Тема: Елементи теорії портфеля

Сутність диверсифікації

Диверсифікація – це процес розподілу інвестиційних коштів між різними об’єктами вкладення капіталу. Метою диверсифікації, створення портфеля активів є зниження ризику недоотримання доходу, стабілізація доходів.

Наукове обґрунтування диверсифікації інвестицій, так званої “теорії портфеля”, було закладено в 50-ті роки минулого століття американським економістом Г.Марковіцем. Запропонована ним математична модель дозволяла формувати портфель цінних паперів (надалі – ПЦП) з заданою доходністю та мінімально можливим при цьому ступенем ризику. Сьогодні ця модель вже є “класикою” фінансового та інвестиційного менеджменту, вона тривалий час використовується в практиці портфельного інвестування.

Вихідними положеннями моделі Марковіца є те, що норма прибутку (доходність) інвестицій в цінні папери (надалі – ЦП) – це випадкова величина; інвестор оцінює альтернативні рішення за двома параметрами – сподівана норма прибутку як показник ефективності інвестицій та середньоквадратичне відхилення норми прибутку як показник ризику; інвестор прагне збільшення ефективності та зменшення ризику.

Визначення характеристик портфеля цінних паперів

Позначимо через R_i випадкову величину норми прибутку ЦП і-го виду , W_i – обсяг інвестованих в нього коштів, W  – загальний обсяг коштів, інвестованих в ПЦП. Нехай х_i = W_i / W, i = 1, …, N, тобто х_i – це частка інвестицій у ЦП i-го виду. Очевидно, що x_i  0 і при цьому .

Під структурою ПЦП розуміють співвідношення часток інвестицій у ЦП різних видів. Структуру ПЦП можна задати вектором .

Випадкова величина норми прибутку ПЦП, складеного з N видів ЦП:

.

Сподівана норма прибутку ПЦП:

.

Оцінка ризику ПЦП, яка згідно з класичним підходом обчислюється як дисперсія його норми прибутку:

= ,

де – коваріація випадкових величин R_i та R_l, _il – коефіцієнт кореляції між R_i та R_l, – коваріаційна матриця.

Портфель з двох видів цінних паперів

Структура портфеля з двох видів ЦП задається вектором , а випадкова величина норми прибутку, сподівана норма прибутку та оцінка ризику визначаються відповідно за формулами:

; ; ;

Нехай , , , тоді:

.

Ця парабола в системі координат “ ” проходить через точки А₁(1;  ) та А₂(0; ), які відповідають однорідним портфелям, складеним відповідно з ЦП А₁ та А₂ (рис. 2.1.8 а).

Рис. 2.1.8. Залежність оцінки ризику ПЦП від:

а) х – частки акції першого виду; б) m_П – сподіваної норми прибутку ПЦП.

Легко переконатись [3], що тобто задана парабола є опуклою вниз і досягає свого мінімального значення у точці (вершині) .

Дослідження з теорії портфеля часто здійснюються в системах координат “х – ” або “т – ”, при цьому дуга А₂О*А₁ (область допустимих ПЦП) також опукла вниз на досліджуваному інтервалі зміни аргументу ( чи ).

Надалі для визначеності будемо вважати, що для акцій A₁ та A₂ мають місце співвідношення: m₁ > m₂, ₁ > ₂. Власне, це визначає доцільність утворення портфеля з даних акцій.

Координати вершини параболи :

,

,

де , .

Сутність ефекту диверсифікації в тому, що збільшення сподіваної норми прибутку m_П (починаючи з мінімального можливого значення) може супроводжуватись на певному етапі зменшенням оцінки ризику ПЦП – .

Згідно з рис.2.1.8 б при збільшенні m_П від m₂ до оцінка ризику ПЦП зменшується від до . Подальше збільшення m_П (від до m₁) призводить до збільшення оцінки ризику від до Отже, диверсифікація ефективна, коли абсциса вершини параболи О^* належить проміжку [m₂; m₁].

Оскільки , то з формули для обчислення х* отримуємо , тобто ₁₂  . Отже, для портфеля з двох видів ЦП диверсифікація ефективна, коли коефіцієнт кореляції їх норм прибутку – ₁₂, належить проміжку  [–1; ), де  =  . Підкреслимо, що чим менше значення ₁₂, тим меншим буде ризик портфеля, тим ефективнішою буде диверсифікація.

Портфель з багатьох видів цінних паперів

Область, точки якої характеризують ступінь ризику та сподівану норму прибутку портфеля за всіх можливих структур, називається множиною допустимих ПЦП.

Для портфеля з багатьох видів ЦП (N > 2) ця множина має вигляд – див. заштрихована область на рис. 2.1.9

Рис. 2.1.9. Множина допустимих портфелів цінних паперів (N=3)

Множина портфелів, що відповідають точкам дуги О*А₁, є множиною ефективних ПЦП, тобто портфелів, для яких в множині допустимих ПЦП не можна вказати інших:

• з тим же значенням т_П і меншим значенням ;

• з тим же значенням і більшим значенням т_П.

Залежно від цілей інвестора можна виділити декілька задач формування портфеля. Розглянемо їх сутність та математичні моделі.

Задача збереження капіталу. Сутність задачі – у виборі такої структури ПЦП, щоб оцінка ризику портфеля була мінімальною. Формально – це однокритеріальна оптимізаційна задача (нелінійного програмування).

Математична модель задачі:

,

Портфель з мінімальним ризиком в моделі Марковіца існує завжди. Знайти структуру даного ПЦП можна побудувавши функцію Лагранжа та визначивши її точки мінімуму [3].

Задача одержання бажаного (фіксованого) прибутку (модель Марковіца). Сутність задачі – у виборі такої структури ПЦП, щоб його сподівана норма прибутку була не меншою заданого рівня – m_K (m_K = const), а оцінка ризику була б при цьому мінімальною. Формально – це однокритеріальна задача на умовний екстремум.

Математична модель задачі:

; ;

Задача забезпечення приросту капіталу. Сутність задачі – у виборі такої структури ПЦП, щоб його оцінка ризику не перевищувала заданого рівня – _L (_L = const) і при цьому досягалась максимальна величина сподіваної норми прибутку. Формально, як і в попередньому випадку – це однокритеріальна задача на умовний екстремум.

Математична модель задачі:

; ;