4.1 Оцінка стану родючості грунтів господарства.

Врожайність основних сільськогосподарських культур ТОВ «Світанок» за останні три роки. Таблиця № 8

Культура	2006	2007	2008	Середня за три роки
Озима пшениця Озиме жито Ячмінь Овес Горох Просо Гречка Кукурудза на зерно Кукурудза на силос Цукровий буряк Конюшина Багаторічні трави Однорічні трави	30,2 35,4 28,5 37,8 22,6 21,8 12,7 33,2 250,9 305,1 150,6 310,5 130,8	33,7 30,8 29,7 38,2 16,5 21,3 16,8 34,4 280,4 320,7 158,7 225,0 142,3	35,4 31,2 30,8 38,4 26,1 20,8 15,8 31,6 290,4 350,1 162,8 324,0 160,4	33,1 32,5 29,7 38,1 21,7 21,3 15,1 33,1 273,9 325,3 157,4 286,5 151,2

З таблиці видно, що врожайність с\г культур за останні три роки почала збільшуватись, господарство вийшло з кризи. Господарство почало більш раціонально використовувати мінеральні добрива, дотримуватись сівозмін.

4.2 Аналіз хімічної меліорації.

Чорноземи міцні малогумусні легкосуглинисті. Ці грунти найбільш поширені у господарстві та використовуються, в основному під ріллю. Вони добре забезпечені гумусом. Забезпеченість рухливими формами поживних речовин коливається від нижчої до підвищеної. Реакція грунтового середовища чорноземів типових-нейтральна. Для мобілізації фосфорних та азотних сполук, які має грунти, необхідно створити добрі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Це досягається створенням доброго водяно-повітряного режиму грунту. Поліпшення родючих властивостей грунтів накопичення вологи та поживних речовин, боротьба з бур»янами та шкідниками сільськогосподарських культур призводить до утворення найкращих умов для нормальної життєдіяльності мікроорганізмів. Збільшення орного шару поліпшує умови життєдіяльності мікроорганізмів, у зв’язку з чим поліпшується забезпеченість рослин поживними речовинами. Не дивлячись на те, що грунти цієї агрогрупи мають достатні резерви гумусу, фосфора та калію для підвищення їх родючості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива. Добрий ефект на цих грунтах досягається при внесенні повного мінерального добрива. Внесення навозу на чорноземні грунти має велике значення: він забезпечує грунти гумусом та поживними речовинами, поліпшує структуру, активізує біологічну діяльність грунтової мікрофлори. Середня кількість органічних добрив у господарстві, на 1 га ріллі, складає 7% т. Морфологічна будова профілю чорноземів типових наводиться на прикладі чорнозема типового карбонатного малогумусного крупнопилуватого – середньосуглинистого на лісах. Розріз закладений на рівній ділянці вододільного плато 0-1, угіддя – рілля. З опису морфологічної будови профілю видно. що в чорноземах немає різної деферентації на обрій. Характерною відмінністю їх є глибока гумусованість профілю, яка досягає 120 см та поступовий переходи між обріями. Міцність гумусного обрію коливається від 37 до 43 см, а разом з верхнім перехідним ( Нр ) від 56 до 78 см. Структура орного шару пилувато – неміцногрудкова, а підорно-грудкова. Карбонати кальцію у чорноземів типових карбонатних знаходиться від поверхні до 30 см, у типових чорноземів – на глибині 65 – 70 см у вилугованих чорноземів вони знаходяться від поверхні глибше 70 см. Чорноземи типові слабозлинні відрізняються від незлинних з меншою відмінністю гумусного горизонту. Через змив він скорочений до 28 – 30 см. У середньозлинних грунтів у процесі змиву гумусний обрій змитий повністю та на поверхні вихо дить верхній перехідний обрій ( Нр ), міцність якого складає 30 – 32 см. Чорноземи налиті залягають на ложбині стока, який тягнеться на півнійний – схід. Міцноземи змиваються водяними потоками зі схилів та навколишньої території, що призводить до збільшення міцності гумусового обрію до ( 45 – 50 см ), у верхній частині якого маються прошарки неоднорідного механічного складу. Міцність гумусного обрію разом з верхнім перехідним ( Н + Нр ) складає 95 – 100 см. Кількість фізичної глини в верхньому горизонті складає 34,7 – 39,8% , а фракція великого тилу – 48,1 – 60,7 %. Чорноземи типові добре провітрюються . Аерація у шарі 0 – 10 см у чорноземах типових середньосуглинистих – 22%, щільність складає – 56%. Грунти достатньо вологомістні ( 46,5 ), вологість зав»ядання складає 11,5%. Неактивним показником у цих грунтів є високий коефіцієнт вологовіддачі (64,0), що дає змогу говорити про їх здібності швидко втрачає вологу, особливо у спекотні дні. Вміст гумусу в орному обрії чорноземів складає від 4,6 до 5,6%. З глибиною кількість гумусу зменшується та на глибині 30 – 40 см його міститься 3,8 – 5,2 %, а на глибині 60 – 70 см – 2,7 – 4,1%. У слабозминних чорноземів у орному шарі гумуса міститься 4,1 – 5,1 %, а у чорноземів середньозминних складає 3,9%. Чорноземи типові добре насичені основами. У складі поглинених катіонів переважає кальцій ( 28,33 – 37,53 мг/екв на 100г грунту ). Реакція грунтового розчину у них близько до нейтральної. Забезпеченість по Р2О2 у чорноземів типових коливається від середньої ( 6,5 – 9,8 мг на 100г грунту ) до підвищеної ( 10,4 –13,3 мг на 100 г грунту ). По К2О від середньої 15,0 –7,8 мг на 100 г грунту ) до підвищеної ( 8,9 – 9,6 мг на 100г грунту ). Чорноземи типові середньозминні низько забезпечені фосфором ( 4,8 мг на 100 г грунту) та середньо калієм ( 4,8 мг на 100 г грунту). Крім чоноземів у господарстві ще бувають: лукаво-слабосолончакові, болотні, лукаво-болотні, торфяники низькі, але цих грунтів набагато менше в господарстві ніж чорноземів типових. 4.3 Сівозміна.

Сівозмі́на — це науково обгрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Таблиця № 6 Схема сівозмін господарства

Чергування культур у сівозміні ( на момент складання )	№ поля, на якому буде розміщена культура на рік складання сівозміни		Площа поля, га
Польова сівозміна № 1
Конюшина Озима пшениця Горох Озима пшениця Цукровий буряк Кукурудза на силос Гречка Ячмінь з підсівом багат.трав	7 8 1 2 3 4 5 6	90 150 80 160 40 160 30 190
Польова сівозміна № 2
Люцерна Озима пшениця Цукровий буряк Кукурудза на силос Озима жито Просо Кукурудза на зерно Ячмінь з підсівом люцерни	3 4 5 6 7 8 1 2	70 180 30 140 110 30 100 210
Кормова сівозміна № 1
Кормовий буряк Гречка з підсівом багат.трав Багаторічні трави Кукурудза на силос Вика Овес Багаторічні трави на сінаж Однорічні трави на зелений корм	5 2 3 1 4 6 8 7	20 20 40 100 50 90 140 143

Як ми бачимо з таблиці, що перша сівозміна досить ефективно використовується. При такому чергуванні культур зберігається допустимість попередників для окремо взятої культури, що добре впливає на врожайність с\г культур. При дотриманні сівозміни відбувається боротьба з хворобами, шкідниками та бур”янами.

4.4 Система удобрення.     Основну кількість поживних речовин споживають у другій половині вегетації.     В першій половині вегетації більше споживають азот і фосфор. У другій перевага переходить до калію.      При урожайності 40 - 60 тон/га середня потреба у поживних речовинах з урахуванням потреб кореневої системи та листя слідуюча:           N 180 - 260           P2O5 60 - 100           K2O 250 - 300           Na 50 - 60           Mg 30 - 40      Культура вимагає допосівного, а найкраще осіннього внесення добрив.

Система удобрення цукрових буряків

Коефіцієнти використання рослинами проса NPK із внесених добрив чітко залежать від доз та способів їх застосування (табл. 3).

За внесення в рядки Np (вар. 4) та NPK (вар. 5) коефіцієнти

використання рослинами проса азоту у порівнянні із роздільним застосуванням у рядки N (вар. 2) дещо підвищувалися (на 4,2-7,6 %).

Застосування NPK врозкид помітно знижувало коефіцієнти їх використання із добрив у порівнянні із внесенням туків у рядки (N - на 14,5-14,7 %; Р - на 2,7-3,1 % та К - на 8,4-9,0 %).

Роздрібнене допосівне внесення добрив на коефіцієнти використання рослинами поживних речовин суттєво не впливало, як і перенесення N15 з рядкового удобрення - у підживлення посівів.

Локальне ресурсозберігаюче застосування NPK суттєво збільшувало коефіцієнти їх використання рослинами у порівнянні із розкидним внесенням раніше рекомендованої дози туків - N на 15,4 %; Р - на 8,4 %; К - на 11,8 % й вони були тут найбільш високими в досліді.Коефіцієнти використання рослинами проса фосфору за максимальної дози його внесення складали 9,6-10,0 %. За локального внесення зменшених доз фосфору коефіцієнти його використання рослинами у порівнянні із розкидним та роздрібненим застосуванням повної дози туків збільшувалися на 8,4-8,0 %, тобто коефіцієнти використання фосфору залежали не тільки від рівня доз, але й від способу його внесення.Коефіцієнти використання рослинами проса калію суттєво зростали за локалізації застосування зменшених доз NPK у порівнянні із внесенням повної дози NPK врозкид та врозкид у поєднанні із рядковим добривом. Економічна та енергетична оцінка ефективності різних технологій застосування мінеральних добрив під просо. Матеріальні витрати у грошовому вимірі за різних технологій застосування добрив під просо коливаються у межах від 380 до 570 грн./га. Найбільший умовно-чистий прибуток (484,8 грн./га) одержано на варіанті з ресурсозберігаючим локальним одночасним застосуванням туків, де також був найбільшим (101,0 %) рівень рентабельності виробництва зерна проса. Враховуючи те, що за ресурсозберігаючого застосування туків під просо на кожному гектарі його посіву заощаджується ще й по 20 кг д.р. NPK - саме він є найбільш економічно доцільним для цієї зони.Енергетична оцінка різних технологій застосування добрив під просо (табл. 4) показала, що внесення добрив та збільшення доз їх застосування підвищує загальні енергетичні витрати на їх застосування. За внесення у рядки під час сівбі Р15 (вар. 3) енерговитрати склали 3795,1 ккал, а при збільшенні загальної дози туків до N45p45k35 - вони зростали до 4887,7-5087,7 ккал, у т.ч. за рахунок їх застосування на 1137,7 ккал.

У структурі загальних витрат енергії на вирощування проса максимальна їх кількість припадає на агротехнічні заходи (від 22,5 до 29,0 %), а на внесення туків припадає від 1,3 до 23,3-23,4 % енерговитрат. За ресурсозберігаючого локального внесення туків загальні енерговитрати на агротехнічні заходи склали 25,8-25,9 %, а на внесення добрив вони були суттєво меншими (13,5-13,6 %), ніж при застосуванні туків повною дозою. Проте, локалізація внесення туків та подрібнене їх застосування веде до деякого збільшення витрат енергії.