4.20. Примітки, зноски і виноски

Примітки — додаткові тексти, які пояснюють чи уточнюють основний текст. Їх розміщують безпосередньо за пояснюючим текстом під назвою «При­мітки».

Слово «Примітки» набирають, як правило, з виділенням — курсивом чи розрядкою, з абзацного відступу, при цьому інші рядки повинні бути набрані на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки набрані з втяжкою, то абзацний відступ дають поверх втяжки, а інші рядки набирають на формат з втяжкою).

Якщо в книзі є декілька нумерованих приміток, які ідуть одна за одною, слово «Примітки» не повторюють, а нумерацію приміток вирівнюють за розрядами цифр, тобто коли рядки кожної примітки дають з більшою втяжкою (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітки»).

Примітки, залежно від їх зачення, можуть бути розміщені:

а) безпосередньо в тексті (внутрішнього кетові); б) на сторінці складання (зноски); в) в кінці глави, розділу чи книги (виноски). Ці тексти в більшості випадків не вимагають особливого виділення. Як правило, їх набирають тим же шрифтом, що й основний текст, але зниженим кеглем шрифту.

Внутрішньотекстові примітки бувають двох видів:

а) включені безпосередньо в основний текст;

б) винесені окремими абзацами.

Основні положення теорії лісового насінництва 17

За строками настання стиглості насіння де-

і ревні по роди можна поділити на чотири групи.

1. Породи з раннім достиганням насіння (кі­нець травня—початок червня): берест, в'яз, клен цукристий, тополя, верба тощо.

2. Породи з достиганням насіння в середині літа (липень—серпень): абрикос, алича, береза, виш­ня, жимолость, ірга, карагана, рокитник, скумпія, смородина, черемха звичайна, черешня, шовкови­ця тощо.

3. Породи з достиганням насіння в кінці лі­та—на початку осені (кінець серпня—вересень): берека, бруслина, глід, бузина, кизил, кизильник, жостір, крушина ламка, ліщина, модрина сибірська, черемха пізня, горіхи грецький та маньчжурський, персик, горобина, пухироплідник, широкогілочник східний тощо.

4. Породи з пізнім достиганням насіння (кі­нець вересня—жовтень); дуб, клен, ясен, граб, бук, липа, робінія, аморфа, бархат, бирючина, ялина, виноград, в'язовик, гледичія, калина, груша, гір­кокаштан, свидина, катальпа, модрина європейська, магонія, яблуня лісова, вільха, ялиця, платан, шипшина, софора, сосна, терен, туя західна, сумах тощо.

Особливістю насіння в'язових, карагани та де-яких інших порід є те, що відразу після настання врожайної стиглості воно розсіюється і його майже неможливо зібрати.

Урожайна стиглість насіння сосни звичайної У настає через 18 місяців після цвітіння, тобто в ли- стопаді наступного року, а в сосни чорної — через 16 місяців — у вересні—жовтні наступного року.

7.зам.122

Рис. 29. Розворот з колонтитулом, калонлініиками, нормою і сигнатурою

Таблиця 11

Колонцифри сторінок, на яких ставлять норми і сигнатури

№ Друкар­ського аркуша	1/8	1/8	1/16	1/16	1/32	1/32
	сигнатура і норма	сигнатура з зіркою	сигнатура і норма	сигнатура з зіркою	сигнатура і норма	сигнатура з зіркою
1 2 3 4 5	1 9 17 25 33	3 11 19 27 35	1 17 33 49 65	1 19 35 51 67	1 33 65 97 129	3 35 67 99 131
6 7 8 9 10	41 49 57 65 73	43 51 59 67 75	81 97 113 129 145	83 99 115 131 147	161 193 225 257 289	163 195 227 259 291
11 12 13 14 15	81 89 97 105 113	83 91 99 107 115	161 177 193 209 225	163 179 195 211 227	321 353 385 417 449	323 355 387 419 451
16 17 18 19 20	121 129 137 145 153	123 131 139 147 155	241 257 273 289 305	243 259 275 291 307	481 513 545 577 609	483 515 547 579 611
21 22 23 24 25	161 169 177 185 193	163 171 179 187 195	321 337 353 369 385	323 339 355 371 387	641 673 705 737 769	643 675 707 739 771
26 27 28 29 30	201 209 217 225 233	203 211 219 227 235	401 417 433 449 465	403 419 435 451 467	801 833 865 897 929	803 835 867 899 931
31 32 33 34 35	241 249 257 265 273	243 251 259 267 275	481 497 513 529 545	483 499 515 531 547	961 993 1025 1057 1089	963 995 1027 1059 1091
36 37 38 39 40	281 289 297 305 313	283 291 299 307 315	561 577 593 609 625	563 579 595 611 627	1121 1153 1185 1217 1249	1123 1155 1187 1219 1251
41 42 43 44 45	321 329 337 345 353	323 331 339 347 355	641 657 673 689 705	643 659 675 691 707

Включені безпосередньо в текст примітки беруть у дужки і набирають впідбір до основного тексту, виділяючи тільки накресленням шрифту, найчастіше курсивом.

Примітки, винесені окремими абзацами, відрізняються від складання основного тексту меншим розміром шрифту або відступом від лівого краю сторінки складання.

При особливій важливості приміток їх можна набирати з великою лівосторонньою втяжкою тим же кеглем шрифту, що і основний текст.

Щоб краще виділити примітки, які набрано меншим кеглем шрифту, іноді дають невеликі відступи від лівого краю складання.

До внутрішньотекстових приміток дається заголовок, який може бути набраний впідбір до тексту приміток чи окремим рядком. У всіх випадках його виключають до лівого краю складання приміток з абзацним відступом чи без нього, в залежності від композиції складання видання. Заголовок набирають і верстають за правилом, яке вказане вище.

Зноски — доповнення чи пояснення до основного тексту, які розміщують внизу сторінки чи колонки при наявності в тексті, до якого ці пояснення належать, знаку виноски (зірочки чи цифри).

Зноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й текст, але меншим кеглем. Коли основний текст набраний шрифтами кегля 8 і нижче, зноски набирають тим же кеглем. Складання кожної зноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту зноски відділяють пробілом чи пробілом з тонкою лінійкою довжиною 1 квадрат. Відбивка зносок від тексту — в межах 1—2 кегельних. Вона повинна бути такою, щоб висота зноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Зноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій колонці, що і фрагмент тексту. Для економії паперу можна використовувати такі засоби:

1. розміщувати всі зноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої сторінки чи останньої колонки правої сторінки при багатоколонному наборі;

2. розставляти зноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що роблять при коротких зносках.

На кінцевій сторінці технічні правила верстки вимагають розташування зноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виходячи зі змісту та мети кінцевого пробілу на кінцевій сторінці, логічніше розміщувати зноску під кінцевим рядком основного тексту зі звичайною для цього відбивкою від основного тексту.

Якщо зноска велика і не вміщається на одній сторінці, її можна продовжувати на наступній сторінці, повторюючи основну відбивку, лінійку. Основна вимога при переносі, щоб в першій частині було не менше трьох рядків і щоб частина тексту, яка переноситься, не починалася кінцевим рядком абзацу, а яка залишається — рядком з абзацним відступом.

Залежно від конструктивного вирішення всього видання, а також кількості, обсягу і значення зносок, можуть застосо­вуватися й інші варіанти їх розміщення і побудови. Тоді зноски виносять на бокові поля, а інколи врізають в основний текст.

При багатоколонній верстці зноски набирають на формат однієї колонки і підверстують в тій колонці, де знаходиться знак виноски. Якщо зноска відноситься до заголовка чи елементу видання, яке займає повний формат сторінки, то її заверстують в першій колонці. Можна розбивати зноску і на дві сторінки, але не можна переносити зноску з останньої колонки непарної сторінки на першу парної.

Виноски набирають на формат основного тексту зменше­ним кеглем шрифту, відбиваючи кожну примітку від наступ­ної невеликим пробілом. При оформленні виносок необхідно виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосову­вати як шрифтові, так і композиційні засоби виділень порядкової нумерації приміток, нумерації сторінок, назв розділів, оповідань, віршів, слів чи груп слів, до яких відноситься примітка. Інколи слова чи групи слів, до яких належить примітка, набирають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх розрядкою, курсивом, прописним чи напівжир­ним накресленнями шрифту.

Н е міг обійти увагою О.Колесса внеску І.Франка і в розвиток української мови, адже письменник "свідомо старався зблизити літе- , ратурну мову галицької України до мови Украї­ни придніпрянської, і користуючися здоровим Лексичним матеріалом цілої нашої етно­графічної території, а, задержуючи звукову систему і морфологію південно-українського діалекту, витворив одноцілу всеукраїнську літе-1 ратурну мову"¹.

Відомий український філолог Василь Сімо-вич, який навчався у С.Смаль-Стоцького, ха­рактеризував пізніше особливості літерату­рознавчої концепції свого вчителя, для якогоу важливе значення відігравала не кількість проробленого матеріалу, а його поглиблена, докладна і всебічна інтерпретація. "Твір роз-яснювався філологічною методою з погляду річевого, літературного, історично-літератур- ного, граматичного і т. д., де кожне слово мало свою вагу, де кожне речення й саме для себе, й у сполуці з іншими діставало своє освітлення, де кожнийюбраз мусів ставати ясний. Сам добрий декламатор, проф. Стоцький звертав увагу на відповідне відчитування самого твору, причому не мистецтво виголошення мало з читання виходити, а — повне його зрозу­міння"².

^{1 Колесса О. Наукова діяльність Івана Франка // Літературно-науковий вістник.—1913.—Т. 63,—кн. 9.}

^{2 Сімович В. Степан Смаль-Стоцький як шкільний діяч і. педагог. — Львів, 1939.}

55

Рис. ЗО. Сторінка зі зносками