33. Особливості і основні функції державної молодіжної політики в перехідному суспільстві.

Ускладнення життя, загострення багатьох соціально-економічних, політичних і духовних процесів, криза духовних ідеалів і орієнтирів громадян в країнах перехідного періоду від тоталітаризму до демократії підсилили потребу в розробці і реалізації принципово нової державної молодіжної політики.

Основними чинниками ризику, що перешкоджають виробленню і реалізації державної молодіжної політики, є:

• дефіцит відповідних соціально-економічних ресурсів, які є у розпорядженні держави і можуть бути використані для вирішення проблем молоді;

• постійне зниження життєвого рівня, невлаштованість молоді, що викликає песимізм, апатію, втрату віри в майбутнє;

• невідповідність загальноосвітнього рівня і професійної підготовки молоді реальним потребам суспільного виробництва, а тим більше його прогнозованому рівню найближчими роками;

• ослабіння авторитету держави, політичних партій, рухів і організацій в молодіжному середовищі;

• відсутність консолідуючої єдності в самому молодіжному русі, в молодіжних організаціях країни;

• міжнаціональні протиріччя.

Державна молодіжна політика як явище розглядається як політика і практична діяльність ряду суб'єктів. Її суб'єктами є держава, її органи, які реалізують таку політику; політичні партії, суспільні рухи, об'єднання і організації; соціальні інститути навчання і виховання молоді; окремі громадяни; власне самі молоді люди.

Основні функції державної молодіжної політики такі:

• створення гарантованих соціально-економічних, політичних і інших необхідних стартових умов для молоді;

• реалізація проблем, інтересів і запитів молоді без утиску аналогічних інтересів інших класів і соціальних груп суспільства;

• координація зусиль всіх державних органів, організацій, рухів, різних соціальних інститутів суспільства по забезпеченню умов для розвитку і самореалізації молоді.

Державна молодіжна політика повинна будуватися з врахуванням реальних інтересів, запитів, потреб різних категорій молоді і враховувати регіональні умови, особливості вікових груп. Це тим більше важливо, що молодіжна політика не може не враховувати особливості стосунків не лише між молоддю й іншими категоріями населення, але і між самими віковими групами.

34. Державна молодіжна політика в демократичному суспільстві.

Державна молодіжна політика — специфічний і пріоритетний напрям в державній політиці. Його визначальними є такі обставини:

1) особливості молоді як своєрідної соціально-демографічної групи корінним чином відрізняють її від інших соціальних груп суспільства;

2) у молоді є потенційні можливості і здатність "повернути державі борг" при вступі до соціально активного життя і діяльність за допомогою власної праці в будь-якій сфері матеріального і духовного виробництва.

Державна молодіжна політика покликана забезпечити:

• дійсну рівність прав, обов'язків і соціальної перспективи молоді поряд з іншими соціальними групами трудящих, класами суспільства;

• соціальну захищеність молоді, повсюдний дозвіл її всіляких соціально-політичних, економічних проблем, а також створення для хлопців і дівчат необхідних стартових можливостей для влаштування свого життя, адаптації до неї;

• підтримку і стимулювання основних суспільно-корисних ініціатив самої молоді, її організацій, політичних партій, громадських організацій і рухів, прагнучих внести конкретний вклад до вирішення молодіжних проблем;

• активна участь молодіжних союзів, організацій і рухів, що діють в рамках законності, в захисті і боротьбі за реалізацію інтересів, запитів і потреб молоді.

Основними принципами державної молодіжної політики в Україні, очевидно, мають бути наступні:

1) розвиток основних політичних, економічних, правових і соціальних гарантій для реалізації молоддю прав і свобод;

2) створення сприятливих умов для реалізації можливостей молоді в області праці, тобто забезпечення насущних потреб молоді головним чином за рахунок власної діяльності шляхом безпосередньої участі в суспільному виробництві;

3) забезпечення необхідних умов для підготовки молоді до трудової діяльності, включаючи загальноосвітню і професійну підготовку в системі народної освіти, виховання свідомого відношення до праці, розвиток творчих здібностей, самостійності, активності, ініціативи, заповзятливості;

4) надання молоді соціальних гарантій, направлених на повніше поєднання власних професійних інтересів і потреб з інтересами всього суспільства;

5) розвиток молодіжної ініціативи, підвищення рівня участі молодих людей в суспільно-політичному житті країни.

Державна молодіжна політика може реалізуватися за допомогою наступних заходів:

• прийняття додаткових законодавчих актів, які в майбутньому склали б своєрідне ювенальне законодавство даної країни;

• створення і діяльності Міністерства у справах молоді (сім'ї і молоді, молоді і спорту, молоді, спорту і туризму) або іншого аналогічного державного органу виконавчої влади;

• створення спеціальних відділів у справах молоді у всіх міністерствах і центральних відомствах даної держави;

• створення постійних комісій, комітетів, відділів у справах молоді у виконкомах рад різних рівнів;

• функціонування науково-дослідного інституту, центру і тому подібне по проблемах молоді;

• створення і організації діяльності спеціальних складів судів різних рівнів і т. д.;

• роботи суспільно-державних і інших молодіжних центрів, служб праці, "телефонів довіри", служб зайнятості, соціальних служб для молоді і т. п.

Ось такі основні складові моделі державної молодіжної політики в країнах перехідного періоду, які можуть використовуватися в процесі її теоретичної розробки і практичної реалізації в Україні і інших постсоціалістичних країнах в умовах соціально-економічної нестабільності.