38. Формування та розвиток відносин єс з країнами снд

Плани і напрямки східної політики Европейського Союзу

Стратегічні плани східної політики Европейського Союзу передбачають забезпечення добросусідських відносин із країнами СНД, їх інтеґрування у спільний економічний та соціальний простір, побудову спільноти безпеки і співробітництва. Їм також доведеться зайнятися формуванням дружнього ставлення до ЕС у країнах, які або не претендують на членство в ЕС, або ж не мають на це шансів. Ба більше, найважливішим є створення необхідної підтримки, яку слід надати зусиллям названих країн, що намагаються привести свої системи у відповідність із вимогами партнерства з ЕС.

Східна політика розширеного ЕС повинна брати до уваги наслідки процесу розширення як для нових членів Союзу, так і для їхніх сусідів на сході. Однією з основних проблем поясу, до якого входить Польща та інші країни, східний кордон яких стане водночас східною межею ЕС внаслідок його розширення, – це асиметрія економічного та адміністративного розвитку, а також стан інфраструктури по обидва боки кордону, що, ймовірно, може живити подальший зріст диспропорцій у розвитку націй і становити загрозу для крихкої економічної та соціальної рівноваги у реґіоні. Ці країни будуть першими, які відчують на собі негативні наслідки процесу розширення. У країнах, що залишаться поза межами ЕС і претендуватимуть на членство в ньому лише після повноправного членства нинішніх кандидатів із числа держав Центральної і Східної Европи, східна політика ЕС, крім усього іншого, зіштовхнеться із громадською думкою щодо їхнього відчуження і побудови нових бар’єрів на їхніх західних рубежах.

З польської точки зору політика ЕС щодо країн, що утворилися на просторі колишнього СССР, повинна бути спрямована на наступне:

– розширення зони миру і стабільности в Европі;

– підтримка змін і процесів, націлених на трансформацію політичних та економічних систем у країнах СНД;

– промоція політичної та соціо-економічної стабільности у країнах СНД шляхом інтенсифікації допомоги для економічного росту і демократичних реформ;

– допомога у створенні правової інфраструктури у цих країнах та у намаганні вийти на рівень вимог до членства у міжнародних економічних організаціях, які дозволять їм приєднатися до світових економічних процесів;

– промоція демократичних вартостей і вдосконалення демократичних інституцій та політичних систем у згаданих країнах шляхом розширення контактів із організаціями, що функціонують у країнах ЕС, насамперед і найбільше – із неурядовими організаціями;

– співпраця у боротьбі з корупцією і організованою злочинністю;

– зменшення кількости екологічних та цивілізаційних загроз.

У плани східної політики ЕС необхідно включити забезпечення країн пост-совєцького простору альтернативними перспективами розвитку і формування економічних відносин, а також надання їм реальних можливостей вибирати відповідну ґеополітичну орієнтацію.

Будучи найбільш східною частиною розширеного ЕС, Польща зокрема зацікавлена у розвитку когерентної політики ЕС щодо всього пост-совєцького простору – країн Східної Европи, Закавказзя і Середньої Азії. В інтересах Польщі перетворення Европейського Союзу у привабливого партнера для пост-совєцьких країн, готового запропонувати їм співпрацю на всіх можливих рівнях.

Така політика зосереджена на зовнішньополітичних проблемах та питаннях безпеки, економічної співпраці, торгівлі, транспорту та енергетики, захисті довкілля, культурного обміну, інформації та ЗМІ, а також питань, пов’язаних із шенґенськими правилами. Надзвичайно важливе місце у такій політичній структурі відводиться співпраці в галузі цивільної безпеки; у цьому аспекті значну роль повинні відігравати громадські організації. Більше того, країни СНД повинні докласти всіх зусиль до прийняття законодавства, у якому внутрішні норми були би приведені у відповідність до стандартів Европейського Союзу, що дозволить їм вийти на рівень конкуренції із єдиним ринком ЕС і забезпечити відповідні законодавчі та інституціональні гарантії і, відповідно, створити привабливий інвестиційний клімат.

По суті, безпосереднє сусідство зводиться до необхідности подолання бар’єрів, які виникають в результаті асиметрії соціоекономічного розвитку і разючих відмінностей в адмініструванні та інфраструктурі по обидва боки нового кордону ЕС. Угоди про партнерство та співробітництво, які містять плани та принципи урядової співпраці між партнерами, слід доповнити стратегіями безпосереднього співробітництва, спрямованими на вирішення специфічних проблем. І чим меншими будуть нинішні асиметрії між країнами, пов’язаними між собою відносинами в рамках безпосереднього сусідства, тим більше можливостей буде в угод про партнерство та співробітництво розширити спектр своїх повноважень на довший період.

Оцінка політичних процесів на просторі СНД

Не будучи ні державою, ані понаднаціональною структурою, Співдружність Незалежних Держав не потребує жодного формального визнання.

Як політичний простір, що співпадає із територією колишнього Совєцького Союзу (за винятком держав Балтії), СНД існує завдяки політичним та економічним реаліям, що утримують його країни-члени разом. Це, зокрема, співпраця між оборонними індустріями, незмінна і позбавлена альтернативи успадкована транспортна система, спільна енергетична та телекомунікаційна інфраструктура, спільний інформаційний простір, відсутні або відкриті кордони між партнерами по СНД, втручання Росії у локальні конфлікти тощо. До цього можна також додати спільну мову і зв’язки, які збереглися між політико-економічними елітами нині вже неіснуючої політичної системи.

Політичному просторові СНД бракує одноманітности. Від самого початку існування вирішальна роль у цьому формуванні належить Росії з огляду на її економічну вагу та військову потужність. Проте спроби впродовж останніх кількох років створити якусь ґеополітичну спільноту під егідою Росії, за винятком Ташкентського Пакту (1992), провалилися. Зазнавши невдачі, Росія спробувала адаптувати Ташкентський пакт до своїх політичних потреб, пропонуючи, зокрема, країнам-членам СНД розширювати свою співпрацю у трьох напрямках: південному, кавказькому та західному.

Що стосується реґіональної безпеки, декілька останніх років переконливо довели появу структур, які тим чи іншим чином відображають стратегії і спрямування ініціатив та інтересів окремих країн та груп країн, які є альтернативними до Ташкентського Пакту. Це, зокрема:

– зона, вільна від ядерної зброї у Середній Азії;

– Конференція із заходів щодо взаємної довіри у Середній Азії;

– ГУУАМ – Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова (Договір про співпрацю);

– Союз Білорусі та Росії.

До списку субреґіональних економічних асоціацій в рамках СНД на початку 1990-х входили:

– Митний союз (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), який згодом переріс у Евразійську економічну спільноту;

– Середньоазіатська економічна співдружність (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан).

Пропозиція створити зону вільної торгівлі на всій території колишнього СССР фактично означала би відтворення старих економічних зв’язків. Договір щодо цього було підписано 15 квітня 1994 року, а 1 січня 2000 року прийнято за дату інавгурації Зони вільної торгівлі СНД. Проте і ця, як і більшість інтеґраційних ініціатив такого плану в рамках Співдружности Незалежних Держав, теж провалилася.

На фоні невдач у військовій, політичній та економічній сферах запроваджений внаслідок підписання Бішкекських угод (1992) спільний для Співдружности безвізовий режим став символом існування СНД. Проте одна за одною країни СНД тихо вийшли із цієї угоди. Першим був Туркменістан: 9 червня 1999 р. він відновив візовий режим для всіх громадян країн СНД. З 1 вересня 2000 року Таджикистан і Узбекистан відновили візовий режим на взаємній основі. Нарешті, 5 грудня Росія відновила візовий режим із Грузією, чим фактично відмінила дію Бішкекських угод.

В самій СНД з точки зору розподілу сил відбувається щось схоже на розтягування в різні напрямки. З одного боку, розпад СССР сприяв позитивним явищам на пост-совєцькому просторі, зокрема – появі елементів ринкової економіки, незалежної політичної думки і ЗМІ, а також відкритости до зовнішнього світу. З іншого – призвів до багаторівневої суспільної дезінтеґрації, доказом чого став розрив суспільних зв’язків і втрата громадської ролі соціального забезпечення. Зросли корупція і злочинність. Уряди відособлюються від тих, ким вони керують, а демократія і верховенство права стають чимось досяжним лише в майбутньому.

Особливою ознакою способу управління у країнах СНД є надуживання президентською владою, що нерідко набуває яскравих ознак авторитаризму. Президентські адміністрації стали основними джерелами влади у цих країнах, водночас роль урядів марґіналізувалася. Характерною рисою таких систем є незначний вплив парламентської та позапарламентської опозиції.

Беручи до уваги переважаючу тенденцію до посилення президентської гілки влади і відсутність впливу цього процесу на зовнішньополітичний курс кожної із країн СНД, можна дійти справедливого висновку, що це ослаблює процеси ринкових та економічних перетворень, які відбуваються на просторі СНД.

Виходячи із описаного, стабільний розвиток співробітництва ЕС із державами цього простору та успіх східної політики Европейського Союзу залежить від наявности обох чинників – стабільних і ефективних перетворень в економіках держав СНД і демократизації їх політичних систем. Таким чином, надзвичайно важливим завданням є організація ефективного впливу з метою стимулювання процесів трансформації, які відбуваються у країнах СНД.

Перспективи розширення стосунків ЕС зі східними сусідами

На думку Польщі, Европейський Союз у своїх планах повинен брати до уваги подальший розвиток відносин зі сторонами Договору про партнерство і співпрацю, в т.ч. з Росією та Україною, як це зазначено у Спільній стратегії ЕС. Це не повинно передбачати ані якихось передумов, ані вимальовування наперед якихось кордонів на майбутній карті Европи. Не виключено, що в майбутньому дійде до створення митного союзу, асоціативних договорів нового покоління, або (що більш реально на сьогодні) – зон вільної торгівлі із окремими країнами, які готові прийняти відповідні рішення і необхідні умови. Це насамперед стосується Росії та України, для яких така можливість передбачена у Договорі про партнерство та співробітництво. Інші країни отримають додаткову допомогу в рамках програми TACIS, що творить новий фінансовий імідж майбутнього ЕС після 2006 року. Особливе значення серед допомогових програм, розроблених спеціально для всіх країн СНД, чи принаймні більшости з них, має Міждержавне транспортування нафти і газу до Европи (Interstate Oil and Gas Transport to Europe (INOGATE), а також пов’язаний з ним розвиток транспортних та телекомунікаційних інфраструктур. Важливо, щоби паливо до Европи надходило не лише з Росії, а й з інших країн Каспійського басейну. Це підвищить рівень енергетичної безпеки і постачання нафти до Европи, а також економічно зміцнить згадані країни.

Не перебільшуючи значення інституційних рішень, Европейський Союз повинен залучати держави СНД до політичного діалогу, націленого на інтеґраційний процес та умови розширення ЕС, а також на формування Европейської архітектури безпеки і співробітництва.

Розширення Европейського Союзу і приєднання до нього країн Центральної і Східної Европи матиме важливе значення для майбутніх економічних та торгівельних зв’язків із державами пост-совєцького простору. Воно стане наслідком зміни торгівельного статусу країн-кандидатів, яке наступить водночас із набуттям повного членства, а також досягнення ними рівня вимог ЕС щодо енергетичної безпеки. Продовжуючи діалог із країнами СНД, Европейський Союз обговорюватиме наслідки свого розширення із приєднанням країн Центральної і Східної Европи.

Держави СНД були традиційним ринком для польської економіки, тому вступ Польщі до ЕС жодним чином не повинен негативно відобразитися на її економічних відносинах з ними. Держави СНД теж слід запевнити у вигоді для них процесу розширення ЕС на схід і від перспектив майбутнього співробітництва. Наслідком цього, зокрема, може стати полегшення доступу на ринки нових членів ЕС товарів, вироблених у державах СНД і зниження тарифних ставок, що у випадку зростання попиту на товари із пост-совєцького простору забезпечить новим членам Евросоюзу стійкий економічний ріст.

Свіжий динамізм східної політики ЕС, виражений зокрема у всезростаючій частці участи Европейського Союзу у житті цього реґіону, однозначно відповідає інтересам Польщі.

Покращення в економічній та політичній сферах держав СНД відповідає інтересам ЕС, оскільки дає можливість ширшої експансії европейського ринку, що, в свою чергу, сприятиме прискоренню політичних перетворень у країнах реґіону. Необхідно допомагати країнам СНД у їхніх прагненнях досягти рівня критеріїв вступу до міжнародних економічних організацій, таких як Світова Організація Торгівлі, Міжнародний Валютний Фонд та ін.. Досягнення цих критеріїв є передумовою тіснішої співпраці з Европейським Союзом.

Щодо вимог Росії та інших майбутніх сусідів розширеного ЕС на сході стосовно компенсацій за очікувані економічні та торгівельні втрати від процесу розширення, ми дотримуємося спільної думки з ЕС: лише членство держав у СОТ може давати їм право на вимогу компенсацій.

ЕС повинен переглянути питання про енергетичну безпеку та постачання паливних матеріалів із Росії та інших країн реґіону, як надзвичайно важливу площину своєї діяльности на сході. В цьому плані надзвичайно важливу роль відіграє програма INOGATE.

Польща, як транзитна країна, зайняла відкриту позицію у питаннях, що стосуються транспортування нафти і природного газу зі сходу на захід і південь Европи. Польща зацікавлена у розширенні системи газо- і нафтопроводів з басейну Каспійського моря через Кавказ (Туркменістан-Азербайджан-Грузія-Україна). Особливого значення надається побудові нафтопроводу Одеса-Броди-Ґданськ, який має суттєво збільшити можливості транзиту каспійської нафти. Польща також зацікавлена у газопроводі , що має пролягти від Ямальських родовищ в Росії на захід і південь Европи.

Як майбутній член ЕС, Польща намагається брати участь в усіх обговореннях, що стосуються питань енергетичної безпеки, включно із форумами INOGATE, з метою мати реальний вплив на майбутню енергетичну політику Европи. Польща також готова брати участь у міжнародних переговорах зацікавлених сторін про транзитні шляхи нафти і газу зі сходу на захід і південь Европи.

Будучи країною зі специфічним стратегічним положенням на східному кордоні ЕС і маючи нагромаджений великий практичний досвід реалій такого положення, Польща може відігравати роль координатора програм планування територіального розвитку на европейському континенті. Супутні проблеми захисту довкілля та екологічних катастроф теж сприяють пошукам можливостей відповідної співпраці ЕС із країнами цього реґіону.