2. Українська художня культура хіу-хуі ст.

Відродження принципово змінило становище художньої творчо­сті та митця в суспільстві. Під безпосереднім впливом Дж_г Базарі в Європі розпочався «академічний рух», що остаточно закріпив за мит­цями статус їхньої належності до елітарних верств суспільства. Мис­тецтво сприяю єдності духовного життя епохи, наближаючись до науки, філософії, політики: воно стало справжнім рушієм процесу творення нового ідеалу, який, у свою чергу, впливав на всю систему мистецтв ренесансної художньої культури. Її ядро складали ідеї єдно­сті краси і правди, природного і божественного, ідеалу і реальності античності і християнства. Ренесансний стиль намагався бути взір­цем гармонії почуття та інтелекту, уявлення і дослідження, зрозумі­лих і відчутих у своїй нетотожності.

В українській художній культурі, як і країнах Західної Європи, ренесанс, передусім, стверджувався в літературі. Різноманітні за жанровими формами твори староукраїнською, слов’яноруською, польською та латинською мовами найповніше втілювали гуманістич­ний ідеал. Інтерес до світу почуттів, до земних, людських цінностей найбільш чітко виявися в поезії ХУ-ХУІ ст.

Перші українські друковані вірші належали літераторам остро- зького культурного центру, серед яких виділявся Г. Смотрицький. Поезією захоплювалися і студенти Київської колегії, основну увагу вони приділяли художній формі (наприклад, епіграми у формі овалу, кола, куба, келиха). Серед домінуючих віршованих жанрів того часу - поема та ода. Найчастіше то були панегірики до поважних осіб з різ­них нагод: поздоровлення з іменинами, шлюбом, оспівування родово­го герба тошо. Відомі вірші морально-навчальні, в яких уособлюва-

лись доброчинності чи „ороки, а також релігійного змісту: рйдвіні, про початок , кінець світу, перших людей, муки і смерть Ісуса Христа («Бог сотворив Адама», «Про правду і кривду»).

Найвідоміші українські поети Ю. Дрогобич, Г1. Русин, С. Оріховський, С. Кленович, С. Пекалід віддавали перевагу латинсь­кій мові, бо всіляко підносили античну поезію. П. Русин написав ве­личальну під назвою «Похвала поезії», де назвав поетичне слово «сві­тлим даром богів», «їхнім дитям», «гомінким й солодким».

Закономірно, шо в літературу того часу владно входила козацька тематика. Поеми невідомих авторів «Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512» та «Епіцедіон» уславляли героїзм козацтва у відсічі турецько-татарської агресії засобами саме ренесансної поезії.

Геній народної творчості досяг свого найвищого зльоту у фоль­клорних жанрах героїчного епосу — багатющій скарбниці духовних цінностей українського народу. У XV ст. зароджувалися нові епічні жанри — дума та історична пісня, створювані співцями-кобзарями. Виконувалися ці твори речитативом (мелодійною декламацією) під супровід бандури, кобзи чи ліри. У найдавніших зразках героїчного епосу замальовані події раннього періоду козаччини; серед основних сюжетів — турецько-татарська неволя, втеча з полону, трагедія жінки- невільниці.

Маруся, попівна Богуславка, На волю випускає

Добре дбає, — І словами промовляє:

До темниці приходжає, «Ой козаки,

Темницю відмикає. Ви, біднії невільники!

Всіх козаків, Кажу я вам, добре дбайте.

Бідних невільників В городи християнські утікайте...

(Маруся Богуславка)

Серед оригінальних пам’яток народної поезії др. пол. XVI ст. — славнозвісна «Пісня про Байду», що розповідає про страту в Царгоро- Д> відважного борця проти турецько-татарського гніту.

Героїчний епос епохи Відродження знаходився під впливом не тільки музики, а й образотворчого мис ге шва. Автори починали опи­сувати світ таким, яким його можна побачити. Дума і пісня створю­вані жанрові картини, літератури і портрети і пейзажі.

Правда, яв козакові шапка-бирка,

Зверху дірка.

Вітром підбита,

Куди віє, ту» й провіває.

Козака молодого прохолоджає.

(Про козака Г о лоту)

Тоді Кішка Самійяо, гетьман запорозький,

Чогось одгадав, сам на чердак виступав.

Червони, хрещатії давнії хорогви із кишені винімав...

(Самійяо Кішка)

Вати» Реформації, релігійно-політичного протиборства позна­чився иа розвитку полемічної літератури, яка синтезувала церковно- І політичну публіцистику з сатирою. Поштовхом до полеміки стала спроба запровадити а Україні григоріанський календар замість юліан­ського. а також книга члена віденської єзуїтської колегії, одного з ду­ховних батьків Берестейсько? унії Петра Скарги «О единстве церкви

божьей» (1577), де стверджувалося, шо світська людина в справі злу- В ки іщяс&й не повинна мати голосу.

Першим творами української полемічної літератури були трак­тати «Ключ царства небесного» (1587) Г. Смотрицького, «О единой истинной православной вере* < 1588) Васили Суразького, «Казання святого Кирила* (1596) С. Зизаиія Сильним ударом по натхненниках і авторах унії був вихід в евгт польською і українською мовою «Алок- | рюмса» (1597-15%_; Христофора Філалета В трактаті, який не тіль- І ки об'ємом, а й змістом перевершував полемічні твори попередників, І автор викривав зраду православних священиків і суть унії, пояснював | тз леиокрзтичної »еркьи. госіро критик/г^и |

■^{ІЛЄЮ ПаПСЬК0Ї мона}Р*ї^{’ ™ Ухвала спільноту від справ віри.

Вершиною ж ренесансної полемічної літератури стала творчість | ^,вана Вишенського (1551-1621). З 1588 р. він звертався до україись- кого народу з емоційними посланнями в стилі біблійних пророків, ви­ступаючи проти ворогів старого благочестя. Його концепція про сво- С бону народу і особи, яка грунтувалася на ідеях раннього християн*. і ва, ставила завдання захистити православне вчення від впливу като­лицизму, І. Вишенський мріяв про перемогу «справжнього християн­ства» над усіма іншими «сектами і вірами», висунув утопічну програ­му «царства Божого на землі», яка перегукувалася з вченням Гомаса Мюнцера. Послання, трактати, листи 1. Вишенського відрізняються великим літературним хистом і естетичним смаком; заслуговує на уваїу і його боротьба за слов’янську мову, її поширення на рідній зе­млі-

З кінця XV ст. розвивався український ренесансний театр. Йо­го витоки у віршованих діалогах, які практикувалися в братських школах за зразками західноєвропейської драматургії того часу. Це бу­ли так звані містерії та міраклі - релігійні спектаклі, шо ілюстрували біблійні сюжети, сценічно відображали житія святих, а також моралі­те - театральні постанови, героями яких були алегоричні постаті, - Душа, Чеснота, Любов, Покора, Гнів, Заздрість, що вели розмови мо­ралізаторського характеру. З XVI ст. всі ці жанри релігійної драмату­ргії стали складовими шкільної драми. /ї актуальність в ренесансній культурі була обумовлена потребами освіти, передусім, вивченням латинської мови. У шкільний театральний репертуар увійшли не тіль­ки класичні античні комедії Іерениія і Илавта, а й твори самих осві­тян з міфологічними та історичними сюжсгами. Постанови, шо синте­зували елементи драматичного і музичного театру, багаті, а іноді й розкішні сиенічні декорації, аристократичні імена виконавців на афі­шах, присутність високих достойників, нерідко коронованих осіб - і/е притягало публіку, надаючи блиску виставам.

Національною особливістю української шкільної драми було те,

¹ > поміж віршовані діалоги релігійного, міфологічного, алегоричного гу виконанні вводили комедійні дійства у формі інтермедій або

т (.».( оочй» И ■І ■ ■ НІ В «я» розваги гл.- побутом СМОМШ, ВЮ •^ЄП*^—"** („юсті*»' постанови •

■л **-—й» ч—“ ^{у якій >и}-

Окремимпап**"" "^_п>-до»'*«'«рииькиу***¹“-

СТУПИ» <’^,**⁰*^епп,>'-_г- ьсобою умиі, студента та мандрівні тої», мо-по-р««» ^ж _т сапа. Спектакль складався

мви. перете»« ⁵ *“* /відбувалася у варкитему поверсі вертепу,

, лю» часіЮ ревіпЛ»' ^ _{черуиІЙЯ}н сцен народження Христа,

_т уааамв а шяі Ірода, #ого смерті. В інтерме-

_>ияв^ІІ«ЯІЙ(і№^^^^^^^ И(рсоімю з народного

тію» часта» ‘^даІЛОГ°„,_ «паю, шо розважали глядачів. У ці.

• козак, поли», І

6>ХНМОП) ***** и— ^ _{шкільи0}> ярами XVI ст. свідчить про її вза-

лперпурннм , театральним процесом, шоя»*«**** • - дафос епохи» я иориинн* до багатства життя І Г>ман«гт«чин^ . — , ИИЩІТТ-- і » просторових .чисте]

ШшШаШШЖИЯШШШЯЯШШЯі-хаїь^Яі..:,.

'««пвяііаСЬЇХ роль в художній культурі. Живопис,

• Поступово зміню»»'

ІІ ІІІЬЙ мм 1—11 мій мистецтвами, відмежува-]

скульптуро* граФ***^ ^ ачала • своє домінуюче становище в вшись юя архшекяуриг

ыиаш художньої творчості.

Гіігіш“ зміни у принципах будівництва того часу були обу- _жтуіямоспо образотворчих мистецтв. Італієць ” ^^ЄН1*Девгі в «Десгги книгах про архітектуру» писав: «Зодчий са- ^{А І} **—- заполнив бази, капітелі. колони, фронтони і таке і„- , \_лтЯгрікьбярі Т— майстерня і кожний цех підкорю-]

•мемопу живописця». Якщо середньовічна архітек- гоься правилу» *^{№Іси 7} . .

базувалася иа уніфікованому церковно-схоластичному світогляді Т^шаштт ДОС0Ш майстрів, то в ренесансній на першому плані і_с творчість архітектора. який активно звертався ■-ЦИМИ 1 «іямішшии Знов з'явилася півкругла ар-

— - іиі —■ пг бу^дівсль **^{т ,наЙдені зразки лля рЬ,}°-

&*§І і ^Нпсов‘^{вінки 3 кві}™ ^{й плояів}’^лис' иит «мови левів і крилаті амури. Найдосконалішими вважалися В ИЯ! півсферичним куполом, за зразком давньоримсько-

го Пантеону.

Найактивніше у XIV-У VI р ^ст- розвивалася оборонна архітекту-

р ористовувала найсучасніші досягнення європейського бу­

дівництва. Дерев яні укріплення повністю змінювалися мурованими та цегляними. Були надбудовані стіни та вежі Луцького замку; збіль­шений і доповнений системою земляних валів з бастіонами Хотинсь­кий замок, повністю побудований в каменю Кременецький. Могутніс­тю та неприступністю вражав Невицький замок в Закарпатті- А в

14. ст. була завершена найбільш потужна українська оборонна спору­да - фортеця у Білгород-Дністровському, шо нараховувала 20 веж; довжина стін - 2 км при висоті до 7 м та товщині до 5 м. Ще більшим по ловжині оборонних систем був Кам’янець-Подільський замок - 4,5 км. Ця неприступна фортеця досі вражає функціональністю і мис­тецькою довершеністю, гармонійним зв’язком з рельєфом місцевості. У др- пол. XVI ст. фортеці будувалися майже в усіх тогочасних украї­нських містах та магнатських маєтках. Саме в архітектурі оборонних НОруд відбилася одна з найважливіших тенденцій художньої культу­ри Відродження — поступовий перехід просторових мистецтв від го­тичного стилю до ренесансного (замок Любарта в Луцьку, Острозь­кий замок, шо споруджувалися у XIV ст. як готичні, перебудовували­ся І ренесансні).

Виразний оборонний характер мали і культові споруди (Свято- горський монастир на Волині, церква у Сутківцях та монастир- фортеия у Міжгір’ї)- В їх будівництві брали участь іноземні майстри, які привносили не лише суто фортифікаційні новації, але й ренесансні архітектурні форми. Поступово з розвитком світської придворної культури споруди починали об’єднувати функції фортеці та палацу. Оборонні стіні зменшували свою суворість та неприступність, видо­змінювалися стрільниці, на фасадах з’являлися елементи декору. Жи­тлові будівлі на території замкових комплексів повністю втрачали оборонне значення, прикрашалися різьбою та орнаментами. Характе­рні приклади розкішних замків-палаців - Одеський, Жовківський, Зо- нівський, навколо яких розташовувалися парки з скульптурою.

*⁰⁷' ^стиль ренесанс починав домінувати і в міській культо-

та цивільній архітектурі. У І527 р. велика пожежа знищила майже весь готичний Львів. Відбудовувався він вже по-новому архітектора­ми італійського походження Петром італійцем з Лугано, Петром Красовським, Павлом Римлянином. flerpo.M Барбоном. Поряд з ними працювали німецькі, польські і місцеві майстри. Саме тому в архітектурі ренесансного Львова виразно простежуються дві тенден­ції. Одна з них предсгавлена в будівлях патриціату, католицьких кос­телах, каплицях це слідування інноваційним формам Рінашименто та Північного Відродження. Друга - синтез давньоруських та ренеса­нсних архітектурних форм - помітна в православних храмах. Саме вона і започаткувала новий суто український стиль, який гармонійно поєднав традиції вітчизняної архітектури і досягнення західноєвро­пейської. Найбільш яскравий приклад - ансамбль Успенської церкви (1591-1629), до якого також входять каплиця Трьох святителів (1578- 1579) і вежа К. Корнякта (1572-1580), шо порушила давню традицію домінування в силуеті вітчизняного міста вертикалі собору як знака верховенства духовної влади. ^: І • '<• • „•••.. ,,

Серед актуальних мистецтв епохи Відродження - скульптура яка саме в цей час набувала особливої досконалості в різноманітних різновидах і жанрах. Більшість скульпторів походила з Італії, Нідер­ландів, Німеччини і Польщі. Західний вплив відігравав роль каталіза­тора, що прискорював розвиток місцевої школи, збагативши її худож­ню практику новими засобами і технікою.

Розвитку декоративно-монументальної скульптури сприяли як різьблений, орнаментальний декор архітектурних споруд, так і тради- і ції античності, готики. Площа Ринок у Львові являє собою не тільки музей ренесансної архітектури, а й скульптури. Декори фасадів буді­вель створюють величезний художній килим із гірлянд рослин і гео- І метричних орнаментів, фігур атлантів і ветхозавітних пророків, анти- і чних масок і янгольських крилатих голівок - неповторне буяння жит­тя в сдності прекрасного, піднесеного, трагічного і комічного.

Суто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються баре- і льефи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (кін. XVI — поч. XVII ст.), | вбулованої в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиш | прикрашать зображення апостолів Петра і Павла чудові зразки ре­несансної культово'/ скульптури, ЩО належать Генріху Горсту і Себа- ртьяну Чешеку. Спокійні постаті, мулрі та шляхетні вирази облич, рармонійні складки одягу все спрямовано на створення образів, які поєднують духовну велич і фізичну досконалість.

Ще виразніше гуманістичні ідеї Відродження проявилися в ба- гаточисельній наогробній скульптурі. На відміну від готичних, рене­сансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до нащадків не лише зовнішні риси, але й характер ЛЮДИНИ, її гідність і неповторність. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Свошовського роботи Яна ГІфістера Померлий в рицарських лагах, ніби відпочиває, відкинувшись на подушки. В над­гробку св. Яна з Дуклі скульптор Войтех Зичливий майстерно під­креслив величний спокій, приховану силу і енергію святого.

Поряд з надгробною поступово розвивалась і станкова скульп­тура магнатські парки прикрашали статуями античних богів і героїв, з’явився скульптурний портрет, що наслідував найкращі риси давньо­римського. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла скульпторам вільно втілю­вати в творах свої задуми.

Якщо архітектура і скульптура цієї доби були результатом твор­чості іноземних або місцевих майстрів, які пройшли навчання в мис­тецьких центрах Західної Європи і повністю сприйняли стильову мо­ву ренесансу, вкорінюючи її на українському грунті, то живопис най­більше зберігав традиції художньої спадщини Київської Русі. Переду­сім це виявлялося в іконописі ХІУ-ХУ ст., де використовувалися давні православні канони — символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей,'Зворотна перспектива. Це був не релігійний живопис* як в Італії чи Німеччині, а саме іконопис. Така вірність традиціям, навіть певний консерватизм стали засобом збереження.самобутності націо­нальних духовних цінностей. Але поступово в київських і львівських церквах з являлися ікони, в яких змінювалися пропорції тіла, обличчя '-»яіих набували більшої виразності, навіть елементів портретності, Р>хи ставали більш природними, порушуючи стабільність. При збе-

ЩИ П *&нумені;иміий жиікіпие набував пемноГ витончено* «■»'і. глибокої, отрмм«иоГ«моиійность У |||ШЩ розписах Кирилів- СІ.КОЇ церкви В Кипі («Ріідао Христове». «Усній* Богородиці») ти II, рмснського собйру у /Імені ( Христос», и І тій ЬОІ'ОСЛОН») замість

ЗОЛОТОГО фОНу НЄЙ НІЖ і, ІИІДИ МІСЬКИХ ВУЛИЦЬ і ПЛОЩ, ПОбуТОИІ СІІсіщ

Зворотна перспектива змінилася лінійною, композиція і постам набу­вшій певноїреалі« гичності, Миші притули надати сакршіьний иимір іемному людському життю, наблизити До глядача Христа і спитих передавили ідеаа ж і ні'мої тілесної і духовної криси в образі Ьогомате* рі.

У ротннгку ренесансною іконопису проявилися ще одна важли на тенденція снохи обраюпморче мистецтво поступово втрачені,, анонімність, ноно смішачі авторським. Одна з найнидатнінніх пам'яток монуменгшіьного живопису XV сі - розпис Троїцької за кової каплиці в Любліні підписаний 15 серпня 1418 р. українським майстром Андрієм Цей «Джотто Півночі», за характеристикою до­слідників, відважився постави і и снос ім’я не у глухому куті, а під по статтю благословляючого Ісуса Христа. Всупереч середньовічним звичаям, майстер Федуско із Самбора підписався під «Благовіщен­ням» (1579), що зберігаються в Харківському художньому музеї.

Оригінальністю і неповторністю відзначався і український ста­нковий живопис, центром якого був Львів. У 1596 р. тут відкрився малярський цех. але до нього могли належати лише католики та уніа­ти. Православні майстри, що залишалися поза цехом, де традиційно здобувався фах через роботу з матеріалом (фарбами, пензлем), освою­вали професію через проникнення в теорію, розуміння своєрідності предмета мистецтва, тобто через засвоєння художнього методу. По­сту повий відхід .живопису від ремесла став початком професійної спеціалізації в образотворчому мистецтві, хоча самим художникам Відродження не можна дорікнути щодо професійної обмеженості. Самобутність майстрів відображала велич особистості кожного з них; водночас спільність їхнього загального високого звучання, єдність традиції і новаторства були основою розквіту цього виду мистецтва.

Станковий живопис XVI ст., представлений батальним і мі фол

І замовником-споживачем. Соціальна емансипація ■ *• >т> .і ■ валась і завдяки світському меценатству

Упродоиж XVI сі. принципово і мінити я спин:унки ■—■

і. натюрмортом, але найцікавішим Лу* портрет. що

^#,фами,

пчннм исаі,,

лення, їхніми послугами користувалися монархи і вельможі. Гак

польські королі та магнати неодноразово »апрошу ті. і и , ,_1Мі майстрі» для розписів костьолів та панських пала і До нашого чи*»«, збереглися фрески, зроблені на замовлення ви чи ніякими мишями и Любліні, Кракові, Сандомирі, Проплаві Запрошували їх і до Пскова, шо, зважаючи на високий рівень псковської школи, було значним ви­танням. Щоправда, все ие не виключало залежності художника, осо­бливо від смаків замовників. Та коли взяти до уваги, шо смаки фор­мувалися під впливом робіт тих самих художників, то ілегься скоріше

про взаємозалежність.

ХІУ-Х VI ст. — епоха розквіту українського мініатюрного живо­пису. За ствердженням фахівців, навіть французький малюнок того масу поступався українському в досконалості, а головне в компози­ції. «Лебединою піснею» тонкої й майстерної української мініатюри називають дослідники ілюстрації рукописного «Житгя Бориса і Глі- ба» (XIV ст.). Серед видатних зразків ренесансної мініатюри деко­ративні рамки сланнозвісного «ІІересопницького Євангелія» (1556- 1561). Це одна з наших національних святинь: саме на цьому Єванге­лії склалаюгь присягу на вірність народу українські президенти.

Поширення книгодрукування сприяло розвитку такого виду об- рачоїворчого мистецтва, як графіка. Високим художнім рівнем відмі­чені лереворити (гравюри на дереві) «Апостола», «Острозької Біблії», інших книг друкарні 1. Федорова. У Львові плідно працювала майсте­рня художників-граверів, які не просто виготовляли гравюри для

КНИГ, але й розробляли все їхнє художнє оздоблення (ініиіали, комбі­новані прикраси, заставки, рамкиІ кінцівки), що перетворювало дру­ковану книгу в цілісний мистецький витвір.

Кінець XVI ст. — ««кг розпаду ренесансної картини світу, шо по­родив суперечливі тенденції в художній культурі; однак в них є і за­гальне - піднесення «внутрішнього бачення», суб'єктивного і фантас­тичного над авторитетом Природи і Античності. Перша, шо прагнула зберегти в недоторканості гармонійний ідеал Відродження, схилялася до формального академізму. Друга, навпаки, характеризувалася гли­боким творчим проникненням у нову реальність, завдяки чому наро­джувалось мистецтво, що поглиблювало гуманістичний ідеал, який набував більшої драматичності, напруженості, трагічності. Саме ця тенденція стала основою для неповторного українського бароко ХУЇІ-ХУІІІ ст. Третя - це антикласичний бунт представників маньє­ризму з характерною для нього екзальтацією і піднесеністю, загостре­ною суб’єктивністю й манерністю художньої мови.

Висновки

1. Відродження (Ренесанс) - це перехідна епоха в європейській культурі ХІУ--ХУ1 ст. від Середньовіччя до Нового часу, що обумов­лена особливостями соціально-економічного і духовного розвитку осереддям якого були міста. Культурним рухом епохи Відродження став гуманізм, що формувався на базі класичної античної спадщини На відміну від релігійного світогляду, в центрі якого був Бог, у гума­ністів провідне місце посідала вільна і гармонійно розвинута людина.

2. Як нова верства світської інтелігенції, що здобула широке громадське визнання, українські гуманісти, так само як і західноєвро- - пейські, були носіями високої освіченості, національної самосвідомо- і сті, натхненниками ренесансного мистецтва. Вони зробили значний | внесок у теорії природного права і суспільного договору, відстоювали І ідею незалежності світської влади від церковної; приділяючи особли- | ву увагу історії, гуманісти вважали її засобом виховання патріотичних

почуттів, любові до вітчизни. ,_ Я

3. Український Ренесанс мав потужну базу — культурні гр

Київської Русі. На XIV- XV ст. лриходився його ранній перійя, коли під впливом Візантії та Італії формувався світогляд, орієнтований на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення. Якщо центром раннього вітчизняного гуманізму був Київ, то в період зрілого Рене­сансу XVI ст. провідну роль у вітчизняній культурі відігравав Львів. Гуманістичний рух того часу міцнів завдяки безпосереднім контактам із представниками Північного Відродження і Реформації.

4. Відродження принципово змінило становите художньої тво­рчості та митця в суспільстві. Мистецтво сприяло єдності духовного життя епохи, воно стало справжнім рушієм процесу творення нового ідеалу- Ядро ренесансної художньої культури складали ідеї єдності краси і правди, природного і божественного, ідеалу і реальності, ан­тичності і християнства. У вітчизняному мистецтві ХІ\'-ХУІ ст. стиль ренесанс передусім стверджувався в літературі і образотворчих мис­тецтвах, що найяскравіше відображали земну людину у Всесвіті.

Контрольні запитання

1. Чому культуру Відродження вважають перехідною та яке її

історичне значення?

2. Як Ренесанс «відроджував» Античність? Чи можна відродити якусь культуру у нових історичних умовах?

3. Охарактеризуйте соціально-економічні передумови Відро­дження.

4. У чому особливості ренесансної картини світу?

5. Чому саме гуманізм вважають основою світогляду епохи Від­родження? Які основні риси ренесансного гуманізму?

6. Які особливості раннього українського Відродження?

7. Який вплив Північного Відродження і Реформації на україн­ську культуру XVI ст.?

8. Охарактеризуйте роль братств у вітчизняній культурі другої половини XVI ст.

9. Які основні тенденції української ренесансної художньої культури?

10. Що успадкувала сучасна українська культура від епохи Від-

Тести для самоконтролю

1. Термін Рінашименто (відродження в мистецтві) вперше вико­ристано: А)Франческо Петраркою; В)Джорджо Вазарі; С) Леонардо да Вінчі; р) Нікколо Макіавеллі.

2. Ренесанс - це перехідна епоха в європейській культурі: А) IX- XIII ст.; В) ХІУ-ХУІ ст.; С) ХУЛ-ХУШ ст.; О) кін. XIX - поч. XX ст.

3. Доба Відродження - це відродження традиції: А) архаїчної;

В) давньосхідної; С) античної; І>) середньовічної.

4. Ідеальна особистість Ренесансу: А) герой; В) природна люди­на; С) мислитель; Р) універсал.

5. Ренесансний гуманізм формувався передусім на основі: А) фізико-космологічних знань; В) теології; С) класичної античної спадщини; Ц) астролого-медичних знань.

6. Етико-релігійна спрямованість північного гуманізму обумов­лена: А) інтересом до середньовічної схоластики; В) династичними та громадянськими війнами; С) Великими географічними відкриттями;

Ш Реформацією; Е) розвитком книгодрукування.

7. Першим українським друкованим твором вважається:

А) Листвиця; В) Златоструй; С) Шестокрил; Ш Апостол.

8. Мистецтво використовувало функцію універсальної форми пізнання світу в культурі: А) Античності; В) Середньовіччя;

С) Відродження; Щ Просвітництва.

9. В українській художній культурі стиль ренесанс передусім стверджувався у: А) живописі; В) скульптурі; С) архітектурі;

Ш літературі.

10. Серед українських гуманістів епохи Відродження не було:

А) Юрія Дрогобича; В) Станіслава Оріховського; С)Герасима Смот- рицького; б) Пантелеймона Куліша; Е) Павла Русина.

11. «Русинським Демосфеном» та «сучасним Цицероном» у

14. ст. називали: А) Герасима Смотрицького; В) Юрія Дрого-

126

бича, С) Станіслава Оріховського; О) Івана Вишєнського.

12. Видатний вчений-гуманіст XV ст., доктор астрономії, філо­софії та медицини, ректор Болонського університету: А) Микола Ко- пернік; В) Джордано Бруно; С) Юрій Дрогобич; Э) Галілео Галілей.

13. Центром гуманістичного руху в період раннього українсько­го Відродження був: А) Київ; В) Львів; С) Острог; Э) Луцьк; Е) Кременець.

14. «Тримовна» людина — знавець грецької, латинської та єврей­ської мов - це Ідеал культури: А) Стародавнього Риму;

2. західноєвропейського Середньовіччя; С) українського Ренесансу; Ш Просвітництва.

15. Теорії природного права, суспільного договору, освіченої монархії в українській культурі XVI ст. розробляли: А) Станіслав Оріховський і Павло Русин; В) Іван Федоров і Петро Мстиславець;

2. Петро Могила і Феофан Прокопович.

16. Принцип спільного блага (блага народу) був найважливішим в: А) античному гуманізмі; В) середньовічній схоласти­ці; С) ренесансному гуманізмі; О) просвітниць- кому раціоналізмі.

17. Вершиною української ренесансної полемічної літератури

14. ст. була творчість: А) Стефана Зизанія; В) Івана Вишєнського;

С) Петра Скарги; 0) Григорія Сковороди.

18. Містерії, міраклі, мораліте, інтермедії у XVI ст. стали скла­довими вітчизняної: А) комедії; В) трагедії; С) трагікомедії;

2. шкільної драми.

19. У вертепній драмі доби Ренесансу виступали: А) професійні актори; В) мандрівні дяки; С) ляльки (маріонетки); Э) учні і студенти.

20. Зразком для вітчизняних архітекторів епохи Відродження був: А) давньогрецький Парфенон; В) давньоримський Пантеон;

С) храм св. Софії в Константинополі; О) собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Астаф'єв А. Художня історіософія: від Миколи Костомарова до Євгена Маланюка / А. Астаф'св // Слово і час. - 1997. — № 2.

2. Балу шок В. Українська етнічна спільнота: етногенез, історія, етнонімія / В. Балушок. - Біла Церква, 2008.

Баран В. Д. Давні слов'яни / В. Д. Баран. - К., 1998.

Ф Баткин Л. М. Европейский человек наедине с собой / Л. М. Баткин. - М., 2000.

5. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления / Л. М. Баткин. — М., 1978.

6. Брей У. Археологический словарь / У. Брей, Д. Трамп. - М

1990.

7. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігій­них поглядах та віруваннях і Г. О. Булашев. - К., 1992.

(^)Бунятян К. П. Давнє населення України : навч. посіб. / К. П. Бунятян. - К., 2003.

фБ уряк А. В. Введение в курс «История и теория мировой и отечественной культуры»: консп. лекции / А. В. Буряк, Т. С. Воропай -X., 1993.

2. Горський В. С. Історія української філософії : Курс лекцій / В. С. Горський. - К., 1997.

3. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Г. Г рабович. - К., 1991.

(ЦЦ Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры /

А. Я. Гуревич. - М., 1984.

13. Давньоруські любомудри / В. Горський, О. Вдовина, Ю. Завгородній, О. Киричок. - К., 2004.

14. Данилова И. Е. Искусство средних веков и Возрождения / И. Е. Данилова. - М., 1984.

Дмитриева Н. А. Краткая история искусств / Н. А. Дмитриева. - М., 1989.-Вып. 1,2.

16. Донцов Д. Націоналізм / Д. Донцов // Твори. - Т. 1 : Геопо- літичшта ідеологічні праці. - Л., 2001.

(Ш Евсеев С. Л. Научные познания поздней античности : консп.

лекции / С. Л. Евсеев. - X., 1992.

18. Жак Ле Гофф. Середньовічна уява / Жак Ле Гофф- Львів.

2007.

(R5y Замлинський В. Історія України в особах IX—XVIII ст. / В. Замлинський, I. Войцеховська, В. Гапаган. - K., 1993.

20. Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова Я. Запаско. - Львів, 1974.

* 21. История искусства зарубежных стран: Первобытное обще­ство, Древний Восток, Античность / под ред. М. В. Доброклонского. - М., 1981.

22. Історія української культури : у 5 т. / Ю.С. Асеев,

В.Д. Баран, I.A. Баранов та ін., голов, ред. П.П. Толочко. - К., 2001. - Т. 1. Історія культури давнього населення України. Т. 2. Українська культура XIII — першої половини XVII століть.

Костомаров М. І. Слов'янська міфологія : Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М. І. Костомаров. - K., 1994.

/£$рКрвавич Д. П. Українське мистецтво: навч. посіб.

Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. - Львів, 2005.

25. Культурология. XX век: Энциклопедия. В 2 т. / [ред. кол. Ж.М. Арутюнова, В.Н. Басилов, И.С. Вдовина; гл. ред. и сост. С.Я. Левит]. — СПб., 1998.

26. Ле Гофф Ж. Цивилизации средневекового Запада / Ж. Ле Гофф. - М., 1992.

27. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения / А. Ф. Лосев. - М.,

1982.

25. Мальчевський О. Національне питання у філософській спа­дщині Івана Франко // Іван Франко і світова культура. - 2008. - Вип.

3.

(29) Межова Н. Г. Первобытная культура : конспект лекции / Н. Г. Межова. - X., 1992.

30. Нахлік Є. Християнський субстрат історіософії Пантелей­мона Куліша / Є. Нахлік // Філос. думка. - 1999. - № 5.

(31. Національна ідентичність: Хрестоматія / упоряд. Т. Воро- пай.-Х., 2002.

Огородник І. В. Українська філософія в іменах / 1 В. Огородник, М. Ю. Русин. - K., 1997.

Оссовская М. Рыцарь и буржуа : Исслед. по истории морали / М. Оссовская. - М., 1987.

QПідлісна Г. Н. Антична література навч. посіб. / Г.Н. Підлісна. - K., 1992.

35. Попович М. В. Мировоззрение древних славян ■ / М.В. Попович. - К., 1985.

Попович М. В. Нарис історії культури України / М.В. Попович. - K., 2001.

(3&) Русина О. В. Україна під татарами і Литвою / О.В. Русина. - K., 1998.

38. Савчук Б. Українська етнологія: навч. посібник / Б. Савчук.

• Івано-Франківськ, 2004.

(?9г)Словарь античности / ред В. И. Кузищин. - М., 1989.

40. Сміт Е.Д. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і респу­бліка / Ентоні Д. Сміт. - K., 2009.

41. ТайлорЭ. Б. Первобытная культура 7 Э. Б. Тайлор. - м

1989.

(4^) Толочко О. П. Київська Русь / О. П. Толочко, П. П. Толочко -K., 1998.

і (43^ Толочко П. П. Давня історія України : навч. посіб. І/

1 П. П. Толочко, Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький. - K. 1994.

44. Україна: Хронологія розвитку. - Т. 2. - K., 2009.

(457) Українські гуманісти епохи Відродження! Антологія. Час­тини 1,2.-K., 1995.

Українці : народні вірування, повір’я, демонологія / за заг. ред А. П. Пономарьова. - K., 1992.

47. Хазанов А. М. Золото скифов / А. М. Хазанов. - М., 1975.

48. Хёйзинга Й. Осень Средневековья : исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции

4. Нидерландах / Й. Хёйзинга. - М., 1988..

47. Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література XVI - VIII століть : у 2-х кн. / В. Шевчук. — К., 2004. — Кн. 1: Ренесанс.

Ранне бароко.