Тема 4. Традиції та новаторство

Образне бачення історії. Фотографія є документом епохи. Традиції й новаторство 30-х років. Причетність до правди життя. Пошук нових фотографічних засобів щодо виразності знімків.

Репортаж і наука

Особливо зацікавилися фотопроцесами вчені. Луї Араго, доповідаючи Паризькій Академії про можливості фотографії ще в 1839 році заявив: «Для того щоб скопіювати мільйони ієрогліфів, хоча б тільки на зовнішніх стінах будинків у Фівах, Мемфісі, Карнасі й інших, потрібні були б багато десятків років і цілі легіони малювальників. За допомогою дагеротипа одна людина може дуже легко виконати цю страшну роботу».

І вже в 1841 році директор римської обсерваторії Віко надіслав у Париж фотозображення туманності Оріона. Роком раніше малюнки для палеонтологічного атласу були зняті в Лондоні Боскавет-Ібетсоном. У жовтні 1840 року Жофруа Сент-Ілер показував академічним зборам фотографії живого орангутанга.

В. Стасов, художній критик і завідувач художнім відділом Імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі, в 1856 році писав: «Види Греції знімав барон Гро, Мексики - Тіфро. Ці дві колекції на металі. На папері ж види Єгипту, Палестини й Сирії знімали Максим дю Кан і Тенар, Іспанії - Віконт Віжве, Віконт Дакс, Тенісон; Швейцарії - Мартенс; Рейну й взагалі Німеччини Дакс, Марвілль, Ферьє; Росії (а саме Києва, Петербурга й Москви) - Фентон, секретар Лондонського фотографічного товариства...»

Ці записи й свідчать про появу перших фоторепортажів. Наприклад, для зйомки тубільного населення дослідники використовували постановочний метод. Африканського воїна розфарбовували бойовими фарбами, вкладали в його руки спис і просили прийняти найбільш застрашливу позу. Знімки найчастіше виходили статичними, але вони давали більш реальне подання про етнос, ніж малюнки мандрівників ( що практикувалися раніше), які до того ж не були художниками-професіоналами.

Репортаж і подорожі

В 1840 році відомий мандрівник Григорій Сілич Карелін (однофамілець знаменитого нижегородського фотографа) зробив спробу застосування фотографії для створення альбому «Типів і видів». Раніше, ще в 1836 році, він зробив велику подорож на Каспій і до звіту представив альбом акварелей з видами Каспійське краю. Через чотири року він знімає в Східному Казахстані і на Алтаї.

конецформыначалоформыОлександр Родченко- новатор у всьому

Перша чверть XX століття дало російському мистецтву цілу плеяду блискучих художників. Серед них і Олександр Родченко - фотограф, живописець, дизайнер, чиє ім'я стало справжнім символом епохи конструктивізму.

Перші кроки Родченко на ниві фотографії відносяться до 1924 року, коли він, у той час театральний художник і дизайнер, зштовхнувся з необхідністю фіксувати на плівку свої роботи. Відкривши нове для себе мистецтво, Родченко був ним повністю зачарований - правда, у фотографії, як і в живописі, він у той час більше цікавився «чистою композицією», досліджуючи, як впливають один на одного розташовані на площині предмети.

Незабаром молодий фотограф створив собі репутацію новатора, виконавши ряд колажів і монтажів з використанням власних фотографій і вирізок з журналів. Роботи Родченко друкувалися в журналах «Советское фото» і «Новий ЛЕФ», а Маяковський доручив йому ілюстрування своїх книг.

Родченко звертався й до більш класичних областей фотографії - портрету й репортажу. Однак і тут фотохудожник створював свої власні канони, що забезпечили його роботам почесне місце в будь-якому сучасному підручнику фотографії. Як приклад можна привести серію портретів Маяковського, створюючи які, Родченко відкинув всі традиції павільйонної зйомки, або портрет Лілі Брік (1924 рік), що став класикою зйомки великим планом. Як фоторепортер Родченко вперше застосував багаторазову зйомку людини в дії, що дозволяє одержувати збірне документально-образне подання про модель.

Під «чужим» кутом. Родченко ввійшов в історію зі знімками, зробленими під незвичним кутом, у ракурсі, що спотворює й «оживляє» звичайні предмети. Наприклад фотографії, зняті Родченко з дахів (верхній ракурс), настільки динамічні, що здається, начебто фігури людей от-от почнуть рухатися.

Складні для розуміння роботи художника не відразу знайшли своїх цінителів - зокрема, в 1932 році висловлювалася думка, що зйомка радянської людини «під кутом» це справжня ворожа вилазка злісного «ворога народу». Проте в той момент ці обвинувачення не привели до яких-небудь серйозних наслідків для художника - його сповненої енергії роботи продовжували друкуватися, а різкий, пізнаваний стиль здобував усе більше шанувальників і наслідувачів.

Втім, зовсім гладкою долю художника теж не назвеш - у післявоєнні роки він все-таки був виключений із Союзу художників. Опала протривала недовго - через кілька років Олександра Родченко відновили в Союзі. Це трапилося лише незадовго до його смерті, в 1956 році.

Література: