Византия и крестовые походы
Значительное влияние на дальнейшие судьбы Византийского государства оказали крестовые походы. Если до 1091 г. Алексей Комнин ждал помощи от западноевропейских феодалов против нашествий печенегов, то после того, как эта опасность была предотвращена, появление крестоносцев на территории Византии (в 1096 г.) чрезвычайно обеспокоило правительство. Оно постаралось быстрей переправить крестоносцев в Малую Азию и избавиться от угрозы их нападения. С другой стороны, Византия стремилась извлечь определённые выгоды из крестоносных предприятий и добилась при этом известных успехов. Она использовала победы крестоносцев над тюрками-сельджуками для восстановления власти Византии в Малой Азии, отвоевала у тюрок её западную часть с крупными городами — Смирной, Эфесом, Сардами и др., а затем распространила свою власть на области, близкие к границам Сирии.
Однако уже в конце правления Алексея Комнина и особенно при его преемниках Иоанне II (1118—1143) и Мануиле I (1143—1180) отношения Византии с крестоносцами чрезвычайно ухудшились. Между империей и государствами крестоносцев происходили неоднократные военные столкновения. Кроме того, венецианские и генуэзские купцы, использовавшие крестовые походы для проникновения в Византию, наносили своей конкуренцией большой ущерб византийскому ремеслу и торговле, что вызывало острую ненависть населения к этим купцам.
В мае 1182 г. восставший народ беспощадно расправился с теми итальянскими купцами, которые находились в то время в Константинополе. Опираясь на это народное восстание, к власти пришёл представитель боковой линии Комнинов, Андроник I Комнин (1182—1185). Захватив трон вопреки желанию феодальной знати и оказавшись вынужденным для укрепления своей власти искать поддержку у широких народных масс, Андроник должен был пойти на проведение некоторых реформ: облегчить налоговый гнёт, уничтожить продажу должностей, начать борьбу с злоупотреблениями сборщиков податей, упростить чиновничий аппарат. В борьбе с крупными феодалами Андроник стремился, кроме того, опереться на византийское купечество и покровительствовал возрождению греческой торговли.
Политика Андроника вызвала сильную злобу со стороны крупных феодалов. В 1185 г. они обратились за помощью к сицилийскому королю Вильгельму II, побуждая его к войне против Византии. Войска Вильгельма II захватили Диррахий (Драч), а затем после кратковременной осады овладели Фессалоникой. Военные неудачи императора, оттолкнувшие от него часть населения, были использованы византийскими феодалами для свержения Андроника с престола. В 1185 г. он пал жертвой их заговора и был предан мучительной казни. Престол захватил представитель феодальной знати трусливый и ничтожный Исаак II Ангел, основатель новой династии Ангелов (1185—1204 гг.).
Правление этой династии было временем политического и экономического упадка Византии. Несмотря на рост налогов, государственные доходы всё время уменьшались из-за расточительности императора и его двора, из-за их безумной роскоши и непрерывных празднеств. «Наша Афинская область,— писал тогдашний архиепископ города Афин Михаил Акоминат,— в которой с давнего времени уменьшается число её жителей вследствие непрерывных тяжёлых поборов, в настоящее время подвергается опасности превратиться в то, что называется скифской пустыней». Военные силы империи, состоявшие главным образом из наёмных войск, на содержание которых у правительства не хватало средств, приходили в упадок. В упадок пришёл и флот. Ослабление Византии было использовано её внешними врагами и прежде всего её конкурентом в торговле с Востоком — Венецианской республикой, сумевшей искусно направить участников четвёртого крестового похода против Византийского государства.
С другой стороны, пользуясь ослаблением Византии, Германская империя также пыталась подчинить её своему влиянию. Германский император Филипп Швабский, опираясь на династические связи с домом Ангелов (Филипп был женат на дочери императора Исаака II Ангела), мечтал о соединении двух империй. Поэтому, когда Исаак Ангел был свергнут с престола своим братом Алексеем III (1195—1203), Филипп Швабский оказал всемерную поддержку его сыну — царевичу Алексею, обратившемуся к нему за помощью. Восстановление на престоле «законных» императоров стало основным предлогом для нападения крестоносцев на Византию, а проводником политики Филиппа Швабского явился предводитель крестоносных отрядов Бонифаций Монферратский.
Византийское правительство, не имевшее ни своей постоянной армии, ни средств для уплаты жалованья наёмникам, оказалось неспособным отразить натиск врага. 13 апреля 1204 г. Константинополь пал под ударами крестоносцев, атаковавших город с моря и суши и учинивших в нём страшный разгром. На развалинах Византийского государства в 1204 г. была основана так называемая Латинская империя.
4.
Найголовніші з них — економічний занепад Візантії й насамперед занепад її ремесла й торгівлі (що було зв'язано в значній мірі із проникненням в імперію чужоземних купців і підприємців, що підірвали її економіку), тяжке становище селянства й народних мас міста, загострення класових протиріч у візантійськім суспільстві й боротьби усередині панівного класу, нескінченні феодальні усобицы й зрадницька політика значної частини феодальної знаті
своєкорислива політика папства й західноєвропейських держав, що залишили Візантію без допомоги перед особою турецской небезпеки.
5.
Нікейська імперія — держава, що утворилися на території Візантії після захоплення Константинополя хрестоносцями у 1204 році і що проіснувала до 1261 року. Нікейська імперія була найбільшою з трьох державних утворень частин Візантійської імперії, її імператори продовжували вважати себе справжніми правителями Візантії.
гол. осередок боротьби з Латинською імперією
1330 территория бывшей Никейской империи становится ядром молодого и агрессивного Османского государства.
Нікейська імперія, держава на З.-З.(північний захід) Малій Азії, що виникло в 1204 після захвату Константинополя хрестоносцями, коли столиця Візантії і резиденція константинопольського патріарха були перенесені в Нікею.
Німейська імперія завдяки вигідному географічному становищу і ряду реформ, проведених у ній представниками династії Палеологів, досить швидко зміцніла і вже у 1261 імператор Михаїл VIII Палеолог захопив Константинополь і відновив Візантійську імперію. Територія її охоплювала пн.-зах. частину Малої Азії, основну частину Македонії та Фракії, ряд островів на півночі Егейського моря та південну частину Пелопонесу. Однак і надалі становище імперії залишалося вкрай важким. Зі сходу їй загрожували турки-османи, з півночі - серби і болгари, частину островів захопили венеціанці, а латинські рицарі - Пелопонес і середню Грецію.
6
Східна Римська імперія утворилася в результаті розпаду Римської імперії, який відбувся після смерті імператора Феодосія Великого (395).Тоді в кожній її половині з'явився самостійний імператор: у західній - Гонарій (395-423), у Східній - Аркадій (395-408), якого вважають першим візантійським імператором. Територія В. охоплювала землі Балканського пів-ва, Малу Азію, Сірію, Палестину, Єгипет, Лівію (Кіренаїку), частину Месопотамії, Вірменії та Грузії, а також південь Кримського пів-ва (Херсонес), острови Егейського та Середземного морів (Кріт та Кіпр). Офіційною мовою у 4-6 ст. була латинська, а згодом - грецька. Вже в перші століття н. е., після втрати Італією домінуючої ролі в економічному житті Римської імперії, її місце посідають східні провінції (особливо Мала Азія, Сірія та Єгипет), де ще в епоху еллінізму була створена система, що базувалася на нових формах ведення сільського господарства. Важливим фактором було також зростання міст та торгівлі. Найбільшими центрами світової торгівлі були Константинополь, Антіохія, Александрія. Високий рівень розвитку економіки сприяв зміцненню В., яка у 9 ст. досягла найвищої могутності. За правління імп.Юстиніана (527-565) було проведено адміністративну та законодавчу реформи, зміцнено централізацію держави, створено міцну армію. Це дало можливість В. суттєво розширити свою територію. Були завойовані Північна Африка (533-534), Італія (555). Далмація, Південно-Східна Іспанія, Сіцілія, Сардінія, Корсіка та Балеарнські о-ви.