8.Страхування експортних кредитів

Експортне кредитування в основному є звичайним кредитуван­ням товару, котрий пропонується контрагенту, що походить з іншої, ніж кредитор, країни. Однак цьому процесові загрожує понад 50 різ­номанітних ризиків, від яких експортер потребує страхового захис­ту. Тому-то при страхуванні експортних кредитів проявляються пе­вні особливості, котрі головним чином виникають з особливостей ук­ладу зовнішньоекономічних і зовнішньоторгових відносин.

Страхування експортних кредитів є могутнім засобом реалізації проекспортної політики кожної країни. Маючи страхове забезпечен­ня, експортери рішучіше входять у ті сектори світового ринку, котрі характеризуються підвищеним ризиком. З другого боку, експортери, маючи підтримку страхових товариств, мають більше можливостей для отримання кредитів. Після Другої світової війни у багатьох краї­нах сформувалися національні системи страхування експортних кре­дитів, яким стали властиві наступні спільні риси.

1. Урядова допомога страховим установам у сфері обслуговування експорт­них кредитів.

2. Переплетення страхування експорту з його фінансуванням.

3. Поєднання операцій з фінансування та страхування експорту з операціями щодо надання банківських та урядових гарантій.

4. Застосування комбінованого поділу ризиків експорту між державою, страховою установою та страхувальником (експортером).

Страхування експортних кредитів має на меті створення страхового захисту експортерам-кре­диторам від ризиків неплатоспроможності їх іноземних дебіторів, котра у міжнародній страховій практиці набирає наступних можливих форм.

1. Юридичне підтверджену неплатоспроможність, коли:

оголошено банкрутство дебітора або відмовлено в оголошенні ба­нкрутства з причини відсутності у нього майна;

дебітор затримав оплату і звернувся до усіх чи більшості кредиторів про пільгу, а після цього вже через суд чи без нього погасив усю заборгованість;

внаслідок дій страхувальника-кредитора не вдалося задовольнити його вимог з причини відсутності майна у дебітора.

2. Фактичну неплатоспроможність дебітора, коли судовий позов до боржника втратив смисл з причини відсутності у нього май­на і коштів.

3. Припустиму, котра полягає в ухиленні боржника від оплати і можна лише припустити, що така поведінка боржника викли­кана станом його неплатоспроможності. Боржник лише ство­рює видимість платоспроможності, але вже перевищив перед­бачений договором термін повернення коштів, котрий, як правило, може тривати від шести до дванадцяти місяців.

Причини настання неплатоспроможності клієнта у сфері зовніш­ньоторгових відносин можуть бути різного походження і характеру, однак здебільшого вони проявляються як випадкові події, яким влас­тиві ознаки ризику. Існує розподіл усіх ризиків зовнішньоекономічної діяльності на торгові і неторгові.

Торгові ризики виникають при кожній реалізації товару у кредит (розглядається як ризик взаєморозрахунку між двома сторонами торгової операції без врахування зовнішньоекономічного статусу). До неторгових ризиків відносять:

• ризики політичні (розглядалися в питанні “страхування інвестицій”);

• ризики природні (катастрофічні);

• ризики економічні.

Природні ризики обумовлені стихійними лихами катастрофічного характеру (циклонами, ураганами, повенями, землетрусами, виверженнями вулканів), які можуть вплинути на виконання зовнішньоекономічного контракту.

Виникнення економічних ризиків обумовлено здебільшого змінами в ринковій кон’юнктурі, коливанням відсоткових ставок і курсів валют (макроекономічні коливання).

Страхування експортних кредитів може поділятися за способом його проведення на:

• страхування поодиноких операцій;

• групове страхування кредитних операцій;

• змішане страхування.

Умови цих форм страхування експортних кредитів відображаються у відповідних полісах. Страхування поодиноких кредитних операцій оформляється трьома видами полісів:

• іменно-індивідуальним (окрема страхова операція з окремим клієнтом);

• іменно-абонентним (операції з визначеним клієнтом на протязі періоду часу за переліком операцій);

• іменно-безперервним (операції з визначеним клієнтом на протязі певного періоду часу за будь-якими операціями).

Групове страхування передбачає, що у компанії страхувальника не один, а декілька клієнтів в зовнішньоекономічних відносинах. При цьому страховик здійснює страхування усіх операцій з усіма клієнтами одночасно. При цьому застосовуються два типи страхових полісів:

• глобально-генеральний;

• глобально-ексцедентний.

За першою формою страховик покриває усі збитки страхувальника без обмежень. За другою – покриваються лише збитки страхувальника до певного рівня. Частка відповідальності залишається на страхувальникові (франшиза).

Вартість страхування експортних кредитів значною мірою залежить від країни-імпортера та від ряду факторів мікроекономічного плану (наприклад, фінансова надійність підприємства імпортера тощо).

Оцінка ризику країни-імпортера при цьому обраховується окремо від підприємства-імпортера продукції. Достатньо поширеною є методика оцінки ризику країни-імпортера за наступною методикою:

• визначається кількість балів окремо за кожним ризиком (політичним, фінансовим, економічним);

• робиться розрахунок комбінованого показника ризику країни СР = 0,5 (PR + FR + ER);

• до оціненого ризику країни додається оцінка ризику контрагента і визначається страховий тариф.

Ще донедавна страхування експортних кредитів було прерогативою державних установ. Зараз на цей ринок стрімко виходять потужні західні страхові компанії.

В Україні страхування експортних кредитів також планувалося впроваджувати під керівництвом держави. Так, Постановою КМУ №1280 від 17 серпня 1998 року “Про впровадження механізму страхування експортних і кредитних ризиків” були визначені підстави спеціалізованого фінансового формування (Фонд страхових гарантій “Ексімстрах”). Але за низки об’єктивних причин ця установа не виконала визначені для неї функції. Зараз страхування експортних кредитів з українським експортом, як це не дивно, проводять іноземні страхові установи з залученням іноземних же урядів.