Чинність законів України

Чинність нормативно-правових актів – це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його чинності є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акта.

Чинність нормативно-правового акта обмежена трьома параметрами:

терміном чинності, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;

простором, на який поширюється чинність нормативно-правового акта;

колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акта і на основі його набувають юридичних прав та обов‘язків.

Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються законодавством держави за міжнародними договорами.

Чинність закону у часі (темпоральна дія) характеризується не тільки моментом набрання і моментом припинення чинності, а й “напрямом” дії в часі. Закон за загальним правилом набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Припиняє чинність закон внаслідок його скасування законодавчим органом - Верховною Радою України, або внаслідок набрання чинності іншим законом, що регулює ці ж суспільні відносини.

За “напрямом” розрізняють пряму, зворотну і переживаючу дії закону.

Пряма дія. Закон поширюється на факти, які а) виникли після набрання ним чинності (тобто на нові факти) і б) виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, тривають і після того (тобто на старі факти), проте тільки з моменту набрання ними чинності.

Зворотна дія. Закон поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності (старі факти), але вже з моменту їх виникнення. Тобто відбувається перегляд, корекція попередніх рішень щодо таких фактів вже за новим законом. Перш за все зворотну дію має кримінальний закон, що пом‘якшує чи скасовує покарання.

Переживаюча дія. Закон втратив свою чинність, але продовжує діяти щодо тих фактів, які виникли підчас його дії.

Закони України діють на всій території України – території, що знаходиться у межах державного кордону; на територіях дипломатичних представництв України в інших державах; на територіях українських літаків та кораблів, що здійснюють рейси за кордон.

Закони України поширюються на всіх встановлених цими законами суб‘єктів, що знаходяться у територіальних межах їх дії. Тобто чинність по колу осіб не вичерпується лише громадянами України. Під дію українських законів можуть підпадати за певних умов іноземці чи особи без громадянства. Винятки передбачаються лише для дипломатичних представників інших держав та деяких інших осіб.

Шляхи удосконалення українського законодавства

Конституцію України 1996 року слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи в цілому. Уже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов‘язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції, і внесенням змін до чинних законів.

Розділ перший “Загальні засади” вимагає прийняття двох нових законів – про державні символи України та про участь України у міжнародній діяльності по забезпеченню миру і міжнародної безпеки.

У Конституції закріплене положення про те, що Україна є правовою державою, в якій забезпечується верховенство права і закону. А це означає, що значний обсяг суспільних відносин має регулюватися законами. Проте практика свідчить про інше. Так, з прийнятих у 1995 році 1966 нормативних актів законів лише 86 (4,4%), а 1880 (95,6%) – це підзаконні нормативні акти. Звичайно, за такої ситуації досягти реалізації принципу верховенства закону у суспільстві неможливо.

Отже, щоб формувати на належному рівні нашу законодавчу систему, потрібно розробити науково обґрунтовану Концепцію її розвитку хоча б на найближчу перспективу. За ініціативою Інституту законодавства і за участі Інституту держави і права НАН України завершено розроблення такої Концепції на найближчі 10 років.

Динамічний розвиток законодавства не може відбуватися у відриві від його саморозвитку і внутрішнього упорядкування. Враховуючи це має бути прискорений насамперед розвиток базових галузей законодавства: конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, кримінального тощо. Одночасно слід передбачити й інтенсивний розвиток комплексних галузей законодавства.

Потребує радикального удосконалення конституційного законодавства (ряд чинних законів цієї галузі є недосконалими), оновлення і чинне адміністративне законодавство (воно це не повно регулює суспільні відносини, відстає від вимог сьогодення).

Серед першочергових слід вважати проблеми національного підприємства. Тут потрібно законодавство, яке було б здатне забезпечити державно-правові гарантії становлення й функціонування національного підприємства, захист його інтересів.

Потребує спеціального вирішення питання про підвищення відповідальності господарюючих суб‘єктів за заподіяну шкоду як недбалим господарюванням, так і невиконанням договірних зобов‘язань; серйозного поліпшення потребує правове регулювання в агропромисловому комплексі.

Важливим напрямком розвитку законодавства України є подальше вдосконалення кримінального права. Актуальною в цьому аспекті є на сьогодні проблема належного регулювання приватизаційних процесів в Україні. Це глобальне завдання породжує ряд інших похідних завдань, одним з яких є необхідність кримінально-правового захисту майнових інтересів громадян і держави від різного роду зловживань.

Подальше вдосконалення законодавства України, безумовно, має відбуватися на основі науково обґрунтованої Концепції його розвитку.