Стражденна душа допомагає своєму доброчинцеві здобувати засоби для прожитку

О. Григорій Карфора пише таке: у одної бідної жінки з Неаполя, яка і без того жила в нестатках, був заарештований чоловік і за борги був запроторений у в'язницю. Сім'я залишилася без жодного джерела для існування, і недоля стала ще більшою. Тепер жінка повинна була не лише годувати дітей, але й викуповувати чоловіка. У відчаї вона звернулася з надією на істотну підтримку до дуже багатого чоловіка, який не раз допомагав бідним. Проте, отримала від нього лише невелику суму грошей. Це розчарування ще більше її пригнітило, і жінка відправилася до церкви, щоб поскаржитися Всевишньому, власне єдиному Отцю бідних, про своє важке становище. Вона розповіла Йому все, що у неї було на серці. Через натхнення святого ангела-захисника їй спало на думку, що стражденні душі у чистилищі надають своїм доброчинцям, які перебувають у злиднях, велику поміч. Жінка прониклася до них довір'ям, поспішно зібрала всі свої гроші, щоб замовити для них Службу Божу. Після Служби вона пішла геть і зустріла перед церквою гідного поваги старого чоловіка, який заговорив до неї дуже люб'язно і запитав, чому вона така збентежена. Жінка розповіла йому про своє нещастя. Він її вислухав і дав їй листа, якого вона повинна була передати одному шляхетному чоловікові в місті. Жінка поспішно віднесла йому цього листа, і чоловік був дуже здивований, оскільки він впізнав почерк свого покійного батька. На запитання: звідки в неї цей лист, жінка відповіла, що отримала його від старшого знатного чоловіка. При цьому вона подивилася на стіну, де висіла фотографія, і збентежено додала, що він дуже подібний на чоловіка, який зображений на фотографії, але мав більш радісне і веселе обличчя. У листі було написано: „Сину мій! Саме у цей момент піднімається твій батько на небо завдяки Службі Божій, яку замовила ця бідна жінка. Я тобі дуже раджу бути їй вдячним і достатньо її винагородити, оскільки вона цього дуже потребує"'. Багатий чоловік читав ці рядки і плакав від радості і великої втіхи. Прочитавши листа, він звернувся до щасливої жінки зі словами: „Жінко, Ви незначною милостинею дали велике щастя моєму батькові, а я хочу значно більшою милостинею принести щастя усій Вашій сім'ї. Запевняю Вас, що тепер Ви ніколи не будете мати нужди в засобах для прожитку".

Стражденна душа у чистилищі надає своєму доброчинцю поміч у біді

Кілька оповідачів повідомляють про подію, яка трапилася з архиєпископом Христофором Сандовалем Севільським з Іспанії. Він з дитинства мав звичку віддавати всі заощаджені гроші, як милостиню, бідним душам і продовжував цю боговгодну роботу, навчаючись у вищій школі. Так, Христофор одного разу роздав усі свої гроші, а з дому звичної для нього підтримки не отримав, через що потрапив у такі великі злидні, що не мав навіть за що пообідати. Але ще більше його турбувало те, що він не міг дати милостиню жебракові, який просив її від імені стражденних душ. Тоді Христофор пішов до церкви, щоб хоч принаймні за них помолитися. Майже перед самим завершенням молитви він побачив перед собою симпатичного, добре одягнутого (на зразок подорожуючого) хлопця, який люб'язно привітався з ним. Спочатку Христофор страшно злякався і подумав, що до нього з'явилася особа з другого світу. Він оговтався лише тоді, коли хлопець йому повідомив, що прибув із Іспанії, його Батьківщини, щоб передати приємні звістки про його батька та решту родичів і друзів. Після тривалої бесіди хлопець запросив Христофора піти з ним до притулку, щоб пообідати. Санловаль погодився, і обидва, з великою довірою один до одного, сіли за стіл. Після обіду чужинець сказав Христофорові, що хоче залишити йому гаманець з грошима. А передаючи гроші, додав, що той може використовувати їх при необхідності для своїх вигод, а його батько, знаменитий граф, поверне йому його гроші в Іспанії. Після цього пішов геть під тим приводом, що дуже зайнятий. Пізніше Сандоваль шукав його знову, але не міг знай ти ні там, де вчився, ні в Іспанії і нічого взагалі не зміг про нього дізнатися. Грошей, які складалися лише з золотих монет, також ніхто не просив віддати, і йому їх вистачило до того часу, поки не були доставлені його гроші, що затрималися надовго через нещастя, що трапилося у дорозі з посланцем. Сандоваль уже більше не сумнівався, що тим чужинцем була душа з чистилища, яка допомогла йому у біді за його милостиню, яку він увесь час був готовий віддати для померлих. Через свою смиренність Сандоваль ніколи нікому про цю подію не розповідав, поки не повідомив про це під час свого рукоположення в Римі Святішому Отцеві, Папі Клименту VIII, який після цього наказав розповісти про це всім, щоб підбадьорувати віруючих людей до подібних поступків і любові до стражденних душ. Христофор Сандоваль на все своє життя залишився ніжним другом та старанним помічником стражденних душ і не пропускав жодної можливості, як у своїй єпархії, так і в інших частинах королівства, розбуджувати співчутливу любов до них. (о. Мартін Роа ТІ та ін.)