- •1.1 Поняття і форми і міжнародного бізнесу
- •Мал.1.1. Рівні інтернаціоналізації та форми міжнародної підприємницької діяльності [5, 51].
- •1.2 Природа спільного підприємництва
- •1.3 Спільні підприємства: поняття та специфіка
- •2.1Аналіз діяльності спільних та міжнародних підприємств в Україні
- •Мал.2.1 Частка іноземного капіталу в українській банківській системі
- •Найбільші угоди харчопрому в 2008, 2009 та 2010 роках
- •Мал.2.2 Приріст іноземних інвестицій в сільському господарстві, млн. Дол
- •2.2 Вплив діяльності міжнароднихта спільних підприємств на економіку України
- •2.3 Регулювання діяльності спільних та міжнародних підприємств в Україні та світовий досвід
- •Розділ ііі Специфіка розвитку спільних підприємств в Україні
- •3.1 Розвиток спільних підприємств в Україні
- •3.2 Спільні підприємства у контексті чинного законодавства
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Висновки
Дослідивши спільне підприємство як форму міжнародної господарської діяльності України, можна зробити висновки.
Спільна підприємницька (господарська) діяльність – діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємно корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами такої діяльності визнаються: фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність; юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території; структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.
Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
До інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить; виконання окремих зовнішньоекономічних операцій, промислова Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом, комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків.
Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший – без створення нової юридичної особи – тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий – із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.
За оцінками аналітиків, порівняно з початком 2008 року банки здешевіли в 6-7 разів. У 2011 році було виставлено на продаж понад 60 банків. Серед покупців були російські інвестори, оскільки на них припадає 8-9% української банківської системи. Після кризи даний показник може зрости до 12-15%. За даними НБУ частка іноземного капіталу в українських банках склала 41% у 2011 році, прогнозується збільшення даного показника до 50% в наступні 3-4 роки, оскільки здебільшого сааме ці банки стабільно одержуватимуть фінансову підтримку від материнських структур
У 2010 році в Україні крім купівлі групою російських інвесторів контрольного пакету акцій української металургійної корпорації «Індустріальний союз Донбасу» (2,5-3 млрд. дол.) взагалі згадати нема чого, обсяг угод склав 3 млрд. дол. Але й ця угода стала надбанням 2011 року, оскільки завершена у 2009 році не була. Те саме стосується і країн СНД, а саме дворазове зниження транскордонних угод М&А – у РФ (з 13,5 млрд. дол. в 2008 році до 5 млрд. дол. в 2009-му).
Входження компаній такого масштабу до економіки регіонів, особливо – у галузі спеціалізації, може суттєво вплинути на єдність відтворювального циклу і негативно відбитися на пропорціях структури регіонального господарства. Рішення про залучення інвестицій міжнародних підприємств приймаються саме на регіональному рівні в порядку, передбаченому національним законодавством, яке є одним із найліберальніших у світі і не залишає за регіонами права впливати на небажані напрями діяльності іноземних компаній. Нині у світовій практиці не існує уніфікованих важелів впливу на діяльність міжнародних підприємств для узгодження стратегічних інтересів корпорацій з інтересами території розміщення виробництва. Враховуючи принцип субсидіарності та інституціональні особливості територіального устрою нашої держави, регулювання процесів транснаціоналізації економіки доцільно здійснювати засобами відповідного напряму політики.
Розвиток спільного підприємництва на території України розглядається як один із важливих інструментів залучення з-за кордону капіталів і технологій. Щоправда, приплив капіталів у формі СП стримується інколи несприятливою кон'юнктурою, невизначеністю правових рамок господарської діяльності. Щодо надходження технологій, то хоча СП у світі справді є одним із каналів надходження технологій, їх потенціал обмежений: на початкових етапах циклу життя технологій вони переважно «працюють» на ринок країни – власника відповідних розробок, ноу-хау, і вже на наступних етапах потрапляють до інших країн.
Спільне підприємництво України розвивається як з партнерами з провідних ринкових країн, так і з партнерами з СНД. Причому для обох випадків характерним є небажане переважання СП у невиробничих сферах – у торгівлі, як внутрішній, так і міжнародній, у сфері фінансового обігу (хоча протягом останніх років частка СП у сфері виробництва, промисловості дещо зросла).
