Особа жертви
Криміналістичне вчення про жертву є достатньо новим і перспективним напрямком. У криміналістиці приділялася певна увага вивченню особи жертви .
Слова «жертва», «потерпілий», «постраждалий» розглядаються в українській мові як синоніми. Однак уживаються вони не завжди рівнозначно. Слово «жертва» - поняття більше ємне, що має безліч різних відтінків, у тому числі й релігійного характеру . Воно означає людину, що постраждала або загинула від нещасного випадку, від руки ворога; той, над ким знущаються, проявляють насилля; той, хто переживає, терпить різні неприємності від кого-небудь, чого-небудь, негативних життєвих обставин або нещасного випадку. «Потерпілий» - той, хто зазнав чогось тяжкого, неприємного, дістав фізичну або моральну травму; людина, що дістала фізичну травму, зазнала матеріальних втрат, кривди. Термін «постраждалий» обраний законодавцем для позначення особи, що постраждала від злочину. “Постраждалий” – той, хто постраждав, зазнав неприємностей, матеріальних збитків, фізичної травми .
Поняття «жертва злочину» у кримінально-правовому значенні не може бути рівнозначно поняттю «потерпілий від злочину». З погляду кримінально-правового закону особа стає повноправним суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності потерпілим лише після винесення відповідної постанови або ухвали.
Криміналістичне вивчення особи жертви не може не виходити з особливого правового статусу потерпілого від злочину, його положення як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності, наділеного широкими правами, що дозволяють йому брати активну участь у розкритті злочину й викритті злочинця. Специфічність же криміналістичного вивчення полягає в тому, що його об'єктом не обов'язково є особа, визнана відповідною постановою або ухвалою потерпілим. У зв'язку із цим заслуговує на увагу думка Л. В. Франка, який вважав, що віктимологічні дослідження не можуть обмежуватися дослідженням лише тих осіб, які визнані потерпілими компетентними органами .
В юридичній літературі не склалося єдиної думки про обсяг понять «жертва злочину» і «потерпілий». Так, на думку М.С. Строговича, «потерпілим може бути як фізична особа-громадянин, так і юридична особа-організація, підприємство, установа». П.С. Елькінд зазначає, що як «жертва злочину» може виступати і фізична, і юридична особа, «потерпілй» - тільки фізична особа (громадянин]. З погляду криміналістичної віктимології під жертвою злочину, постраждалим від злочину, потерпілим розуміється будь-яка фізична особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода незалежно від того, винесена чи не винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілим .
Криміналістичне вчення про жертву являє собою систему криміналістичних теоретичних і практичних знань про особу, що постраждала від злочину. Жертва злочину, будучи об'єктом спеціального криміналістичного дослідження, вивчається і як джерело криміналістичної інформації. У цій якості вона постає перед нами: по-перше, як об'єкт, що характеризується певними фізичними і біологічними (психофізіологічними, соматичними) ознаками, які відповідають підсистемам функціонально-динамічних, морфологічних і субстанціональних елементів, що виділяються у структурі жертви злочину; по-друге, як суб'єкт, що має набір особистісних якостей і властивостей (психологічного, соціально-психологічного характеру), що сприймає й передає інформацію, яка може мати доказове значення.
Однак жертва шахрайства становить інтерес не лише як джерело особистої доказової інформації, тобто не лише як суб'єкт, який повідомляє про те, що відбулося, але і як фізичний об'єкт, що вносить певні зміни в навколишнє оточення або може нести на собі (тілі, одязі) чи на наявних при ньому предметах і засобах різні сліди, виявлення й дослідження яких дозволяє одержати важливу в доказовому відношенні інформацію.
Як об'єкт, що має фізичні, біологічні якості й властивості, жертва злочину вивчається в її взаємодіях і взаємозв'язках з матеріальним середовищем місця події, особою або особами, що вчинили злочин, та іншими об'єктами. Своєрідність положення жертви в системі об'єктів, що утворюють сліди, визначає й специфічність положення її слідів у загальній сукупній системі слідів, що виникають у результаті вчинення злочину.
Водночас жертва злочину вивчається в системі елементів, що становлять структуру криміналістичної характеристики злочину. Виявлення типології взаємних зв'язків місця, часу, способу вчинення та приховування злочину, обраних злочинцем знарядь і засобів, а також характеру відносин злочинця й жертви, їхнього віку, статі та інших особистісних особливостей дозволяє від установлення деякої сукупності елементів і їхнього взаємозв'язку переходити з більшою або меншою ймовірністю до встановлення ознак відсутніх (невідомих органу слідства) елементів. Причому дані про жертву злочину є вихідними. На їхній основі з урахуванням інформації про особливості місця події, способу вчинення злочину можна будувати типові версії про мотиви й суб'єкта злочину, його стосунки з потерпілим .
Жертва злочину вивчається також у системі зв'язків, особистих стосунків, що склалися в найближчому соціальному оточенні (з рідними, близькими, друзями, знайомими). Виявлення своєрідності психології жертви (характеру, інтелекту, схильностей, інтересів, емоційних якостей та інших психічних особливостей), її положення в системі зв'язків і взаємин з іншими особами дозволяє простежити вчинення злочинного посягання в розвитку.
При виділенні в структурі жертви злочину підсистеми психічних, соціально-психологічних елементів вона вивчається як особистість, що перетерпіла в результаті злочинного посягання, нанесеної їй фізичної, майнової або моральної шкоди, як певні зміни, які впливають на обсяг та якість одержуваної інформації. Своєрідність особи жертви, її положення в системі особистих відносин (мікросередовищі), взаємин з особою або особами, що вчинили злочин, а також особливості оцінки злочину і його різних наслідків як самим потерпілим, так і його найближчим соціальним оточенням обумовлюють або можуть обумовлювати якість і стабільність показань потерпілого, його ставлення до процесу розслідування. Потерпілий може активно сприяти слідству, займати нейтральну або пасивну позицію або активно протидіяти встановленню істини в справі.