2.2. Дитяча проституція

Основною метою торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми, є їх сексуальна експлуатація, яку слід розуміти як вид експлуатації праці в особи в галузі проституції. Проституція — це систематичне надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду. До сексуальної експлуатації відноситься також примушування до надання разових сексуальних послуг ( разовий комерційний статевий акт ), до співжиття з метою отримання сексуального задоволення та інше.

У даний час ринок слов'янських жінок і дітей в розвинутих країнах Північної Америки, Західної Європи та Північної Азії є одним з найбільш прибуткових. Жінки з України, Росії, Білорусі користуються величезним попитом, а в азіатських країнах навіть являються символом соціального престижу чоловіка.

Міжнародна організація з міграції називає ріст попиту на слов'янських жінок "четвертою хвилею" жертв торгівлі людьми. Вона включає в себе жінок і дітей з Центральної та Східної Європи, в тому числі і з України. Процедура здійснення торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, зокрема проституції, проходить кілька ланок, на кожній з яких дії здійснюються різними суб'єктами.

Першою ланкою в цьому процесі виступають вербувальники, тобто особи які "рекламують" прекрасні "місця роботи" (для молодих жінок) чи шляхом умовлянь, подарунків, обіцянок гарного одягу тощо, заманюють в свої тенета неповнолітніх. Як правило, вербувальниками виступають особи тієї ж національності, що і діти яких прагнуть продати. У деяких випадках ними можуть виступати навіть родичі дитини. Шляхи заманювання дітей різноманітні: від обіцянок подарунків, грошей, їжі, власного даху над головою до виїзду за кордон начебто для відпочинку чи на навчання. Вербувальниками дітей для заняття проституцією часто виступають туристичні агентства. Частіше всього вербувальники працюють у тісному зв'язку з особами, що утримують будинки розпусти, вони організують і оплачують проїзд майбутніх жертв за кордон. Полегшує їх діяльність і високий рівень корумпованості державних службовців, працівників правоохоронних органів, міграційних служб, митних органів, консульств і дипломатичних представництв.

Наступними виступають перевізники — це особи, відповідальні за процес перевозу дітей за кордон до країни-реципієнта. Вони відповідають за охорону "товару", шляхом чинення різних дій (підкупу, обману тощо) забезпечують проходження митного контролю чи знаходить шляхи його уникнення. Перевізники відповідають і за "доставку" дітей до місця призначення.

Третьою ланкою у цьому злочинному ланцюгу можна виділити сутенерів. Це особи, які вживають заходів до того, щоб продані для заняття проституцією діти "сумлінно працювали". Як правило, саме вони повинні роз'яснити жертвам їх обов'язки, контролювати процес їх експлуатації в сексуальній сфері, слідкувати за сплатою клієнтами винагороди та забезпечувати те, щоб їх "підопічні" не втекли з нічного клубу чи будинку розпусти.

Завершують цей ланцюг замовники. У більшості випадків це власники нічних клубів чи борделів. Саме вони і організовують весь процес торгівлі людьми хоча організація дій на кожному окремому етапі може бути довірена й іншим особам, відповідальним за нього.

Як бачимо, торгівля з метою сексуальної експлуатації — це добре організований злочинний бізнес, який дає колосальні прибутки. Як правило, вона здійснюється добре організованими злочинними угрупованнями.

Проте, як і у випадках з торгівлею дітьми з метою використання їх у порнобізнесі, складність полягає в доказуванні інтелектуальної ознаки умислу вербувальників, а саме усвідомлення ними того, з якою метою здійснюється процес вербування.

Торгівля неповнолітніми з метою їх сексуальної експлуатації набуває все більш загрозливого характеру. Серед українських дівчат, яких відправляють за кордон для занять проституцією, зустрічаються навіть 12-літні [15, с.6].