Розділ 1 Міжмовні трансформації

Для досягнення адекватності при перекладі з однієї мови на іншу, перекладач використовує мовні засоби, способи і методи мови перекладу. Лексичні, граматичні, стилістичні та інші відмінності мови оригіналу та мови перекладу зумовлюють необхідність різноманітних трансформацій (замін) під час перекладу [1, с.81].

Латинське слово transformatio означає перетворення, а дієслово transformare – перетворювати, змінювати, а також перекладати. Останнє значення латинського дієслова є для нас найважливішим, так як воно дозволяє віднести процес перекладу до дій по перетворенню, зміненню речей. У цих латинських словах чітко відображається позитивна конотація. Й ім’я, й дієслово означають процес перетворення, а перетворити – це надати чому-небудь інший образ, вигляд, зовсім змінити його [7, с. 358 – 359].

Говорячи про можливість використання терміну трансформація на позначення категорії теорії перекладу, слід перш за все зробити одне уточнення: у процесі перекладу не відбувається жодного перетворення об’єкту, тому що будь-яке перетворення тягне за собою знищення первинного стану, форми об’єкта тощо, їх заміну новими станами, формами тощо. У перекладі ж об’єкт, тобто текст оригіналу, залишається незмінним. У результаті перекладу створюється новий твір, новий об’єкт. Тому реально жодні перетворення об’єкту, ні ті, що трансформують його, ні ті, що деформують, у перекладі неможливі.

Термін трансформація прийшов у сучасну теорію перекладу з генеративної лінгвістики, де трансформація – це метод породження вторинних мовних структур, що складався у закономірному перетворенню основних (ядерних) структур у поверхневі. Змістовно трансформації виявили регулярні співвідношення між синонімічними реченнями. Усяка операція, що дозволяє перехід від глибинної структури до поверхневої, і називалась трансформацією.

Ідея породження вторинних мовних структур на основі первинних у відомому значенні відображає й суть перекладу. Тому термін трансформація отримав у сучасній теорії перекладу широке розповсюдження, хоча використовується у ній далеко не однозначно. У теорії перекладу, як і у синхронних типологічних описах мов, терміни перетворення, трансформація іноді використовуються не у значенні процесів, а, скоріше, у значенні певного типу відношень [7, с. 360 – 361].

Л. С. Бархударов, який зробив суттєвий внесок у розробку типології перекладацьких трансформацій (він запропонував поділ трансформацій на перестановки, заміни, доповнення та опущення), даючи визначення терміну «процес перекладу», писав, що його слід розуміти «як певного виду мовне, точніше, міжмовне перетворення або трансформацію тексту з однієї мови у текст на іншій мові» [2, с. 6]. Однак, розуміючи умовність такого перетворення, адже текст оригіналу насправді ні у що не перетворюється, дослідник уточнює значення терміну саме по відношенню до перекладу. На його думку, «термін “перетворення” (або “трансформація”) тут може бути використан лише у тому значенні, в якому цей термін застосовується у синхронному описі мови взагалі: мова йде про певне відношення між двома мовними або мовленнєвими одиницями, з яких одна є вихідною, а друга створюється на основі першої.» У даному випадку, маючи текст оригіналу а на мові А, перекладач, застосовуючи до нього певні операції, створює текст б на мові Б, який знаходиться у певних закономірних відношеннях із текстом а. Таким чином, переклад можна вважати певним видом трансформації, а саме міжмовної трансформації [2, с. 6].

Таким чином виходить, що термін «трансформація» закріплюється за трьома досить різноманітними поняттями, означаючи:

1. відношення між мовними або мовленнєвими одиницями порівнюваних мов;

2. мовні, точніше, міжмовні операції;

3. процес перекладу в цілому.

Схоже трактування поняття «перекладацької трансформації» ми знаходимо й у А. Д. Швейцера. Відмічаючи певну метафоричність терміну «трансформація» у теорії перекладу, Швейцер писав: «Насправді мова йде про відношення між мовними вираженнями оригіналу та перекладу, про заміну у процесі перекладу однієї форми виражень іншою, заміні, котру ми образно називаємо перетворенням або трансформацією. Таким чином, описані нижче операції (перекладацькі трансформації) є по суті міжмовними операціями «перевираження» смислу» [49, с. 118]. Інакше кажучи, Швейцер також розуміє перекладацьку трансформацію як відношення між вихідним мовленнєвим твором і текстом його перекладу і як процес заміни одних форм висловлювання іншими, і як міжмовні операції.

Запозичивши у генеративної лінгвістики термін трансформація й застосувавши його до опису перекладу, слід запозичити й ідею глибинного та поверхневого рівнів у мовленнєвій комунікації. Текст оригіналу, як будь-який мовний твір, є певним поверхневим рівнем, що складається з певної послідовності знаків конкретної мови. Ця послідовність знаків передбачає глибинний рівень як деяку систему смислів. Перекладач через форми тексту оригіналу проникає на глибинний рівень й будує власний віртуальний об’єкт, власне уявлення про текст як про певну систему смислів. Саме цей віртуальний об’єкт, а зовсім не текст оригіналу й підлягає перетворенню у перекладі. Віртуальний об’єкт – це ідеальна сутність, що народжується у свідомості перекладача у результаті аналізу матеріальної сутності – тексту оригіналу. Ця ідеальна сутність об’єктивна лише у тій мірі, в якій текстові форми допускають розшифрування закладених у них смислів. Вона суб’єктивна настільки, наскільки перекладач виявляється здатним розшифрувати ці смисли.

Отже, у процесі перекладу відбувається не перетворення тексту оригіналу у текст перекладу, а перетворення віртуального об’єкту, певної ідеальної сутності, якою є уявлення перекладача про систему смислів повідомлення, закодованого у тексті оригіналу, у більш або менш близьку, не тотожну систему смислів, що втілена у матеріальну форму мови перекладу. Саме ця система смислів, яка міститься у формах тексту оригіналу й усвідомлена перекладачем, є справжнім предметом трансформації [7, с. 363].

Перекладацька трансформація – це такий процес перекладу, під час якого система смислів, що міститься у мовленнєвих формах тексту оригіналу, сприйнята й зрозуміла перекладачем у силу його компетентності, трансформується природним способом внаслідок міжмовної асиметрії у більш чи менш аналогічну систему смислів, яка втілюється у форми мови перекладу [7, с. 366].