34.Визначте основ напрямки і цілі внутр і зовн політ Дорошенка.

Драматичні події кінця 50 - початку 60-х pp. XVII вимагали такої політичної постаті, яка б змогла боротися за соборність українських земель. Нею став наступний гетьман Правобережжя — Петро Дорошенко.

Внутрішня політика:Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П. Дорошенко за підтримки київського митрополита Й. Тукальського провів низку важливих реформ:

• щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тис. військо з найманих частин, так званих серденят, які відзначалися хоробрістю в бою та особистою відданістю гетьманові;

• для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету;

• проводячи політику колонізації незаселених земель, на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк;

• намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Зовнішня політика

Разом з активними заходами, спрямованими на реорганізацію внутрішнього державного життя України, П. Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики гетьмана було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України.

Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, П. Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 року об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по р. Горинь.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, П. Дорошенко на початку літа очолив козацьке військо й перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалося антимосковське повстання. У ході цього повстання у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 року проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України.

Проте його гетьманування на території Лівобережної України тривало недовго. Занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників П. Дорошенка й прямою військовою агресією. Кримські татари підтримали претендента на гетьманську булаву запорізького писаря П. Суховієнка.

Призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, П. Дорошенко був змушений повернутися на територію Правобережної України. На початку 1669 року, за допомогою загону запорожців під проводом І. Сірка, гетьманові вдалося розгромити П. Суховієнка і його союзників — кримських татар.

Відсутністю П. Дорошенка на Лівобережжі скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 року в Глухові на основі Глухівських статей 1669 року проголосили гетьманом Д. Многогрішного.

Українсько-турецький договір. У складних умовах, намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму й отримати допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, П. Дорошенко восени 1669 року уклав з Туреччиною союзний договір. 10-12 березня 1669 року цей договір затвердила Генеральна військова рада в Корсуні. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана 1651 року між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. За цим договором:

• територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля;

• підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;

• українська православна церква зберігала автономію в складі константинопольського патріархату;

• українське населення звільнялося від оплати податків і данини на користь турецької скрабниці;

• на українських землях турки й татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир;

• Туреччина й Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Польщею та Московією без згоди гетьмана;

• султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. У вересні 1670 року П. Дорошенко змушений був розпочати боротьбу зі ставлеником Польщі уманським полковником Михайлом Ханенком. Протягом 1671 року призначений П. Дорошенком наказним гетьманом Остап Гоголь вів воєнні дії проти польської армії та загонів М. Ханенка.