5. Обмеження у використанні методики беззбитковості в процесі складання операційного бюджету підприємства.

Класична (базова) модель аналізу “витрати – обсяг – прибуток” є досить спрощеною й не враховує ряду факторів, істотних при розробці бюджету продажів підприємства на практиці.

По-перше, базова модель аналізу вирішує задачу зі знаходження оптимальної величини фізичного обсягу збуту й рівня цін реалізації для одного виду продукції. При обмежених ресурсах підприємства й наявності різноманітного асортименту збуту на практиці часто необхідно вирішувати завдання оптимізації структури виробництва й збуту, виходячи з порівняння планованого доходу від реалізації різних видів продукції. Це в серйозному ступені ускладнює алгоритм аналізу “витрати – обсяг – прибуток”.

По-друге, фізичний обсяг збуту залежить не тільки від цінової політики, але й від ряду інших факторів, якось, надання розстрочки платежу, що супроводжують послуг та ін.

По-третє, політика підприємства в області ціноутворення ґрунтується не тільки на завданнях з (короткострокового) бюджетного періоду, але й на більше довгострокових факторах. Наприклад, компанія може в даний момент проводити політикові цінового демпінгу (свідомо занижених цін) з метою закріпитися на ринку, витиснувши конкурентів, і надалі надолужити сьогоднішні збитки. По-четверте, змінні витрати підприємства не є гомогенними (однорідними) у тому розумінні, що не всі вони залежать від зміни фізичного обсягу продажів. Так, збутові витрати в частині прямої реклами можуть являтися функцією рівня цін, але не фізичного обсягу; виробничі витрати залежать від обсягів випуску; витрати по зберіганню - від величини поточного складського залишку запасів матеріальних оборотних коштів і готової продукції. |

В-п'ятих, для промислових підприємств, що випускають нестандартні види продукції (наприклад, у машинобудуванні), серйозну проблему представляє визначення еластичності попиту за ціною - тут залежність фізичного обсягу збуту від зміни рівня відпускних цін виражена не настільки явно, як для біржових (стандартних) товарів, таких як нафта, алюміній, вугілля, зерно.

Таким чином, як правило, повна формалізація процедури розрахунку оптимального обсягу й структури продажів на практиці нереальна й дуже багато чого залежить від інтуїції працівників і керівників економічних служб, заснованої на їх багаторічному досвіді.

Найчастіше має сенс використовувати формальний (математичний) апарат на основі функції маржинального доходу для визначення приблизного діапазону ефективного обсягу продажів по окремому виду продукції, а потім коректувати отриману величину з обліком інших, якісних факторів (довгострокова стратегія підприємства, обмеження по виробничих потужностях і ін.). При наявності обмежень по виробничих потужностях перевага при складанні бюджету продажів віддається тому виду продукції, що при залученні тієї ж самої величини ресурсного потенціалу (виробничих площ, устаткування й матеріальних оборотних коштів, трудових ресурсів) забезпечує більше високий рівень маржинального доходу за бюджетний період. [Щиборш і є продовження для лекцій]