саме: 1) рішення судів у цивільних і сімейних справах, в тому числі й мирові угоди у таких справах майнового характеру, затверджені судом; 2) рішення судів у кримінальних справах в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Винесені судами однієї договірної сторони рішення, які не потребують примусового виконання, з цивільних немайнових справ, що набрали законної сили, а в справах, що стосуються батьківських прав, рішення, що не набрали законної сили, але підлягають негайному виконанню, визнаються на території інших договірних сторін без проведення дій по визнанню, якщо суд запитуваної договірної сторони не виніс раніше у цій справі правомірного рішення справі або якщо справа згідно з Конвенцією, а у випадках, не передбачених нею, згідно з законодавством договірної сторони, на території якої рішення повинно бути визнане, не належить до виключної компетенції суду цієї договірної сторони. Клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї договірної сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.

99. “Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення та ін.), крім договорів про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого неру-хомого майна, що знаходиться в Україні;

2) вживають заходів до охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них;

6) засвідчують справжність підпису на документах;

7) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

8) посвідчують факт, що громадянин є живим;

9) посвідчують факт знаходження громадянина в певному місці;

10) посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на документах;

11) посвідчують час пред’явлення документів;

12) приймають у депозит грошові суми і цінні папери;

13) вчиняють виконавчі надписи;

14) приймають на збереження документи;

15) вчиняють морські протести.

101. Міжнародні комерційні арбітражі .

Арбітражний суд – суд, обраний сторонами для вирішення спору між ними. Склад суду визначається сторонами. Звернення до такого суду відбувається лише за згодою сторін. Види – ізольовані і постійно діючі.

Ізольовані – тобто ті суди, які створюються спеціально для вирішення Конкретного спору. Сторони самі визначають порядок створення третейського суду й правила розгляду в ньому справи. Після винесення рішення такий суд завершує своє існування. Він також отримав назву ad-hoc (тобто „цього”, тобто для розгляду даного конкретного діла).

104. Виконання іноземних арбітражних рішень.

Визнання іноземних арбітажних угод і приведення у виконання іноземних арбітажних рішень урегульовані багатобічною Конвенцією, прийнятою в Нью-Йорку в 1958 році. У ній беруть участь 84 держави. У Конвенції передбачається визнання писемних угод, по яких сторони домовилися передати в арбітаж суперечку по конкретній справі. Судді держав-учасниць зобов'язуються направити справу в арбітаж. Разом з тим кожна договірна держава зобов'язалася визнавати арбітражні рішення й приводити їх у виконання на своїй території у відповідності зі своїми процесуальними нормами. У Конвенції також вказуються випадки, коли може бути відмовлено у визнанні й приведенні у виконання арбітажного рішення.