2.4. Роль Лімбічної системи у формуванні емоційного стану людини.

У лімбічної системі важливу роль відіграє гіпофіз.

Вона є центром емоційного контролю і складається з гіпоталамуса, гіппокампу, перегородки, поясної звивини і мигдалеподібного тіла. У лімбічної системі важливу роль відіграє гіпофіз.

Мал. 4. Лімбічна система людини.

Ретикулярна формація та стовбур мозку являють собою нижчий рівень потрійного мозку. Вони виконують свою основну роль, регулюючи вегетативні функції (серцебиття, дихання, вазомоторний активність) і проводять імпульси до передавальним центрам таламуса і далі до вищих рівнів мозку.

Що стосується спинного мозку, то він являє собою центральний шлях, який складається з нейронів, що проводять сигнали в головний мозок і від нього. Спинний мозок бере участь також у здійсненні деяких рефлексів з автономною регуляцією.

Периферична нервова система включає в себе всі нейрони організму, які не входять в центральну нервову систему. Анатомічно - це продовження центральної нервової системи в тому сенсі, що центри її управління знаходяться в центральній нервовій системі.

Периферичну нервову систему в свою чергу, можна розділити на соматичну і автономну.

Соматична система передає сенсорні і моторні сигнали до центральної нервової системи і від неї. Вона іннервують органи почуттів і поперечно-смугасту мускулатуру.

Виникнення і протікання емоцій тісно пов'язане з діяльністю різних моделюючих систем мозку. Вважається, що основну роль у цьому відіграє лімбічна система.

Лімбічна система — комплекс функціонально зв'язаних між собою філогенетично древніх глибинних структур головного мозку, що беруть участь у регуляції вісцеральних поведінкових реакцій організму. Термін "лімбічна система" увів в 1952 р. Мак Лін. Однак ще раніше, в 1937 р. Папец припустив наявність "анатомічного" емоційного кільця.

Основу лімбічної системи складає так зване "коло Папеца". Ідея про існування в мозку особливої системи, відповідальної за емоції, була висловлена в 1937 р. американським невропатологом Дж. Папецом. Він припустив, що єдину систему керування емоціями у певній послідовності утворюють такі структури мозку: (1) гіпоталамус - (2) передньовентрикулярне ядро таламуса - (3) поясна звивина - (4) гіпокамп - (5) мамілярні тіла - (1) гіпоталамус.

На думку Дж. Папеца, будь-яка аферентація, що надходить у таламус, поділяється на три потоки: рухи, думки і почуття. Потік "почуттів" циркулює по вищевказаному "емоційну колу", створюючи фізіологічну основу емоційних переживань. Так, гіпоталамус забезпечує вираз емоцій і паралельно передає інформацію в таламус. Звідтіля вона надходить у поясну звивину, що є механізмом усвідомлення емоційних переживань. Гіпокамп, одержуючи сигнали від поясної звивини, здійснює інтеграцію цих та інших сигналів і далі передає інформацію до мамілярних тілець й гіпоталамуса. Результатом замикання цього кола є інтеграція суб'єктивно пережитої емоції на рівні кори мозку з "емоційними" керуючими командами гіпоталамуса.

До лімбічної системи, крім кола Папеца, також відносяться: мигдалеподібне тіло, нюхова луковиця, тракт і горбок, переднє і неспецифічне ядра таламуса, ретикулярна формація стовбура мозку, її центральною частиною є гіпокамп. Лімбічна система бере участь у запуску переважно тих емоційних реакцій, що вже апробовані в ході життєвого досвіду. Нервові сигнали, що надходять від усіх органів чуття, передаються по нервових шляхах стовбура мозку в кору, проходять через одну чи декілька лімбічних структур - мигдалину, гіпокамп чи частину гіпоталамуса. Сигнали, що виходять від кори, теж проходять через ці структури. Різні відділи лімбічної системи по-різному відповідають за формування емоцій.

Важливу роль у забезпеченні емоцій відіграє ретикулярна формація, волокна від нейронів якої йдуть у різні області кори великих півкуль. Більшість цих нейронів неспецифічні (можуть відповідати на різні за модальністю види стимулів) і передають сигнали від усіх органів чуття до структур лімбічної системи і кори великих півкуль. Деякі ділянки ретикулярної формації мають більш спеціалізовані функції. Наприклад, така частина ретикулярної формації, як "блакитна пляма" пов'язується із пробудженням емоцій. Інша її частина - "чорна субстанція" пов'язана з виділенням дофаміну, що сприяє виникненню приємних відчуттів.

З усіх відділів кори мозку у найбільшій мірі пов'язані з виникненням і усвідомленням емоційних переживань лобові частки. До них йдуть прямі нейронні шляхи від таламуса, ретикулярної формації й інших структур лімбічної системи. Різні травматичні ушкодження лобових часток мозку часто призводять до зміни в людини настрою (від ейфорії до депресії), порушення орієнтації в навколишньому середовищі, пов'язаної з втратою здатності до планування. Іноді зміни поведінки нагадують психопатичну поведінку (нестриманість у поведінці і мові, відсутність сприйнятливості до соціальних сигналів).

З активністю тім'яноскроневих відділів правої півкулі пов'язують інтенсивність емоційної напруги (безвідносно до її знаку), що надалі виявляється вже у вегетативних зрушеннях.

Система позитивного підкріплення (задоволення), згідно із сучасними уявленнями, включає ядра септума, глибокі шари мозочка і дорзо-латеральні області мигдалини. А система негативного підкріплення (покарання) - гіпокамп, медіальні ядра мигдалини, ядра глибоких шарів мозочка (в області палеоцере-белума) області покришки середнього мозку і поясну кору.

Формування і прояв емоцій також пов'язані із функціональною асиметрією головного мозку.

Емоційний стан людини сильніше відбивається на міміці лівої половини обличчя, що говорить про переважну активність правої півкулі. Сприйняття емоційних сигналів переважно знаходиться під контролем правої півкулі (її центральної скроневої області). Вважається, що ліва половина обличчя в більшому ступені відбиває негативні, права - позитивні емоції.

Права фронтальна кора переважно пов'язана з прагматичною інформацією, необхідною для задоволення потреби (яка здобута раніше і зберігається в пам'яті), а ліва фронтальна кора - з інформацією, наявною на даний момент (такою, що надійшла нещодавно). Більш емоціогенною є права півкуля. Вона переважно пов'язана із проявом негативних емоцій. Прояв позитивних емоцій більше пов'язаний із роботою лівої півкулі.

До складу лімбічної системи входять:

1. Лімбічна (стародавня і стара) кора:

• гіпокамп;

• гіпокампова закрутка (звивина);

• поясна закрутка;

• нюховий мозок (нюхові цибулини, горбки, ділянки кори над мигдалинами).

2. Підкіркові утворення:

• мигдалеподібний комплекс;

• лімбічні ядра таламуса;

• ядра перегородки;

• гіпоталамус;

3. Лімбічна частина ретикулярної формації середнього мозку.

Структури ЛС пов’язані між собою чисельними кільцевими зв’язками, що забезпечує можливість тривалої рециркуляції збудження в системі.

ЛС отримує інформацію практично від усіх рецепторів організму за рахунок аферентних зв’язків з:

• лімбічних ядер таламуса;

• ретикулярної формації середнього мозку;

• чисельних рецепторів гіпоталамуса (осмо-, термо-, глюко-, тощо).

Всі ці структури отримують інформацію від усіх рецепторів, окрім нюхових.

Такий обширний аферентний вхід дозволяє ЛС контролювати стан організму і ситуацію, в якій він знаходиться.

Лімбічна система забезпечує:

Формування мотивацій – стан організму, що виникає на базі потреби і змушує здійснювати реакцію, спрямовану на задоволення даної потреби.

Формування емоцій – стан організму, що виникає на базі потреби (з урахуванням можливості її задоволення) і мобілізують можливості організму для задоволення даної потреби, а також дозволяють швидко оцінювати інформацію, що надходить з точки зору її значення для задоволення даної потреби.