1.2. Історія азартних ігор та історія розвитку кримінальної відповідальності за незаконні азартні ігри.

Абсолютно всі азартні ігри використовувалися для того, щоб робити ставки та вигравати. Навіть невинні “хрестики-нулики”, що були вигадані в Західній Європі близько ХІ ст., спочатку були азартною грою. Азартні ігри стали невід’ємною частиною цивілізації та одним з найбільш розповсюджених людських вад.

4 тис. до н.е. Припускається, що в Єгипті з’являються ігри “Моррис” та “Манкала”. Моррис – перша стратегічна гра в історії людства, її поле та правила чимось нагадують “Монополію”. “Манкала” і зараз популярна в арабському світі.

3 тис. до н.е. Незалежно одна від одної ігри виникають у різних цивілізацій. У Месопотамії (місто Ур) грають у “Королівську гру Ур”. В Єгипті з’являється гра “Сенет”.

2300 р. до н.е. Письмове згадування про азартну гру – ставки на кінських забігах (Китай).

2 тис. років до н.е. В Китаї виникає гра “Вей-Ці”, яка стала популярною під своєю японською назвою “Го” (до Японії вона потрапила через 2,5 тис. років). В Єгипті з’являється гра “Вовки та шакали”, правила якої нагадують популярну гру “Вовк і вівці”, в яку можна грати на шаховій дошці.

7 ст. до н.е. Виявлені перші кубики з нанесеними цифрами. Можливо вони використовувалися для гри в кості.

5 ст. до н.е. В Греції вперше сформульовані правила тоталізатора.

4 ст. до н.е. В Греції грають в гру, правила якої схожі з більярдом.

1 ст. до н.е. В Римі організовують перші лотереї. В Китаї розпочато використання лотерей для збирання коштів до казни(на будівництво Великої Китайської стіни).

1 р. до н.е. Римський імператор Клавдій грає в “Табулу” – зараз ця гра відома як “нарди”.

4 ст. н.е. В Скандинавії з’являється “Хнефатафл”. Можливо ця гра передувала чи була спорідненою до ірландської гри “Тавлбрд” та французької “Фідчелл” (з’явилася в Х ст.). У Великій Британії була знайдена дошка та фігурки для гри в Тавлбрд (чимось нагадує відому гру “Солітер”). Точні правила гри невідомі. Доведено, що ці ігри були надзвичайно популярні в європейців до виникнення шахів., які з’явилися в Європі приблизно в ХІ ст.

7 ст. н.е. Перше згадування про шахи.

ІХ ст. н.е. В Китаї виникає гра “Маджог”. Через Індію та Персію вона потрапила до Європи, де перетворилася в “доміно”.

1238 р. Король Леону та Кастилії (зараз Іспанія) Альфонсо Х створює першу гральну енциклопедію “Книгу ігор”, де описані правила шах, нардів, мор риса та зараз забутої гри “Алькерке”.

1371 р. В Іспанії створено карти. В Італії розпочато використання карт “Торо”.

1480 р. У Франції карти отримують “сорочку” – однаковий малюнок на зовнішній стороні. Створено карточну гру “Норді” (зараз відому як “Кріббедж”).

ХV ст. н.е. Створений перший більярдний стіл. Найбільш поширена зараз більярдна гра “снукер” була створена британськими офіцерами в Індії наприкінці ХІХ ст.

1500-ті роки. Перша згадка про шашки. Створено гру “Солітер” (у СРСР вона продавалася під назвою “Тактика”).

1530 р. У Флоренції з’явилися цифрові лотереї (кожний білет мав персональний номер, який визначався жеребкуванням) з грошовими призами.

1600-ті роки. У Франції створено рулетку. За традицією “батьком” рулетки визнають відомого математика Блеза Паска ля, хоча існують відомості, що рулетка раніше з’явилася в Індії та Китаї.

1700-ті роки. У Франції з’явилася карточна гра “Блек Джек” (“Очко”). Сучасне доміно з’являється в Італії.

1800-ті роки. Створено бридж, віст (роки створення невідомі) і покер (1836 р.).

1850-ті роки. В Європі з’являються китайські шашки.

1861 р. У Монте-Карло відкрито перше казино.

1896 р. У США створено перші гральні автомати з грошовими виграшами – “однорукі бандити”.

1900 р. Виникнення “Монополії”. Перша версія продавалася під назвою “Гра землевласника”.

1950 р. В Японії опубліковано правила гри “Отелло” (у світі прижилася інша її назва – “Реверсі”).

1997 р. В Інтернеті з’явилося перше онлайн-казино. Зараз у світі діють близько 1,8 тис. Інтернет-казино, більшість з яких базується у державах Карибського моря. За оцінкою консалтингової фірми “Bear, Stearns & Co” у 2002 р. дохід Інтернет казино складав $ 3,5 млрд., а в 2003 р. – $ 4,2 млрд. Близько 60 % свого прибутку віртуальні гральні дома отримують за рахунок гравців, котрі мешкають у США (при цьому на території самих США азартні ігри в мережі Інтернет заборонені). 1 Джерело: История азартных игр [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://zona-azarta.org.ua/istoriya-azartnyh-igr/.

Однак слід окремо наголосити на тому, що історію розвитку кримінальної відповідальності за незаконні азартні ігри слід відрізняти від історії розвитку азартних ігор взагалі, оскільки між ними є суттєва різниця у часі та просторі, а також в таких характеристиках як константність і перервність, інтенсивність і повільність, глобальність і частковість тощо. З появою азартних ігор та їх поширенням з’являються і перші офіційні заборони щодо них.

Відомо, що перші обмеження на ігри запроваджувалися майже одночасно зі встановленням “писаних” правил самих азартних ігор, зокрема, це відбулося в Єгипті та Греції понад 4 тис. років тому [Куприянов А. Игромания опасна для общества / А. Куприянов [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту : http://www.health-news.ru/medicbook/doktor/589.html.].

Відомо, що і Мохамед (570–632 рр.) попереджував, що вино та азартні ігри є “витівки диявола”. В епоху середньовіччя королі та священнослужителі робили непоодинокі спроби викорінення азартних ігор, проте їх невдачі слугують підтвердженням нестримного потягу населення до грального азарту. Оттон Великий у 952 р. заборонив грати в кості духовенству, а Генрих ІІ Англійський в 1188 р. – хрестоносцям. Щодо переліку церковних ієрархів, які читали проповіді проти азартних ігор, то він починається святим Кіпріаном Карфагенським (близько 240 р. н.е.) та продовжується аж до святого Бернардіно Сієнського (1423 р.). Заборонювальні акти щодо азартних ігор також неодноразово видавалися протягом ХІІ–ХІV ст. (при цьому самі азартні ігри у цей історичний період були репрезентовані переважно грою в бабки та кості, а з 1350 р. починають поширюватися карти). Так, у 1232 р. Фрідріх ІІ видав едикт проти гри в кості, а Людовік ІХ у 1255 р. встановив, що виробництвом костей для гри в кості має займатися тільки обмежене коло ремісників у спеціалізованих майстернях. Поряд з цим існувала велика кількість шахраїв, які займались виготовленням шулерських костей, які всередині були нерівномірно залиті свинцем, внаслідок чого власник завжди мав бажану комбінацію чисел[Попытки запретить азартные игры / История азартных игр [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту : http://www.library.ru/lib/books/gaming_business/history.php].

Зазначені вище заборони були спрямовані не стільки проти самих азартних ігор, скільки проти гріхів, що їх супроводжували. Англійські монархи, починаючи з Едварда ІІІ, оприлюднили низку заборонювальних законів з метою захисту чоловічого спорту та військового мистецтва. Зокрема, Генрих VІІІ, будучи азартним гравцем, все ж таки визнав поза законом гральні будинки, оскільки вони відволікали чоловіків від стрільби з лука та військової підготовки (ця королівська настанова проіснувала близько 400 років – до 1960-х років). Схожа практика щодо впливу влади на азартні ігри існувала й у Франції, де в 1291, 1319 та 1369 рр. видавалися укази, що повністю забороняли гру в кості, але, зазвичай, це тільки підсилювало інтерес до гри і свідчило про те, що азартні ігри тоді мали надзвичайну популярність [Азартные игры / Авт.-сост. Э. Орбакас. Серия “Хит сезона”. – Ростов н/Д : “Феникс”, 2003. – 384 с., с. 7].

Найбільшого поширення азартні ігри отримали в ХІІ–ХІV ст. у Німеччині. Пояснюється це тим, що в більшості дрібних германських державах гральні заклади заохочувалися урядами, оскільки були здатні сплачувати значні податки. При цьому діяльність таких закладів абсолютно не регулювалася державою (зокрема, якщо на сплату боргу не вистачало грошей, то людина могла бути продана у рабство). Однак, Національні збори у Франкфурті (1849 р.) ухвалили обмежити розташування гральних казино. Після цього такі азартні ігри, як рулетка, дозволялися виключно на курортах. До 1 липня 1868 р. Німеччина користувалася сумною славою, завдячуючи своїм гральним домам у Баден-Бадені, Вісбадені, Гамбургу тощо. Тільки після об’єднання Німеччини легальні гральні дома були заборонені [История азартных игр [Електронний ресурс]. – Режим доступудосайтуhttp://helpmedoc.ru/info.php?dir=1&pid=6&rid=5].

У XVII ст. закони проти гравців в азартні ігри були особливо жорсткі. У Франції всі утримувачі квартир, де проводились азартні ігри в карти, позбавлялися громадянських прав і виганялися з міста, а карточні борги та всі зобов’язання за ними не визнавалися законними; батьки мали право в судовому порядку стягувати суми, які їх діти програли, а так само встановлювались штрафні санкції за заняття азартними іграми (зокрема, винні каралися пенею в 300 ліврів і тюремним ув’язненням) [История азартных игр : реферат [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту : http://revolution.allbest.ru/miscellaneous/0000021011.html.].

Історія карт в Європі – до французької революції включно – це черга заборон і дозволів, скасувань і запроваджень податків на азартні ігри та утримувачів чи господарів гральних будинків (наприклад, непрямий податок на карти для гри було скасовано у Франції тільки у 1945 році) [Інформація про стан законності в державі за 9 місяців 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту : http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/258383.]. Також своєорідним був розвиток французького законодавства щодо азартних ігор майже до середини ХІХ століття [Игромания [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту http://www.wikiznanie.ru/ru- wz/index.php/%D0%90%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%82.

, с. 5 ; Петричко Н. О. Кримінальна відповідальність за незаконні азартні ігри: історичний аспект / Н. О. Петричко // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № 6. – С. 326–332., с. 328]. В Англії перші заборони карточної гри відносяться до 1463 р., а в 1853 р. було прийняте рішення про закриття гральних будинків. Починаючи з 1873 р. гральний бізнес та утримання гральних будинків було повністю заборонено у всій Європі, за винятком Монако.

Кримінальна відповідальності за незаконні азартні ігри є найбільш показова на прикладі США. У цій державі сфера азартних ігор і грального бізнесу (“гемблінгу”) розвивався за принципами “теорії хвиль”. Внутрішні лотереї на сучасній американській території вперше виникли у 1740-х рр. і спочатку їх метою було фінансування виробничих проектів у нових англійських колоніях. Переважно колоністи з розумінням ставилися до таких суспільних перетворень. Незабаром криза революційної війни змусила Континентальний конгрес заснувати національну лотерею, яка повинна була збільшити надходження до бюджету. Цей період американської історії, який іноді називають “схваленням ґемблінгу за вагомими підставами”, є першою з трьох хвиль легального грального бізнесу у США. Після завершення громадянської війни більшість штатів легалізувала окремі форми ґемблінгу (переважно державні лотереї), щоб поновити зруйновану економіку на півдні та заході. індустрія грального бізнесу в США почала набирати обертів тоді, коли більшість людей збагнула, що легальний ґемблінг – це не тільки вада, а розвага, додаткові робочі місця та суттєве джерело поповнення державного бюджету [Moffett T. When Casino Gambling Comes to Your Hometown / T. Moffett, D. Peck // FBI Law Enforcement Bulletin. – January 2001. – Volume 70 (Number 1). – P. 12–18, с. 13]. Наприклад, тільки у 2005 р. дохід від азартних ігор у США склав понад $ 30 млрд. [Азартные игры в США – начало [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту : http://lotoinfo.ru/publ/5-1-0-28]

Отже, розвиток американського грального бізнесу є циклічним і зводиться до певних урядових заборон, що вводилися щоразу після національних криз. У принципі така ситуація характерна й для світового розвитку кримінальної відповідальності у сфері азартних ігор: в одні історичні періоди вона запроваджувалася, а в інші скасовувалася; в одні часи вона була більш суворою, а в інші – навпаки, менш суворою. Щодо США, то нові заборони виникали через численні скандали та порушення, пов’язані з управлінням гральної індустрії. Незважаючи на суворість державної регламентації щодо питань проведення азартних ігор, слід констатувати, що за останні десятиліття різні їх форми набули у США значного поширення (зокрема, у 1985 р. американський інженер Чарльз Фей сконструював так званий “дзвін незалежності” – механічний пристрій, що є прообразом сучасних гральних автоматів; сьогодні ж у світі на кожних сто людей припадає один гральний автомат) [Азартные игры: круто ты попал на бабло // Теленеделя. − 2005. – № 11.– С. 4–5]. Разом з тим, азартні онлайн-ігри суворо заборонені у США. Щодо діяльності казино, то, якщо на початку 1988 р. вона дозволялася лише у штатах Невада та Нью-Джерсі, то зараз тільки штати Юта та Гаваї не мають всіх форм легального ґемблінгу [Martz S. Legalized Gambling and Public Corruption: Removing the Incentives to Act Corruptly, or, Teaching an Old Dog New Tricks / S. Martz // Journal of Law Politics. – Spring 1997. – Volume 13. – Р. 456–485, с. 458]. Сьогодні ж азартні ігри є однією з найприбутковіших сфер організованої злочинності не тільки у США, а й у всьому світі.

Що ж стосується вітчизняного кримінального законодавства, то історію кримінальної відповідальності збігається з історією кримінального законодавства взагалі.

Пропонуємо розглянути нормативні акти, які регулювали зайняття азартними іграми в певні періоди історії України.

З прийняття християнства на Русі, азартні ігри засуджувалися церквою, яка відігравала значну роль в регулюванні шлюбно-сімейних відносин людей, звідси випливає, що канонічним правом такого роду діяння визнавалися гріхом (і не тому, що Господь заповідав здобувати хліб “у поті обличчя свого”, а тому, що гра – це форма неробства, ледарства, безділля, тобто “пустого” витрачання часу).

У законодавстві періоду козацько-гетьманської держави (друга половина ХVІІ – кінець ХVІІІ ст.) також була відсутня пряма вказівка на азартні ігри як злочинні дії, натомість, як і у попередні часи, переслідувалося утримання притонів як розсадників розбрату й азарту. В той час розвиток українського права (в тому числі й кримінального) перебував під значним впливом Російської імперії. Поряд з цим були спроби створити власне національне українське законодавство, зокрема, зведений закон “Права, по которым судится малороссийский народ” (1743 р.), став прикладом високої правової культури та розвитку правових ідей періоду козацько-гетьманської держави, однак питання кримінальної відповідальності за азартні ігри в ньому безпосередньо врегульовані не були [Права, по которым судится малороссийский народ 1743 года. – К., 1879. – 840 с.; Воробей П. А. Завдання і дія кримінального закону / П. А. Воробей, М. Й. Коржанський, В. М. Щупаківський. – К., 1997. – 158 с, с. 10–14].

У першому в історії Росії систематизованому нормативно-правовому акті – Соборному уложенні 1649 р. – згадувалося про азартні ігри – гру в карти та “зернь”, як про такі, що штовхають людей, котрі програли, на скоєння злочинів: “а которые воры в Москве и других городах воруют, карты и зернью играют и поигрався воруют, ходят по улицам, людей режут, и грабят, и шапки срывают ... и тем ворам чинить указ тот же, как писано выше о татьбе” (ст. 15 розділу ХХІ “О разбойных и о татиных делах”) [Российское законодательство Х–ХХ веков : в 9 томах. – Т. 3 : Акты Земських соборов. – М. : Юрид. лит., 1985. – 512 с, с. 232]. Отже, покарання за гру в карти та “зернь” було адекватне покаранню “о татях” (тобто за крадіжку – таємне заволодіння чужим рухомим майном): закон передбачав винних “бити їх батогами” та відрубувати їм руки та пальці (проте, за суттю, азартні ігри, як і скоморошество, заборонялися законодавством саме з метою охорони моральності та дотримання поліцейського порядку) [Кузнецов В. В. Кримінальна відповідальність за крадіжки : [монографія] / Кузнецов В. В. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 158 с, с. 14–15 ; Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирский-Буданов М. Ф. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 640 с., с. 342].

Таким чином, гра в азартні ігри в Росії та Малоросії каралася дуже суворо – тяжкими фізичними покараннями для винних. Більше того, Указом від 1696 р. було зроблено припис щодо обшукування всіх осіб, які підозрювалися в прихильності до гри в карти, “и у кого карты вынут, бить кнутом”

Імператори Олександр І у 1801 р. та Микола І у 1832 р. звертали увагу влади на необхідність боротьби “с пагубной страстью к запрещенной игре”. Зокрема, 11 червня 1801 р. Олександр І видав Указ “Об истреблении непозволительных карточных игр”, яким було заборонено усі азартні карточні ігри. Указом вони розцінювались як “благотворительная отрасль открытого грабительства” і щодо них “было велено принять все меры к открытию такого действия, где бы оно не таилось, виновного в оном, без всякого различия, места и лица, брать под стражу и отсылать к суду, донося Его Императорскому Величеству в то же время об именах их и всех сообщников” [Попов Г. С. Об играх, забавах, расчетах и корысти. Исторические изыскания и современные соображения / Попов Г. С. – СПб. : Военная типография, 1858. – 112 с, с. 18].

В іншому нормативно-правовому документі – “Уставі про покарання, що накладаються мировими суддями” – за організацію заборонених ігор у карти, однак, не у виді ігорного дому, винні каралися арештом до одного місяця або грошовим стягненням до 100 рублів (ст. 46) [Азартные игры / Авт.-сост. Э. Орбакас. Серия “Хит сезона”. – Ростов н/Д : “Феникс”, 2003. – 384 с., с. 19]. В “Уложенні про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. (в редакції 1885 р.) [Уложение о наказаних уголовных и исправительных 1885 г. – СПб. : Выдано Н. С. Таганцевим, 1895. – 892 с.] незаконні азартні ігри (ст. 990) вважалися злочинами проти громадського порядку та моральності (зокрема, особа, яка у власному будинку організовувала або дозволяла організувати заборонені азартні ігри, каралася штрафом до 3 000 рублів; в разі першого рецидиву такого діяння – арештом від трьох тижнів до трьох місяців, а в разі другого рецидиву – тюремним ув’язненням на строк від 4 тижнів до 8 місяців)

В Російській імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у місцях позбавлення волі (переважно на каторзі) сформувалася відповідна ієрархія злочинців. Її складали чотири касти злодіїв: 1) “івани”; 2) “храпи”; 3) “гравці”; 4) “шпанка” (всі вони, крім “шпанки”, були “аристократами каторги та її правлячими класами”). “Кримінальне уложення” 1903 р. (глава ХІІІ “О нарушении постановлений о надзоре за общественной нравственностью”) встановлювалася окрема відповідальність за такі діяння: по-перше, відкриття всенародних забав без дозволу або в невстановлений час (ст. 288); по-друге, організацію гри в карти, кості або надання для цього свого приміщення (ст. 289) [Волков Н. Т. Новое Уголовное уложение (издание 1903 г.) / Волков Н. Т. – Полтава : Издание Д. Н. Подземного и Н. Т. Волкова, 1903. – 418 с. , с. 149–153].

У період Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії не було суттєвих законодавчих ініціатив щодо кримінальної відповідальності за незаконні азартні ігри.

За радянських часів азартні ігри в Україні (тоді ще УРСР), як і в інших республіках колишнього СРСР, були повністю заборонені, однак за їх організацію та проведення наступала передусім адміністративна відповідальність [Дорогих В. М. Адміністративно-правове регулювання грального бізнесу в Україні: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Дорогих Владилен Миколайович. – Ірпінь, 2004. – 197 с., с. 79–82]. Разом з тим, у кримінальному законодавстві УРСР існувала норма про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (зокрема, у КК УРСР 1960 р. це ст. 208), де діяння каралося на строк до п’яти років позбавлення волі, якщо однією з його форм вчинення (поряд з іншими) було втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми [Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. / За редакцією В. Ф. Бойка, Я. Ю. Кондратьєва, С. С. Яценка. – К. : Юрінком, 1997. – 960 с., с. 767–770].

Зауважимо, що саме на радянський час припадає розквіт незаконних азартних ігор, якими переважно займалися члени організованих злочинних груп (у них існувала чітка спеціалізація: одні займались залученням гравців до гри, інші – забезпечували безпеку під час гри, третя група безпосередньо здійснювала шахрайські дії з картами, наперстками тощо). Наведемо такі статистичні дані: 1) за даними Головного управління карного розшуку МВС СРСР наприкінці 80-х років минулого століття в країні діяло близько 20 тис. гральних шахраїв, серед яких були сотні осіб, які мали гроші від 300 тис. крб. і більше; 2) середній злочинний дохід від одного карточного шахрайства складав 500–700 крб., а від гри в наперсток – до декількох тисяч крб. щодня; 3) найбільшого поширення азартні ігри набули в місцях позбавлення волі, де для членів угруповань обов’язковою умовою членства була участь в азартних іграх [Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / Гуров А. И. – М. : Юрид. лит., 1990. – 304 с. , с. 150–152, 165]

Саме така ганебна ситуація переважно стала приводом для криміналізації незаконних азартних ігор спочатку в РСФСР а потім і в УРСР Зокрема, у КК УРСР 1960 р. це була ст. 213-1 “Організація азартних ігор” (глава Х “Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я” Особливої частини), яка нормативно проіснувала до 28 січня 1994 р., аж поки не була скасована відповідним Законом України 1) організація азартних ігор передбачала відповідальність: у ч. 1 – за організацію азартних ігор (у карти, рулетку, “наперсток” та інші) на гроші, речі та інші цінності особою, до якої протягом року застосовувалися заходи адміністративного стягнення за таке ж саме порушення (покаранням за це було позбавлення волі на строк до одного року, або виправні роботи на строк до двох років, або штраф до однієї тисячі карбованців, з конфіскацією майна чи без такої); у ч. 2 (кваліфікований склад) – за ті саме дії, вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений даною статтею (покаранням за це було позбавлення волі на строк до трьох років з конфіскацією майна); за ч. 3 – за утримання притонів для азартних ігор (покаранням за це було позбавлення волі на строк до п’яти років з конфіскацією майна чи без такої); 2) організація азартних ігор (тим більше та, яка вчинена протягом року після застосування за це заходів адміністративного стягнення) – діяння, що є більш суспільно небезпечним, ніж участь в азартних іграх (це, зокрема, очевидно при порівнянні положень адміністративного та кримінального законодавства) [Бондаренко Н. А. Квалификация преступлений против общественного порядка и общественной безопасности : [учеб. пособ.] / Н. А. Бондаренко, В. Т. Дзюба. – К. : НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1990. – 72 с. , с. 31 –32].

На початку 90-х років минулого століття в юридичній літературі значно зріс науковий інтерес до розробки кримінально-правових проблем, пов’язаних із незаконними азартними іграми.

Незабаром було ухвалено новий КК України (прийнятий 5 квітня 2001 р., набрав чинності з 1 вересня 2001 р.), в якому безпосередньої кримінальної відповідальності за незаконні організацію або проведення азартних ігор не передбачалося, однак традиційно криміналізовувалося втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (зокрема, й у заняття азартними іграми). Після ухвалення нового КК України 2001 р. не припинялася законодавча робота щодо створення комплексного законодавства у сфері грального бізнесу й азартних ігор. Була розроблена низка законопроектів , а саме: проект Закону України “Про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів” (№ 1254 від 21.03.2003 р.) [Про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів : проект Закону України (№ 1254 від 21.03.2003 р.) / Внесений народними депутатами О. В. Петровим, К. С. Самойлик, В. М. Стретовичем та ін., доопрацьований Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу до проекту закону :

http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=14562.]; проект Закону України “Про азартні ігри” (№ 1016 від 23.11.2007 р; проект Закону України “Про правове регулювання організації і проведення азартних ігор на території України” (№ 1016-1 від 27.11.2007 р.), проект Закону України “Про державне регулювання діяльності з проведення азартних ігор” (№ 1016-2 від 01.02.2008 р.) ; проекті постанови Верховної Ради України “Про направлення на повторне перше читання проектів законів України про регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор” (№ 1016/п від 19.02.2008 р.); ) проекті Закону України “Про обмеження провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах на території міста Києва” (№ 1094 від 30.11.2007 р.)

Здійснивши глибокий аналіз наведених вище законопроектів, В. Конюшенко підсумував: “всі вони традиційно були повні “квартирок”, “чорних ходів”, двозначних формулювань і лобіювали інтереси тих чи інших учасників ринку” [Конюшенко В. Гральний бізнес: уся надія на мінфін / Василь Конюшенко // Дзеркало Тижня. – 2 лютого 2008. – № 4 (683). – С. 11]. Проте більшість з них передбачали встановити взагалі або встановити конкретну відповідальність за організацію або проведення азартних ігор. Зокрема, на увагу заслуговує проект Закону України “Про внесення доповнень до Кримінального кодексу України (щодо встановлення відповідальності за організацію та проведення незаконних лотерей, розіграшів та інших азартних ігор та створення фінансових пірамід)” (реєстр. № 2540 від 14.11.2006 р.) Здійснивши глибокий аналіз наведених вище законопроектів, В. Конюшенко підсумував: “всі вони традиційно були повні “квартирок”, “чорних ходів”, двозначних формулювань і лобіювали інтереси тих чи інших учасників ринку” [Конюшенко В. Гральний бізнес: уся надія на мінфін / Василь Конюшенко // Дзеркало Тижня. – 2 лютого 2008. – № 4 (683). – С. 11]. Проте більшість з них передбачали встановити взагалі або встановити конкретну відповідальність за організацію або проведення азартних ігор. Зокрема, на увагу заслуговує проект Закону України “Про внесення доповнень до Кримінального кодексу України (щодо встановлення відповідальності за організацію та проведення незаконних лотерей, розіграшів та інших азартних ігор та створення фінансових пірамід)” (реєстр. № 2540 від 14.11.2006 р.)

І навіть після цього законодавча діяльність щодо регулювання сфери азартних ігор і грального бізнесу не припинялася, через що було розроблено проект Закону України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за організацію та проведення азартних ігор)” (реєстр. № 5199 від 07.10.2009 р.). А згодом його прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства про заборону грального бізнесу в Україні» ,в якому Кримінальний кодекс України доповнили статтею 203-2 такого змісту:

«Стаття 203-2. Зайняття гральним бізнесом»

1. Зайняття гральним бізнесом - карається штрафом від десяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою

за зайняття гральним бізнесом, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років".

РОЗДІЛ 2. Об’єктивні ознаки злочину передбаченого ст. 203-2 КК України.

До прийняття закону України від 22.12.2010 №2852-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства про заборону грального бізнесу в Україні», кваліфікація дій, що полягають в незаконних азартних іграх, була здійснена за нормами: а) адміністративного законодавства: зокрема, КУпАП передбачено якнайменш дві норми про відповідальність за незаконні азартні ігри: ст. 164 «Порушення порядку провадження господарської діяльності», про що свідчать узагальнення судової практики (наприклад, тільки у 2007 р. за правопорушення у сфері грального бізнесу за цією статтею розглянуто 1802 справи) [Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення у сфері грального бізнесу, відповідальність за які передбачена ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення //[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/2786c1fdb78834d9c22574bf002ace99?OpenDocument]; ст. 181 «Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях», яка передбачає відповідальність учасників азартних ігор за їх участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетку, «наперсток» та інші) на гроші, речі та інші цінності (ч. 1) або такі ж самі дії, вчинені особою, яка протягом року зазнала адміністративного стягнення за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 2); б) фінансового законодавства, оскільки ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 р. встановлює відповідальність у вигляді фінансових санкцій за порушення встановлених у цьому Законі ви мог: штраф у розмірі восьми тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання та перерахування прибутку (доходу) від проведення азартної гри до Державного бюджету України; в) кримінального законодавства, зокрема: ст. 190 «Шахрайство»; ст. 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збутуабо збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї»; ст. 202 порушення порядку (без ліцензії) зайняття господарською діяльністю; ст. 203 «Зайняття забороненими видами господарської діяльності»; ст. 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом»; ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)»; ст. 304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність»;

Фактично жодна з зазначених вище норм не в змозі глибоко та всебічно надавати кваліфікацію незаконним азартним іграм, якщо таке діяння розглядати як окремий (самостійний) прояв злочинної поведінки. Такий стан не можна визнати задовільним, оскільки він: а) не узгоджується із принципами кримінального права, негативно позначається на кримінальній відповідальності винних осіб і створює суперечності у правозастосовчій практиці; б) не відповідає зарубіжному досвіду застосування кримінальної відповідальності за незаконні азартні ігри; в) створює загрозу економічній безпеці держави — через реальну можливість заподіяння колосальних фінансових збитків у сфері забороненого грального бізнесу. У в відповідності з цим законодавець встановив відповідальності за незаконні азартні ігри в межах окремої (самостійної) норми КК – передусім, як злочину у сфері господарської діяльності , а саме в ст. 203-2 КК України «Зайняття гральним бізнесом».

Пропонуємо детальніше розглянути зовнішні ознаки злочину , та надати їм кримінально правову характеристику.

Суспільна небезпека зайняття гральним бізнесом зумовлена:

- Суспільна небезпека злочинів, пов’язаних з незаконними азартними іграми, підвищується не тільки через зростання їх кількості та розміру завданої шкоди, а й також у зв’язку з організованими формами вчинення цих злочинів. За своїми якісними та кількісними характеристиками вони створюють загрозу безпеці держави в економічній сфері. Організована злочинність активно занурюється в економічні відносини, поширюючи її тіньовий сектор. З точки зору національної безпеки саме економіка є сьогодні найбільш уразливим і слабким ланцюгом держави.

- способами та формами вчинення, наявністю корисливої мотивації, руйнівним впливом на суспільну моральність, здатністю викликати в осіб психічну залежність (ігроманію). Соціологічні дослідження , також встановили зв'язок ігрової поведінки з порушеннями в сімейних відносинах.