9.9. Механізм проведення страхування експортних кредитів

Страхування експортних кредитів може поділятися за способом його проведення на:

• страхування поодиноких операцій;

• групове страхування кредитних операцій;

• змішане страхування.

Умови цих форм страхування експортних кредитів відображаються у відповідних полісах. Страхування поодиноких кредитних операцій оформляється трьома видами полісів:

• іменно-індивідуальним (окрема страхова операція з окремим клієнтом);

• іменно-абонентним (операції з визначеним клієнтом на протязі періоду часу за переліком операцій);

• іменно-безперервним (операції з визначеним клієнтом на протязі певного періоду часу за будь-якими операціями).

Групове страхування передбачає, що у компанії страхувальника не один, а декілька клієнтів, що приймають участь в зовнішньоекономічних відносинах. При цьому страховик здійснює страхування усіх операцій з усіма клієнтами одночасно. При цьому застосовуються два типи страхових полісів:

• глобально-генеральний;

• глобально-ексцедентний.

За першою формою страховик покриває усі збитки страхувальника без обмежень. За другою – покриваються лише збитки страхувальника до певного рівня. Частка відповідальності залишається на страхувальникові (франшиза) [20].

Суми, на які укладаються договори страхування є значними і вимірюються десятками або сотнями мільйонів доларів, оскільки дрібні ризики страхувати невигідно (даний вид страхування є дуже дорогим зважаючи на необхідність проведення експертиз у зовнішньоекономічній діяльності).

Вартість страхування експортних кредитів значною мірою залежить від країни-імпортера та від ряду факторів мікроекономічного плану (наприклад, фінансова надійність підприємства імпортера тощо). В ряд країн (в яких відсутня державна влада або відмічені громадські хвилювання чи військові дії) послуга страхування експортних кредитів взагалі не надається.

Фактором диференціації страхових тарифів щодо існуючих ризиків є тривалість кредитного договору, страхового періоду, а також політико-економічний імідж, тобто загальновизнаний рівень довіри до країни-імпортера, так званий показник бонітету країни. Згідно з міжнародною класифікацією встановлено чотири класи бонітету країн – потенційних імпортерів: перший клас відповідає найвищий довірі, четвертий – найнижчій. Відповідно тарифи четвертого класу в кілька разів перевищують тарифи першого класу. Бонітет країн визначається щорічно компетентними органами міжнародного співтовариства і доводиться до відома усіх зацікавлених страхових товариств. Бонітет країни позначається не тільки на величіні страхових тарифів, а й на встановленні співвідношення між відповідальністю страховика і відповідальністю (власною участю) страхувальника. Тому правилом є: чим нижче довіра до країни-імпортера, тим вищою є квота «власної участі» страхувальника.

Оцінка ризику країни-імпортера при цьому обраховується окремо від підприємства-імпортера продукції. Достатньо поширеною є методика оцінки ризику країни-імпортера за наступною методикою:

• визначається кількість балів окремо за кожним ризиком (політичним, фінансовим, економічним);

• робиться розрахунок комбінованого показника ризику країни:

СР = 0,5 (PR + FR + ER), (9.1)

де РR – сума пунктів для політичного ризику;

FR – сума пунктів для фінансового ризику;

ER – сума пунктів для економічного ризику

• до оціненого ризику країни додається оцінка ризику контрагента і визначається страховий тариф [20].

Ще донедавна страхування експортних кредитів було прерогативою державних установ. Зараз на цей ринок стрімко виходять потужні західні страхові компанії.

В Україні страхування експортних кредитів також планувалося впроваджувати під керівництвом держави. Так, Постановою КМУ №1280 від 17 серпня 1998 року «Про впровадження механізму страхування експортних і кредитних ризиків» були визначені підстави спеціалізованого фінансового формування (Фонд страхових гарантій «Ексімстрах»). Але через ряд об’єктивних причин ця установа не виконала визначені для неї функції. Зараз страхування експортних кредитів з українським експортом проводять вітчизняні і іноземні страхові установи з залученням іноземних урядів.