Термінологічний словник
Вина – внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею правопорушення. Вина може виражатися у формі умислу і необережності.
Злочин – це передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Мета – той результат, якого бажав досягти правопорушник при вчиненні правопорушення. Так, метою крадіжки є заволодіння майном, метою вбивства – позбавлення життя іншої особи та ін.
Мотив – спонукальні причини, що підштовхнули правопорушника до вчинення правопорушення.
Об’єкт правопорушення – це охоронювані правом суспільні відносини, яким внаслідок правопорушення заподіюється шкода.
Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішнє вираження правопорушення. Об’єктивна сторона складається з протиправного діяння (дії чи бездіяльності), шкідливих наслідків діяння та причинно-наслідкових зв’язків між ними. Іноді до об’єктивної сторони правопорушення також включаються спосіб, час та місце вчинення правопорушення.
Правова поведінка – це урегульована нормами права поведінка суб’єктів правовідносини, яка тягне за собою настання певних юридичних наслідків.
Правомірна поведінка – це соціально корисна усвідомлена поведінка людей та організацій, що відповідає правовим нормам та гарантується державою.
Правопорушення – це суспільно шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) дієздатного суб’єкта, що порушує вимоги правових норм.
Причини вчинення правопорушень – це внутрішні й зовнішні фактори, що спонукають особу до здійснення правопорушення.
Склад правопорушення – це сукупність суб’єктивних та об’єктивних ознак вчиненого діяння, які дозволяють кваліфікувати його як правопорушення.
Суб’єктивна сторона правопорушення виражає внутрішнє емоційно-вольове ставлення особи до вчиненого нею правопорушення.
Суб’єктом правопорушення є фізична особа чи організація, яка вчинила протиправне діяння і яка за законом може нести за його вчинення юридичну відповідальність.
Юридична відповідальність – це особливий вид правовідносин, що полягає у застосуванні до правопорушника у встановленому процесуальному порядку передбачених санкцією юридичної норми засобів державного примусу, виражених у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру.
Термінологічний словник
Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, що на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів.
Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.
Держава – це політико-територіальна організація суспільства, яка за допомогою державного механізму здійснює у правових формах суверенну публічну владу.
Державний (політичний) режим характеризує сукупність методів, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада.
Державний лад – це закріплені нормами конституційного права засади устрою суспільства і держави, що відображають характер політичних відносин та організацію державної влади, внутрішню структуру органів державної влади та місцевого самоврядування, статус особи, а також основні риси соціальних і економічних відносин.
Державний механізм – це цілісна ієрархічна система державних органів та їх посадових осіб, що практично здійснюють державну владу та забезпечують виконання завдань і функцій держави.
Державний орган – це ланка механізму держави, що бере участь у реалізації завдань та функцій держави і наділяється для цього державно-владними повноваженнями.
Конституційне право – це сукупність правових інститутів і норм, що закріплюють засади державного ладу та територіальний устрій, визначають правовий статус особи та регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування.
Конституція – це Основний Закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, що визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини та громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється регулювання тих чи інших суспільних відносин.
Монархія – це форма правління, при якій державна влада повністю чи частково знаходиться в руках однієї особи (монарха) і передається у спадок між членами правлячої династії.
Об’єктивне виборче право – це інститут конституційного права, що складається з правових норм, за допомогою яких регулюються суспільні відносини, пов’язані з виборами органів державної влади і місцевого самоврядування.
Предмет галузі права – це ті групи суспільних відносин, на врегулювання яких спрямовуються норми цієї галузі права.
Республіка – це форма правління, при якій державна влада делегується колегіальному чи одноособовому органу, що обирається народом на визначений строк.
Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.
Суб’єктивне виборче право – це закріплене Конституцією і гарантоване державою право громадянина вільно обирати та бути обраним до виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.
Форма держави – це зовнішній спосіб організації державної влади.
Форма правління виражає характер утворення та організації вищих органів державної влади, їх відносини між собою та з населенням.
Форма територіального (державного) устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації органів державної влади, а також визначає зміст відносин між державою та її адміністративно-територіальними одиницями.
Функції держави – це основні напрями її діяльності, що виражають сутність і соціальне призначення держави і мають на меті регулювання існуючих суспільних відносин.
Юридичні властивості конституції – це її специфічні риси, що відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність та зміст.