24. Основний та оборотний капітал.

Капітал підпр-ва знаходиться в постійному обігу, адже йому надзвичайно важливо постійно розвиватись та збільшувати свій прибуток. Основний капітал підпр-ва - сума вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності підпр-ва. Це кошти, які багаторазово використовуються в господарчому процесі. Грошові кошти, авансовані на придбання основних фондів, називаються основними коштами.

В момент введення в експлуатацію підприємству необхідно більше грошових коштів, які б забезпечили йому придбання матеріальних засобів для обслуговування процесу вир-ва та реалізації продукції. Грошові кошти, авансовані на оборотні виробничі фонди та фонди обігу, складають оборотний капітал підприємтсва. Оборотний капітал ( підприємства, фірми, інших установ) – це такий капітал, який бере участь у виробничому процесі і отриманий дохід дальше переноситься на створення продукції. Цей капітал є повністю в русі і призначений для розширення виробництва. До нього входять купівля засобів виробництва, ресурсів, праця людей. Основний капітал - це головний капітал, який виконує переважно виробничу функцію ( будівлі, устаткування, машини та ін.). Цей капіта потребує постійного оновлення з боку виробника. Застаріла техніка і устаткування приноситиме великі затрати на виробництво т оварів і буде не конкурентною на ринку товарів та послуг.

25.Для соновного капіталу є така характерна ознака як знос капіталу.

Знос основного капіталу поділяється на:

1. Фізичний знос – це втрата основного капіталу під дією природи або виробітку. В результаті чого він втрачає свої якості і на придатний для подальшого експлуатування. Наприклад: для виробництва гайок, завод використовує верстатний станок. Допустимо, що цей станок буде працювати 10 років. Після десяти років виробник буде змушений замінити його на новий, або по ремонтувати старий. В обох випадках виробникові потрібно буде застосувати новий основний капітал для подальшого виробництва гайок.

2. Моральний знос – це такий знос капіталу, при якому подальша експлуатація даного предмета приносить збитки. При моральному зносі потрібна часткова або загальна оновленість виробництва. Наприклад: Сьогодні виробник для виробництва зошитів використовує певний верстат який виготовляє 1000 шт. за годину. Через два роки на ринку появляється новий верстат, але з більшою продуктивністю (1500 шт. годину ), і меншими затратами праці. Можна зробити висновок, якщо виробник не оновить свій основний капітал, його продукція буде дорожчою і не конкурентно-здатною на ринку. Основою морального зносу основного капіталу є науково-технічний прогрес, який змушує виробників до переоснащення виробництва. Для того, щоб частково оновити свій основний капітал підприємства роблять певні відрахування доходу в амортизаційний фонд.

26. Амортизація (знос) основних засобів: сутність та методи

Амортизáція (пізньолат. amortisation — погашення, сплата боргів) — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою (наприклад, на видобуте вугілля). Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами А. основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від початкової вартості об'єктів. Амортизаційні відрахування обчислюються щомісяця у розмірі 1/12 частини річних норм, зараховуються до амортизаційного фонду і включаються у собівартість продукції або витрати обігу. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).25 відсотків амортизаційних відрахувань надходять до державного бюджету для фінансування структурної перебудови економіки.

АМОРТИЗАЦІЇ НОРМА, (від амортизація і лат. norma — правило) (рос. норма амортизации ; англ. depreciation (amortization) rate; нім. Amortisationsnorm f, Verschleiβnorm f) — величина, яка визначає суму щорічних амортизаційних відрахувань; зумовлюється вартістю і терміном служби основних фондів, витрат на капітальний ремонт і модернізацію основних фондів протягом періоду їх функціонування, а також ліквідаційною вартістю вибулих основних фондів.

У гірничій промисловості амортизаційні відрахування на реновацію проводяться: для спеціалізованих будівель, споруд (в тому числі гірничих виробок), пристроїв, термін служби яких обмежений часом виїмки запасів корисної копалини, за поточнними ставками; для інших видів основних фондів, термін служби яких визначається їх фактичною придатністю, за затвердженими нормами амортизаційних відрахувань на реновацію, що залежать від термінів служби. Амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і модернізацію в гірничій промисловості для всіх основних фондів нараховуються також за нормами амортизаційних відрахувань. Норми амортизаційних відрахувань на реновацію, а також на капітальний ремонт і модернізацію дорівнюють відношенню річної суми амортизаційних відрахувань до первинної (балансової) вартості основних фондів, виражаються у відсотках.

27. ВВП, його характеристика. Основним показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни. Під “економічною територією” країни розуміють територію, яка адміні¬стративне керується урядом даної країни та в межах якої особи, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території, вона не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо), але містить такі анклави даної країни, які розташовані на території інших країн. Термін “внутрішній” протистоїть термінові “національний”. Він означає, що при вимірюванні ВВП враховуються результати виробництва підприємств, організацій, установ незалежно від того, чи вітчизняними є ці підприємства, чи вони контролюються іноземним капіталом, наприклад, є дочірніми відділеннями іноземних корпорацій.

В цілому фізична особа або організація (юридична особа) вважаються резидентами тієї економіки, з якою вони пов'язані тісніше, ніж з будь-якою іншою, або ж тієї економіки, де міститься центр їхніх інтересів.

Частина виробленого країною ВВП має бути передана нерезидентам як компенсація за надані ними ресурси або трудову участь у процесі виробництва (наприклад, у вигляді процентів за наданий капітал або у вигляді оплати праці сезонних іноземних робітників та осіб, які працюють за корот¬костроковим контрактом). З іншого боку, резиденти даної країни, можуть отримувати аналогічні доходи з-за кордону. Отже, із внесенням цих поправок, отримаємо показник валового національно¬го продукту (ВНП). ВВП + Доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв'язку із їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – Доходи, сплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни (оплата праці, проценти, дивіденди) = ВНП (ВНД). Доходи резидентів, отримані з-за кордону у зв'язку з тим, що вони брали участь у виробництві, звуться первинними доходами, тому можна сказати, що ВВП відрізняється від ВНП (ВНД) на сальдо первинних доходів, які виплачені резидентам інших країн. Зрозуміло, що це сальдо може бути як додатним, так і від'ємним. В країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП (ВНД), оскільки цим країнам доводиться сплачувати розвиненим країнам великі проценти за зовнішні позики. І навпаки, для розвинутих країн характерним є протилежне співвідношення: ВНД, як правило, більший від величини ВВП.

28.Похідні показники від ВВП. Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):

ЧВП = ВВП -А.

Валовий національний дохід

Валовий національний доход (ВНД) —це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПД,

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВНДн):

ВНДн = ВНД + ЧПТз,

де ЧПТз — чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон.

29.Зайнятість, безробіття, інфляція. Інфляція є наслідком порушення законів грошового обігу. Вона проявляється в зростанні середнього рівня цін і в переповненні каналів грошового обігу грошовими засобами. Це викликає знецінення грошової одиниці. Рівень інфляції вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін визначається як відношення ціни "ринкового кошика" даного року до ціни "ринкового кошика" базового року. Розрізняють два основні види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Безробіття Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни. безробіття — наявність групи осіб, які старші за ття — наявність групи осіб, які старші за певний вік, не мають роботи, здатні нині до роботи та які шукають роботу у розглядуваний період Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою силою та зайнятими, оскільки існують різноманітні класифікації безробіття. Це пояснюється різними підходами до проблеми безробіття, відсутністю єдиної бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне,циклічне.

Залежно від тривалості існування розглядають короткострокове і довгострокове безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке враховується офіційною статистикою, та приховане, коли людина працює, має дохід, а офіційно не зареєстрована як зайнята.

Повна зайнятість — це зайнятість за наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття за умови повної зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття.

1. Зайняті — люди, котрі виконують якусь оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку.

2. Безробітні, у визначенні МОП (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили), — це особи віком 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які:

• не мали роботи (прибуткового заняття);

• шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж

обстежуваного тижня;

• готові розпочати або розпочинають роботу протягом наступних двох

тижнів;

• знайшли роботу та чекають відповіді;

• зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

• навчаються за направленням служби зайнятості

30. Закон Оукена. Закон Оукена — эмпирическая зависимость между темпом роста безработицы и темпом роста ВНП в США начала 60-х годов, предполагающая, что превышение уровня безработицы на 1 % над уровнем естественной безработицы снижает реальный ВНП по сравнению с потенциальным (увеличивает Разрыв ВВП) на 2,5 %. Для других стран и других времен он может быть численно иным.

Назван по имени американского экономиста Артура Оукена. В реальности это не закон, а тенденция со множеством ограничений по странам, регионам, миру в целом и периодам времени.

(Y − Y * ) / Y * = − Buc

Y — фактический ВНП

Y* — потенциальный ВНП

uc — уровень циклической безработицы

B — эмпирический коэффициент чувствительности (обычно принимается 2.5)

По каждой стране в зависимости от периода будет свой коэффициент В.

Из формулы следует, что если циклическая безработица в стране отсутствует, фактический ВНП равен потенциальному, то есть в экономике задействованы все возможные производственные ресурсы.

Следствие из закона Оукена:

(Y1 − Y0) / Y0 = − B(u1 − u0) / (1 − Bu0)

Y1,u1 — ВНП и уровень безработицы в текущем периоде

Y0,u0 — ВНП и уровень безработицы в базовом периоде

Практика показывает, что закон Оукена выполняется далеко не всегда, то есть не является универсальным экономическим законом.

31.Інфляція. Причини, сутність, види. Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

знецінювання грошей по відношенню до золота;

знецінювання грошей по відношенню до товару;

знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

“Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.”

Типи інфляції В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Соціальні наслідки

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає: зростання виробництва і насичення ринку товарами; структурну та конверсійну перебудову економіки; обмеження емісії грошей; скорочення дефіциту державного бюджету; стимулювання нагромаджень та інвестицій;

приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва;